Міста не мають власного життя, вони віддано служать людям, їхнім ідеям – як унікальним, так і страшно безглуздим. Вони переходять від однієї влади до іншої, від одного мера до наступного, від покоління до покоління.
В цьому процесі щось народжується, а щось руйнується, хтось будує, а хтось навіть умисно нищить. Та найстійкішими, як показує час, є людські звички, що роками набувалися, успадковувалися від певної системи чи то способу життя; які постійно знаходять своє віддзеркалення у великому міському організмі, в певних його елементах; які, зрештою, вписуються або розбалансовують архітектурний кровообіг – але в додаток ця людська діяльність так чи інакше впливає і на самих людей, провокує певні емоції, пробуджує спогади чи раптом породжує нерозуміння: звідки це, що таке, хто придумав?
Рутинність обслуговування світу і того, що в ньому накопичується, напевно, не дуже важлива – але багато теперішніх управлінців не годні собі з тим дати ради. Не можуть вирішити проблеми в провідних галузях, тому займаються популізмом, підігрують людям, щось латають, маскують, але ґрунтовно нічого не змінюють.
І, звісно, для багатьох така формула господарювання навіть дуже прийнятна, попри те, що вона задовольняє тільки мінімальні потреби, а з іншого боку дає можливість ухилятися від відповідальності. Та все це – до певної межі, поки ці фальшиві вчинки не проектуються в наше власне життя, не пошкоджують особистої зони комфорту.
В Івано-Франківську нещодавно облаштували клумбу – і опинившись поряд із нею, я раптом відчула, що час ніби зупинився. Навіть тепер, на 27-му році незалежності України, ми досі не можемо позбутися радянських стандартів життя, бо когось таки душить ностальгія, яка сміливо спроектувалася в паровозики на клумбах, а десь в якомусь дворі – в дитячі майданчики, а в когось на стіні – у великий мурал. Але найгірше – вона таки добряче засіла в головах наших управлінців.
Та річ не тільки в безглуздій ідеї – ця чиновницька мрія обійшлася громаді міста в добру копійку. Так, через відому всім систему “Prozorro” відбувалися торги щодо облаштування клумби з паровозиками. Участь, звісно, взяли “свої”, бо хто б доручив невідомим людям встановлювати патріотичні паровозики.
Декоративна клумба "Паровозик" та “Вагончик” з монтажем коштує франківцям 282 400 грн. Виграв торг підприємець Глобин Василь Васильович, який на минулих виборах балотувався у депутати в міську раду від партії “Солідарність”. Його конкурентом (на торгах за "поровозики") був Ярослав Володимирович Дубас, який пропонував нижчу ціну, але не додав певних довідок, тому був дискваліфікований.
Однак останній – таки активний учасник “Prozorro”: в минулому успішно вигравав торги з благоустрою і в липні виконував роботи для комунального підприємства “Центр розвитку міста та рекреації”, облаштовував пляж на міському озері за 270 000 грн, майданчик для вигулу тварин на вул. Молодіжній за 275 000 грн, встановив лавки на вул. Галицький у м. Івано-Франківську (33 300 грн).
Звісно, це добре, але сам підприємець є лікарем-рентгенологом Івано-Франківської міської поліклініки №3, членом політичної партії ВО “Свобода”, був депутатом Івано-Франківської міської ради 6 демократичного скликання, а також балотувався в депутати на минулих виборах.
І якось прикро, що лікар в нашому місті облаштовує пляжі і ставить лавки, виборює право на встановлення паровозиків, що політики стали головними підрядниками при міській раді – і навіть попри набуте місцевою владою в рамках децентралізації право на самостійне управління, місто так і не має власного бачення його розвитку, не може набратися сміливості і запровадити моду на раціональні та прогресивні рішення, а так і досі опоганює простір совковими підходами та “паровозиками”.
Хоча і гроші є, і щороку бюджет міста зростає в середньому на 30%, розум і управлінські здібності так легко не набуваються, адже сміливість ухвалювати непопулярні рішення притаманна тільки окремим. На жаль, у нас таких немає.
Можливо, вони і не винні в цьому. Бо ж коли лікар займається облаштуванням пляжу, а депутати, кандидати займаються благоустроєм, риють траншеї, будують дороги, то для них політична діяльність – це бізнес, а не розвиток міста, не служіння громаді.
Зате у нас є паровозики, тому чух-чух – тільки не вперед, а по колу.
Наталія Сербин, zbruc
