Місце події — село Суокосімо у долині Балієм, Папуа. Тут готуються до бенкету. Головна страва на обідньому столі — свинина. Це делікатес і справжня розкіш. М’ясо Дані їдять лише, якщо мають вагомий привід — зазвичай якесь святкування. І це при тому, що свині у долині повсюди. Їх можна побачити будь-де: то вони жують поліетилен на смітниках, то возяться у болоті, то вишукують щось у хащах біля ріки. Спершу видається, що поросята нічийні і нікому до них взагалі немає діла. Але це не так. У кожному більшому чи меншому селі точно знають, скільки тварин і якого розміру бродить в околицях.
Ціна такої свині — близько п’яти мільйонів
Свині в цьому регіоні коштують дорого. Ціна дорослої тварини 5–8 мільйонів індонезійських рупій (один мільйон — трохи менше ста доларів). Порося, яке за розмірами більше нагадувало в міру вгодованого пса, оцінили в приблизно 200 доларів. Свідками приготування саме такого екземпляра ми й стали.
Лучник готується вбити порося
Приготування свині в долині Балієм — це цілий ритуал. Унікальний, дивний, древній, химерний, огидний, захоплюючий — можна продовжувати скільки завгодно. Все залежить, як оцінювати побачене.
Молоде порося вбивають пострілом з лука. Це справа виключно чоловіча.
Зі ще живого поросяти відрізають шматок вуха і одразу віддають дитині. Такий собі делікатес або все найкраще — дітям.
Із делікатесом у руках
Автор фото — Софія Вовк
Кількома вправними рухами чоловіки розпалюють вогонь. В багатті не просто сухі гілки, значно важливішим тут є каміння, що перекладене дровам.
Перш ніж готувати страву, каміння необхідно добряче розжарити. Паралельно починається підготовка м’яса. Щоб було легше здерти шкіру, порося обсмалюють та вичищають нутрощі.
Доісторична пароварка або гаряче сирим не буває
Їжу готують древнім способом у земляній печі. Для цього яму, завглибшки близько півметра, ретельно викладають сіном, травою та щедро поливають водою.
Автор фото — Софія Вовк
Далі — акуратно вимощують розпечене у вогні каміння. Воно й забезпечує необхідну для приготування страви температуру.
Виклавши гаряче каміння, імпровізовану піч знову наповнюють травою. Знову заливають воду і так кілька разів.
У процесі беруть участь усі — і чоловіки, і жінки. На облаштованій просто неба кухні ніхто нікому не заважає — все дуже організовано.
Автор фото — Тетяна Шунтова
Тепер у доісторичну пароварку можна викладати продукти.
Набір насправді дуже бідний — лише коренеплоди, з-поміж яких найбільш поживний топінамбур або солодка картопля.
Кілька кілограмів овочів знову густо вкривають травою. І знову каміння.
Солодка картопля — головний продукт у меню племені
Нарешті настав час для приготування м’яса. Свинину кладуть поверх зелені, абсолютно нічим не приправляючи.
Трави і так поділяться смаками й ароматами. Всі інгредієнти вкотре вкривають травою, банановим листям і сіном.
Автор фото — Олександр Філатов
Фінальний штрих або ж одна з кульмінацій дійства — всі разом притискають чи то пак трамбують утворену скирту руками та ногами, аби всередині все добре пройшло парою.
Єдиний елемент сучасності у древній технології приготування м’яса — шматок клейонки, якою в кінці огортають скирту. Вона допомагає втримати пару та забезпечити високу температуру всередині. На цьому все. Залишилось чекати близько години, аби овочі та м’ясо пропеклись.
Розбирають приготоване також поетапно. М’ясо, овочі, зелень — от і все меню обіду по-багатому. Таке Дані дозволяють собі нечасто. Найцінніше — м’ясо — чоловіки порівну ділять між усіма. Замість тарілок і скатертини — бананове листя. Їдять сидячи на землі, звісно ж руками.
Свинина за рецептом Дані
Печена чи то парена по-папуаськи свинина на смак щонайменше дивна. Маленького шматочка для дегустації було достатньо, щоб зрозуміти, що м’ясо, на яке ми стільки чекали, — напівсире.
Але не нам вчити папуаські племена готувати. Впевнена, наші рідні відбивні чи шашлик навряд чи смакуватимуть Дані. Через кілька годин після дегустації організми кількох з нас трохи збунтували. Мій на диво видався стійким:-)
Овочі і трава, трава і овочі — класичне меню Дані
Автор фото — Тетяна Шунтова
Значно прийнятніші для наших шлунків — печені овочі. Непогані на смак, а якщо додати кілька соусів, взагалі супер. Трава, якою перекладали каміння, це теж їжа. І теж доволі пристойна на смак. Її їдять саму печену, або ж зрідка поєднують з м’ясом.
Ілюстрація на тему — наскільки «вгодований вигляд» маємо ми у порівнянні з Дані
Автор фото — Ігор Зубенко
Овочі — це і все меню Дані. Так тут харчуються постійно. Рис у цій глибинці — рідкість, що таке хліб — не знають взагалі. Від надто одноманітного харчування у дітей набухлі животи. Людей із зайвою вагою тут не існує — просто немає на чому відгодовуватися.
Просто придивіться до дитячих животів
До речі, що таке солодощі у долині знають. Правда, таке частування — велика рідкість. Так вже склалося, що білі люди в місцевої малечі асоціюються з дрібними подарунками і чимось смачненьким.
Тож малі зустрічали нас і всюди супроводжували з криками gula-gula! В перекладі з індонезійської — цукерки. Українські барбариски, дюшеси, рачки, м’ятні та інші льодяники розійшлися на ура.
