Чужих дітей на землі не буває, і кожен, хто має змогу, повинен зробити все необхідне, щоб допомогти дитині. На жаль, не всі розуміють це. Бачимо дітей, залишених у пологових будинках, без нагляду на вулицях… Але є люди, не байдужі до страждань малолітніх.
Що повідомляє статистика
Незважаючи на невпинне зменшення чисельності населення, в Україні зростає кількість покинутих дітей. Нині їх близько 102.912.
В Івано-Франківській області 2010 року громадяни України всиновили 13 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, створено 5 прийомних сімей. В області діють 3 дитячих будинки сімейного типу, в яких виховується 21 дитина, є 58 прийомних сімей.
Як показує статистика, одна із сотні матерів залишає свою новонароджену дитину. В Івано-Франківську майже щомісяця всиновлюють одну-дві дитини. У Коломиї цього річ всиновили трьох дітей, одну з яких взяла до своєї сім’ї закордонна родина.
Ігор Івахнюк, начальник служби у справах дітей Коломийської міської ради, розповідає: «1994-1996 роки – це був період, коли найчастіше батьки залишали своїх немовлят у пологовому будинку і втікали. Однак останні п’ять років – час найбільшої активності всиновлень по Україні. Люди, як правило, бажають усиновити щойно народжених малюків. Адже більшість сімей хочуть виховувати ще несформовану особу, яка росте ще без власних принципів, характеру,особистої думки.
Діти-сироти живуть здебільшого мріями про гармонійне життя у затишній оселі. Потрапляючи до інтернатів, не мають можливості відчути материнське тепло й батьківське сильне плече. На жаль, в Україні школи-інтернати не зовсім відповідають умовам, в яких повинна зростати дитина. Тим не менше, радіють, що хоч дах над головою з хлібом на столі є.
Таємницю не приховаєш
Світлана Олексюк, психолог, ділиться враженнями: «Сім’я, яка всиновила дитину, намагається зберегти таємницю, каже, що вони – справжні батьки. Щоб вберегти себе і дитя від зайвих сварок, які часто закінчуються втечею всиновленого, змінюють місце проживання, заводять нових знайомих, друзів. Досвід показує, що здебільшого такі зусилля марні. Особливо боляче сприймає несподівану новину дитина, її ставлення до прийомних батьків погіршується. Часто дитина наважується відшукати справжніх батьків. Інколи трапляється навпаки, коли й біологічні батьки розшукують своє чадо».
Зазвичай після розкриття таємниці дитина часто докоряє батькам такою фразою: "Як же ви могли карати мене за кожну дрібну провину, а самі мовчали і не говорили мені про таку важливу для мене річ?".
Отака історія
Трапляються випадки, коли люди, які хочуть усиновити дитину, показують навколишнім природну картину народження немовляти. Тобто практикується, що жінка лягає в пологовий будинок начебто вагітною і от-от чекає народження довгоочікуваного первістка. Однак усе набагато складніше: та дитина, яку майбутня матір начебто народжує, насправді залишена рідною матір’ю, яка зникла безвісти після пологів. Немовляті щастить, адже її одразу забирає до теплих рук турботлива людина. Після «імпровізованих» пологів до жінки приходять з вітаннями рідні, близькі, які навіть не здогадуються про правду, що криється за щирими посмішками ощасливленої жінки. Букети квітів, шампанське, новенький візок, одяг – усе це приносять у пологовий будинок. Радіють, веселяться, забирають додому матір з дитиною. Всі щасливі. Правда вправно ховається в серці жінки.
Подібна історія трапилася й на Коломийщині. Жінка повідомила, що залишилося кілька місяців до народження дитини. Всі з нетерпінням чекали цієї радісної події. Та насправді майбутні батьки щодня ходили до відділу в справах дітей, щоб нарешті всиновити щойно народжене немовля. Однак, як на зло, покинутих дітей одразу після народження не було ні в Коломиї, ні в Івано-Франківській області. Тоді працівники відділу дітей пішли назустріч батькам таким чином: телефонували по всіх областях України, щоб дізнатися, чи в них часом не трапилися такі випадки. В одній зі східних областей їм пощастило. Щойно про це повідомили майбутнім батькам, ті одразу ж попрямували до вказаного місця. Там відбулося «народження» хлопчика, якого в тому ж місті всиновили. На Різдвяні свята, близько трьох років тому, щасливі батьки приїхали додому з немовлятком. Тепер вони обіцяють ще раз звернутися до відділу в справах дітей, щоб усиновити дівчинку, подарувати сестричку улюбленому синочкові.
Мабуть, недарма кажуть, що для виховання дитини потрібно проникливіше мислення, глибша мудрість, ніж для управління державою.
Олена Козаченко
