Після війни Німеччину було покарано: розграбована промисловість, накладені контрибуції, у Франції та СРСР замордовано десь зо два мільйони німецьких військовополонених. Німеччина досі є формально окупованою країною. Проте, чи не найбільш вибагливою карою стала кампанія денацифікації – виховання потреби в національному та расовому самоприниженні, зневаги до предків, сорому за перемоги, занепадання перед чужинцями тощо.
Нам в Україні все це було давно знайоме, але європейці з таким знущанням зіткнулися вперше. Згодом цей корисний досвід національного суїциду у формі політкоректності, толерантності, мультикультурності був розпоширений на всіх інших європейців та північноамериканців.
Багато хто з наших наївних братів прагне транслювати піднесено-емоційне сприйняття політкоректності. Це дещо дивно. Наприклад, важко заперечувати позитивну роль Лук'янівської в'язниці у гуманізації українського суспільства, проте ЛЮБИТИ Лук'янівську в'язницю – є трохи хворобливим.
Толерантність – поза сумнівом, дуже корисна, але не варто забувати, що вона, як і денацифікація, є покаранням. Європейці караються за політику зверхності щодо інших рас, але особливо за те, що європейці справді перевершують усіх в усьому, окрім чисельності. "Обраних" таки мало.
За взаємодію пристарілого московського сатани та модерного європейського біса я докладніше говоритиму пізніше.
