Якби я писав нову конституцію в конституанті – органі, покликаному до проектування основного закону, - я би означив українців, в першу чергу, не як громадян, а як мисливців. Гантерів.
Якщо серйозно, то Нова Конституція України – це не нова українська необхідність, а споконвічна. З часів П. Орлика, що не увінчалася досі практичною славою та цінністю.
Та, на жаль, самим лише фактом прийняття оновленої бази нормативних актів вся проблематика українського соціуму не вирішується. За набором чергових легальних максимів, сентенцій природного і позитивного права, наймилозвучніших в єпропах, вироблених з них каскадів правильних статей законів, у нас часто ховається складний архетипічний психологічний комплекс – магічна дійсність, або свідоме бажання групи осіб затушувати підводні камені особистої вигоди за течією не дуже глибокої водички, що все більше міліє і перетворюється на багно. Поки що маємо час пишатися, що «багно» і «лайно» – не зовсім синонімічні.
«А час минає, а час минає, а-а», - як співається в хітовій пісні 90-х гурту Вхід У Змінному Взутті, ровесниці першої української конституції Незалежності.
Прийняли закони – і подіяло, як чарівні камінці, всі перемінилися, так не буває, так у фентезі є, не в дійсності. Як відповів свого часу Любомир Гузар на запитання, «що нам робити з цими зіпсутими людьми ?» - «плодити нових і виховувати нових». Вочевидь мудрий старець трошки зіронізував невипадково. Зрілій людині себе самотужки перевиховати вкрай важко, для цього їй, як переважно соціальній істоті, потрібні дві зовнішні речі: пряник і батіг. А краще спочатку – батіг. І це називається дисциплінарним примусом до самовиховничої діяльності, ніяк інакше.
Нам не треба себе їсти тим, що ми не німці. Методи і цілі не мають національності.
І скільки професури у нас ще не розуміє фіктивності і шкідливості чужого і свого магічного мислення, намотує кілометражі біля дороговказів «зміни до закону», а ті стовпи слугують в кращому разі лише легенькою аварією для злісних детепешників, страшно стає… Все добре натомість розуміють саме ті пісуни, які пишуть закони під диктант м’якого деспота і узурпатора чужих повноважень, переймаючись виключно власною тимчасовою вигодою.
Відомий юрист з Франківська В. Костецький, один із тих, хто доклався до розробки і прийняття в парламенті Конституції 1996, мабуть, однаково не наділений занадто магічним мисленням і примітивним утилітаризмом. Свого часу законник з однодумцями пропонували за основу поліпшених делегувань громадянами своїх прав виробити двопалатний парламент, який би не опирався на слизькі і небажані чинники федералізації країни в стилі теперішнього медведчука, але мав би, як у Польщі, Литві, верхню палату – Сенат, котрий би не пропорційно до населення, а рівномірно від кожної області мав своїх уповноважених членів.
У країнах, де вже склалися сякі-такі основи функціонування демократії, не в збоченому габітусі, двопалатний парламент діє позитивно, він містить в собі елементи, найперше, страхування і ревізії від можливого популізму нижньої палати, інколи - недалекоглядних рішень виконавчої влади у вигляді указів, себто частини законодавчих функцій у тих, та інших рішень. Крім того, ясна річ, верхня палата покликана «регіональніше» представити країну всередині самої себе.
У тих державах і судова влада, і виконавча, і та ж законодавча справді пересікаються в тих місцях і не пересікаються там, де ще визначив батько трьох гілок влади Монтеск’є.
У державі, де першу скрипку грає олігархат і вузькі меркантильні інтереси так званої еліти, просто не можливо уникнути інверсій, мішанини, гротеску в законі, основному і похідному, приймай хоч десять палат, хоч палату номер шість.
Пропозиція Тимошенко виробити і прийняти нову конституцію, з новими повноваженнями ключових осіб в державі, з гуманними гарантіями для громадян – реальна необхідність.
Але мусимо усвідомити, що ЮВТ, якщо прийде до влади, змушена буде відійти від всіх умовностей букви закону, - сподіваємося на це дуже. Тому що в «магічному суспільстві» діють дещо інші методи виявлення успіху для себе і держави. Воно хоче не просто читанки в гарній дорогій палітурці, бо просто читати всі навчилися ще в 19 столітті, воно хоче героя на барикадах і жертв від його меча.
В принципі, ці прагнення не тільки магспільнот. Вони універсальні і вони циклічні. Після циклу героїв, як ще зазначав Джамбатіста Віко, а вони у нас є, наприклад, на фронті, приходять часи простих людей, земних, часи стабільності. Часи закону. Часи, можливо, Гнапа, Наєма, Заліщук… А Тимошенко – не зовсім земна, вона трохи типу багіня. З архетипом, чи комплексом, кому як подобається більше, що для сьогоднішньої національної дійсності не є суттєвим недоліком, радше, навпаки.
Багіні не варто триматися твердо всього того, що вона наобіцяла, наприклад, доконче – парламентську республіку. А найосновніше - не тримати твердих конкордів з божками цієї країни. Тому таке актуальне в колах політиків, інтелектуалів, політологів, бізнесменів питання «Чи кине Тимошенко ?» - повинно бути переозвучене і переформатоване в народних масах на «Кого кине Тимошенко ?». А те, що когось кине… в цьому не сумнівайтеся і самі здогадайтеся.
В часи беззаконня не можливо і протиправно – право стоїть ієрархічно вище за закон, бо воно родить закон з себе, право це фундаментально Божественна категорія, закон же державницька – триматися усіх легальних рамок на шкоду легітимних.
Тобто, якщо всі розуміють в країні, чи більшість, що певних крезів, запроданців і масу злодіїв треба неодмінно посадити, знищити, експропріювати їхнє майно, можливо, поза рамками чіткого дотримання закону на користь справедливості (яка навіть ієрархічно вище знаходиться права), то не зробити цього означає в швидкому майбутньому з тріском програти країну і стратити себе остаточно.
Тимошенко це розуміє напевно, істотно відрізняючись від Порошенка. А ще, напевно, що не одна вона в цій країні героїня . А тому послуги героїв – в класичному розумінні, домодерному, – їй рано чи пізно знадобляться. Особливо в статусі президента і в майбутньому ініціатора і одного з головних рупорів інституціальних реформ - вже чітко в руслі не тільки легітимності, а й легальності. В постолігархічному і постзлодійському суспільстві з модерними героями на фалангах. Та все ще достатньо постмодерному, щоби на віки втриматися при владі під «моральним пресингом» гнапів і заліщуків.
P.S. А неофіційною прелюдією і преамбулою до грядущої Нової Конституції звучить пісенька гурту ЛатексФауна «Слон», ще й як нагадування про непроминальне Порто-Франко. І про те, найбільше, що дивний Слон прийде в ліс гангстерів і гастарбайтерів. https://www.youtube.com/watch?v=tPC9fMIl9-A
