Технологія "щурячого короля", про яку ми говорили минулого разу, спрямована на руйнування людського суспільства. Головний удар спрямований на знищення моральності. Поняття "свій" випалюється усіма засобами.
В природі своїх не буває – вчить суспільство споживання. Усі чужі, бо всі – це потенційний харч. Найоптимальніша їжа це ті, хто перебуває поруч і вважають себе твоїм близьким. Вони навіть не підозрюють, що насправді ти "щурячий король".
І в сучасному суспільстві таких "щурячих королів" стає все більше. Це найжахливіші хижаки. Об’єднуючись в угрупування, вони розглядають співвітчизників як бидло (їжу).
Зробивши тезу "власне щастя будується на чужому нещасті", вони спочатку діють відверто і нахабно, "пожираючи" пересічний люд відкрито, не ховаючись. Але потім усвідомлюють, що найоптимальніший варіант – жерти приховавшись за машкарою красивих і правильних слів чи гасел.
І сьогодні через ЗМІ ллються потоки гучних обіцянок та славлень свободі і рівності. Хоча від початку "королі" не збираються виконувати обіцянок. Це для них усього лише засіб приманити "їжу". Вони гніздяться на ключових посадах, аби під машкарою привабливих слів жерти своїх же.
З кожним роком вони накопичують сили, стають сильнішими, спритнішими, небезпечнішими. Зовні вони не відрізняються від здорових членів суспільства – і в цьому їх головна небезпека.
Вони навіть виглядають кращими за чесних своїх співгромадян, бо навчилися маскуватися. Але якщо не слова слухати, а розібратися з їхніми конкретними справами, то буде неважко з’ясувати сутність цих істот.
Весь потенціал їх інтелекту та міць волі сконцентровані у вузькому егоїстичному секторі. Вони відвикли міркувати категоріями суспільства і держави. Вони піклуються лише про себе та про свій виводок.
Вони харчуються своїми побратимами точнісінько так, як той же "щурячий король". Їх багато, вони неймовірно розплодилися, і їх чисельність зростає далі. Вони розділились на дрібних та крупних, поділивши країну на мисливські угіддя, місця мисливства та харчування.
Дрібні "щурі", котрі промишляють у відверто кримінальному секторі розмірковують приблизно так. Ось валяється п’яничка, в кишенях гроші. Без різниці, але хтось оббере алкаша. Так чому тоді не я? І тихцем бере бабло.
Потім бере у напівп’яного. Виправдання буде трохи іншим: він один дідько гроші проп’є, а мені вони потрібні на добрі справи.
А потім "дрібний щур" доходить думки: якщо грошей на всіх не вистачає, усі живуть зле, то най виживає найсильніший. Далі знаходить жертву, б’є по голові і грабує. За відсутності моралі проти такої логіки заперечити важко.
В бізнесі логіка егоїзму спочатку призводила до думки, що, наприклад, людину можна звільнити і викинути на вулицю. Ланцюжок думок зрозумілий: якщо не вижену роботягу, розорюсь сам, і кінцево він усе рівно опиниться на вулиці. І я заразом із ним. То якщо він хоч так, хоч так опиняється там, хай вже краще без мене. І роботяга звільняється.
Другий етап: хай працює, але зарплату платити не обов’язково. Інакше збанкрутую, і всі опиняться на вулиці. А так підприємство збережеться. І починається свідома затримка зарплат.
Третій етап: наприклад, бізнесюк свідомо починає виробляти шкідливу для життя продукцію. Логіка таж сама. Якщо буде забивати голову турботою про людей – розориться. Хай самі за себе дбають. Для такого співгромадяни – це тепле, живе м'ясо, котре до того ж саме в горлянку лізе – і не більше того.
Міркування політика аналогічні. Перший злам, пожирання мертвяка – це обіцянки, що заздалегідь невиконанні. Логіка: не буде обіцяти, брешучи як собака, не оберуть. Оберуть іншого, завідомо гіршого. А позаяк суспільство в будь-якому випадку залишиться в дурнях, але в одному випадку він опиниться в числі недотумків, а в іншому – в числі обраних, то най вже краще другий варіант.
Аналог другого етапу зламу моральності, пожирання напівживого побратима, це гендлювання місцями у власній партії. Логіка теж зрозуміла – на вибори потрібні гроші. Якщо корчити із себе святошу, гроші візьмуть конкуренти. В підсумку гроші все рівно хтось візьме, персонажа, що гроші пропонує, все рівно оберуть. Раз все це невідворотно, то краще бабло візьме наш гіпотетичний політик.
Третій етап – пожирання живого і здорового одноплемінника – лобіювання законів, що шкодять суспільству. Логіка така ж сама. Якщо відмовишся взяти участь в прямому пограбуванні суспільства – його пограбують інші. Людожерський закон приймуть все рівно, а якщо так, то яка різниця, через кого це буде здійснено? Краще хай через мене.
Сьогодні політичний сектор являє собою збіговисько "щурів" останньої стадії. Для них не існує нічого святого, нічого особистого – лише бізнес. І цей процес не зупиниться, а, підкоряючись логіці раціоналізму, буде удосконалюватись.
Держчиновникам теж за допомоги логіки раціонального егоїзму поступово зламали моральність.
Спочатку багато-хто ніяковів, коли їм пропонували гроші. Совєцькі установки, що за це можуть серйозно покарати, ще діяли. Але потім хабар означили іншим словом, аби зняти рефлекс на слово "хабар", і процес, як-то кажуть, пішов.
Хабарів тепер не бере ніхто. Сьогодні "відкатують", "заносять" чи "пиляють". І тепер це не крадії, а шановані члени суспільства, котрі використовують "вікно можливостей".
А найстрашніше, що відбулось – це мовчазна і негласна легалізація в очах суспільства хабарництва і корупції. У людини з’явилась можливість торгувати своєю честю. Суспільство довіряє йому спільну касу, а він за хабар роздає спільне хижакам.
Практика свідчить: якщо мається якесь явище, що глибоко поширене в суспільстві і йому ніхто не може протистояти, то воно рано чи пізно стане легітимним…
Перший етап зламу моральності держслужбовців – пропонується хабар у вигляді подяки за легальну, але, наприклад, прискорену роботу.
Потім пропонується схарчити "напівживого". Це виявляється у виконанні двозначних замовлень. Наприклад, продавити через бюджет фінансування якого-небудь будівництва, а замовники із отриманої суми "занесуть откат".
Логіка така ж – не візьмеш ти, візьме інший.
Третій етап – "пожирання живих і здорових". Пропонується вкрасти гроші, скажімо, для хворих. Схема зовні, як правило, дуже благочестива. Але знаючі люди усе розуміють.
І знову таж сама логіка – не візьмеш ти, підбере інший. Краще ти нікому не зробиш, бюджет все рівно попиляють, а ти залишися в дурнях.
"Щурячі королі", що пройшли усі кола логіки раціонального егоїзму, сьогодні заполонили наше суспільство. Власний народ вони розглядають як їжу. Таке харчування їм сподобалось. Апетити зростають, техніка процесу удосконалюється, "щурі" гуртуються в угрупування, між котрими ведеться конкуренція.
Слід зауважити, що члени цих угрупувань не вважають одне одного "своїми". Своїх там апріорі не може бути. Це партнери-поплічники, котрі допомагають одне одному пожирати одноплемінників.
Як тільки-но партнер слабшає, його тут-таки жеруть колеги. І нічого особистого – просто бізнес!
Нові умови породжують нову логіку. Партнерство зводиться до пожирання слабшого, ким би він не був, хоч братом рідним. "Щурі" залишаються партнерами довічно, до самої смерті.
Якщо ослаблений партнер, котрим хочуть поласувати поплічники, встигає накивати п’ятами – він починає викривати "щурячих королів", виносячи сміття з хати. В такий спосіб він намагається поновитися на старому місці.
Комусь щастить і його приймають назад "в обойму", буцімто нічого і не трапилось.
Ну, трапляється – хотіли мене зжерти, а я не дався.
Тепер сидять знову разом і міркують, як і кого зжерти. І приглядають одне за одним: чи не ослабшав бува партнер, чи не варто розпочати харчування.
Стримуючим же фактором є лише сила партнера і його аналогічна готовність зжерти тебе.
Ця картинка – лише бліде відображення теперішніх взаємостосунків. Але те, що одні люди пожирають інших – це факт. В лоб чи опосередковано через брехню – технологія неважлива. Головне – це пряме людожерство.
Так, ті, хто на владному Олімпі особисто кров’ю не брудняться. Це на нижніх "щурячих" рівнях ведеться пряме пограбування одноплемінників.
На верхніх же рівнях відбувається опосередковане людожерство. І в таких масштабах, що нижчим і не снилося.
Гроші отримані описаними способами – це чуже горе, страждання, сльози, смерть. Якщо "щурячі королі" вилискують від жиру, значить, когось позбавили життя.
Це тільки здається, що слабких позбавляли лише грошей та інших статків. Ні, ці процеси призводять до фізичної смерті найслабкіших членів суспільства.
Переконатися в цьому неважко, хоча би ознайомившись із динамікою скорочення нашого народонаселення за останні 20 років.
Вимирає Україна під владою "щурячих королів"…
Валерій Семиволос, вільний журналіст, Харківська область, село Губарівка, Товариство "Малого Кола", для УП
