Що може Галичина?

Галичині ліплять - і цілком успішно - образ "внутрішнього ворога", відсуваючи її в такий спосіб на політичний маргінес. Що може в такій непростій ситуації запропонувати галицька політична й інтелектуальна еліта "великій" Україні? Які нові цінності, цілі і змісти? Чи може вона впливати на розвиток громадянського суспільства в Україні?

 

Галичина, яку свого часу небезпідставно величали "українським П'ємонтом", з якого на "велику" Україну поширювалися європейські цивілізаційні цінності, безнадійно втрачає авторитет в очах співвітчизників і вплив на політичні процеси. Ба більше - соціологія свідчить, що рівень нетерпимості до Галичини протягом року суттєво зріс в усіх регіонах України. На перший погляд це може здатися парадоксальним і несправедливим, але чимало громадян України на Сході, Півдні, в Центрі сьогодні серйозно вважають погляди галичан "загрозою для цілісності країни" і "гальмом на шляху до перетворення України в сучасну європейську державу". Оприлюднені на днях результати опитування Київського міжнародного інституту соціології красномовно доводять: Галичині ліплять - і цілком успішно - образ "внутрішнього ворога", відсуваючи її в такий спосіб на політичний маргінес. І тутешні політичні радикали цьому тільки підіграють, байдуже - свідомо чи ні.

 

Що може в такій непростій ситуації запропонувати галицька політична й інтелектуальна еліта "великій" Україні? Які нові цінності, цілі і змісти? Чи може вона впливати на розвиток громадянського суспільства в Україні?

 

Відповіді на ці питання шукали під час виїзного засідання ПолітКлубу, який відбувся в Івано-Франківську цієї неділі. Участь в дискусії взяли відомий журналіст, головний редактор телеканалу «Tvi» і засновник ПолітКлубу Віталій Портніков, народний депутат України Роман Ткач, письменник і журналіст Тарас Прохасько, голова ГО "Нова Галичина" Павло Андрусяк, політичний оглядач журналу "Фокус" Сергій Висоцький, віце-ректор Українського католицького університету Мирослав Попович, гендиректор і телеведучий каналу «Tvi» Микола Княжицький та ще з півсотні гостей заходу.

 

 

"Галицький кореспондент" пропонує фрагменти розмови.

 

Віталій Портніков:

 

- Українська політика сьогодні виглядає так, наче все відбувається у Києві і нічого, крім столиці, - від Франківська до Луганська - не існує. Але ми ж прекрасно знаємо, що це не так.

 

Наш ПолітКлуб об'єднав людей, які не просто обговорюють події у країні, а намагаються вийти на розуміння того, що робити далі, що відбуватиметься з Україною і якими можуть бути шляхи її розвитку. Пошук нової якості української політики є головним завданням для нас. Тут, в Івано-Франківську, ми також зібралися поговорити саме про це.

 

Почну з такої думки: в будівництві громадянського суспільства - в розбудові нових процесів і нових якостей - в Україні Галичина завжди відігравала особливу роль. Ця роль була різною в різні роки, але певні закономірності таки є. Вони полягають у тому, що коли Галичина маргіналізується, тоді фактично на політичний обрій в Україні виходить ініціатива навіть не східних областей, а ініціатива радянського мислення. Тоді це радянське мислення перемагає і зупиняється розвиток суспільних та політичних інтересів. Коли ж Галичина в мейнстрімі, тоді Україна йде вперед. І не тому, що Галичина є локомотивом: я не з тих, хто вважає галицькі області локомотивом розвитку України. Я вважаю, що держава в цілому йде вперед, коли Галичина є учасником розбудови нового сенсу, нового бачення українського існування, коли Галичина об'єднує свої бачення з позиціями центрально- і східноукраїнськими. Тоді ми інакше починаємо жити - у нас починаються інші процеси, нехай не завжди тільки позитивні, але вони принаймні ведуть країну вперед, роблять громадян учасниками політичного життя.

 

І мені здається, що сьогодні - мало того, що в нас взагалі відбувається маргіналізація українського політичного життя в цілому - у нас ще й є маргіналізація Галичини. Яка, в свою чергу, не залишає сподівань на те, що зупиниться маргіналізація "великої" України. І тут виникає питання: як з цієї ситуації виходити?

 

Павло Андрусяк:

 

- Що стосується впливу західноукраїнських еліт на те, що відбувається в Україні, на мою думку, він мінімальний. Це вплив ложки меду на смакові якості бочки дьогтю. В результаті - ані меду, ні дьоготь не змінився.

 

В Україні не може бути два чи три громадянських суспільства. Може бути тільки одне. І його основні ознаки - це здатність громади відстоювати спільні цінності і принципи, наявність лідерів думки, які знають, що робити, і пропонують якісь моделі, і третє - здатність суспільства співпрацювати з владою задля реалізація своїх цінностей та ідей. Бо все, що стосується поборювання влади, - це революція, це не громадянське суспільство. А на сьогодні, мені здається, є проблема спільних цінностей для громадян України. Їх бракує. Ми можемо сперечатися, але дуже мало спільних цінностей, довкола яких може відбутися об'єднання громадян. В силу цього і не відбувається становлення громадянського суспільства, а триває боротьба еліт за насаджування своїх бачень - Схід проти Заходу і т. д. Я думаю, сьогодні йде запекла боротьба еліт за насаджування власних цінностей на інші, ідеологічно "чужі" території.

 

Роман Ткач:

 

- Формування політичної еліти Західної України не завершене, як і не сформоване тут ще громадянське суспільство. На сьогодні в чому проблема? Хоч ми й були менше під совєцькою окупацією, ніж «велика» Україна, але, на превеликий жаль, та еліта, яка тут вціліла після страшних подій 40-50 років, і сама стала чисто совєцькою. Тому на момент народження незалежної України тут практично не було повноцінних еліт. Протягом цих 20 років вони лише формуються, як і еліта України в цілому.

 

Сьогодні відбувається випробовування владою, новою владою. До кінця 90-их років, коли Кучма займався формуванням держави, ми, галичани, його в багатьох речах підтримували, бо тоді стільки всього ставалося вперше - Конституція, система влади... Але після Помаранчевої революції стало нарешті остаточно зрозуміло - хто є хто. Хто яку лінію провадить. І мені шкода, що дуже часто еліта Західної України поводиться сьогодні десь так, як сто років тому. Хтось банально боїться і мовчить. Хтось продався - пішов у владу і вирішує свої питання. Нема центру - ні у Львові, ні в Івано-Франківську, який би сформулював певне бачення для західноукраїнської еліти. Все дуже точково - щось говорять львів'яни, щось у Франківську... Але сьогодні голосно заявити на всю Україну, що ось ми - представники інтелігенції і еліти Західної України, і пропонуємо те й те - цього немає. Хоча на початку 90-их прихід багатьох людей із Галичини у центральну владу таки помітно вплинув на український політикум і державне будівництво. Згадати того ж Ігоря Юхновського, наприклад. По-різному можна оцінювати Віктора Пинзеника, але він таки залишив слід у фінансовій системі України, і т. д. А що сьогодні може запропонувати західноукраїнська еліта? Скоро святкуватимемо вже 20-ту річницю незалежності, а так мало нових облич, мало ідей, і суттєвого впливу на формування загальноукраїнської політики немає.

 

Тарас Прохасько:

 

- Однією з великих проблем є те, що чимало реальних речей і процесів взагалі не названі, не визнані і тим фактично зведені на понятійний маргінес. От, скажімо, щодо Галичини: усі знають, що щось таке, як Галичина, існує, але заявити - так, це Галичина, Західна Україна, і вона інакша, вона особлива, і ми не просто делегати від Львова чи Івано-Франківська у Києві - цього немає. Ми хіба можемо просити в столиці коштів для ліквідації потопу... А повинні легітимізувати себе як інша, особлива частина країни. Ми от у побуті це ж кажемо, але одразу ж у офіційному політичному дискурсі говоримо завжди про єдність і соборність, шукаємо спільних цінностей тощо. Ми встидаємося чи втікаємо від констатації того факту, що ми - інші. Тому легітимізація цього політичного явища має бути першим кроком. І тоді будь-який політик, який від Галичини виходить на київський рівень, чітко позиціонувався би як представник і захисник інтересів цього особливого краю, який вважає себе при цьому частиною єдиної України.

 

 

Крім того, у галицької еліти, як і в східної також, є проблема втечі від усвідомлення самовартості України. От кажуть, є проросійська еліта, а в Галичині - прозахідна. Галицька еліта має таку ваду: вона не хоче визнати чесно, що Україна - це не Європа. Тут ніколи так не було і не буде, як у Європі. І що не потрібно цих ілюзій. Однак, як найзахідніша частина України ми можемо стати посередником у діалозі українських еліт з Європою, бо маємо певний досвід. Це досвід співжиття, спілкування, багатокультурності, консенсусу. Саме поняття домовленостей і консенсусу є сьогодні важливішим від так званої єдності. Бо поняття єдності спекулятивне. Дискусія і домовленості є для держави кращими, ніж так звана єдність. І саме галицька еліта може зробити такий крок - перестати, наприклад, акцентувати на національних аспектах заради консенсусу. Розумію, що це ризикує виглядати як відступ і деградація, але заради здорового глузду, здорового контакту і співіснування сьогодні досвід консенсусу є, певно, найважливішим з усього того, що Галичина може запропонувати на загальноукраїнський рівень.

 

Сергій Висоцький:

 

- Уявіть собі вівторок, 10 година ранку, вулиця Грушевського у Києві. Під'їжджає розкішний «Мерседес», з нього виходить нардеп, який потрапив у Верховну Раду із Західної України. Він прийшов до влади під гаслами захисту української мови, розвитку національної культури тощо. За ним приїздить ще один такий же «Мерседес», з якого виходить депутат-комуніст, який прийшов у парламент під гаслами про другу державну мову, братство з Росією тощо. Вони зустрічаються... і починають вирішувати питання про зелені американські гроші. Тобто давайте визнаємо: це - не політика. В Україні немає політики. Бо партії нічим не відрізняються. Програми БЮТу і Партії регіонів нічим не відрізняються, вони обидві обіцяють багату і процвітаючу Україну. Так, партії приходять до влади на ідеологічних цінностях, які поділяють певні групи населення. Далі політика закінчується, починається бізнес.

 

Що ж потрібно, щоб в Україні нарешті з'явилася реальна політика?

 

Для мене Західна Україна - це передовсім осередок приватної ініціативи. От я часто буваю в Карпатах, бачу, як господарі будують садиби, здають кімнати, заробляють гроші самотужки.

 

А що таке політична партія? Це добровільне об'єднання громадян, і політика в Україні почнеться тільки тоді, коли громадяни справді об'єднаються в одну-дві-три-п'ять, але реальних партій, які представлятимуть у владі - політичні, економічні, соціальні інтереси цих громадян. Таку партію потрібно збудувати так само самотужки, як і садибу. А поки таких партій не буде, наша політика залишатиметься суцільним бізнес-проектом, в якому усі партії - це лише імітатори, які фінансуються великим капіталом, не важливо - зі Сходу чи Заходу України. Конечна ціль такого бізнесу - просто прибуток, який досягається експлуатацією ідеології, поглядів, цінностей і надій електорату. Тому нічого не зміниться, поки люди самі не зрозуміють, що треба зібратися і щось робити з власної ініціативи. Поки ми самі не приберемо сміття з свого двору, ніхто його і не прибиратиме.

 

Віталій Портніков:

 

- Однак, у західних областях України менше електорату, ніж в південно-східних регіонах. Арифметично це так. Але й інша правда: виборців, які розділяють українські цінності в широкому розумінні - цінності побудови цивілізованої держави, яка б дала можливість людям реалізуватися, захищала їх, яка б не була олігархічно-компрадорською - таких людей більшість у цій країні. Проблема в тому, що ці люди завжди роз'єднані - регіонально, національно, мовно, конфесійно... І це дає можливість панувати агресивній меншості. Тобто спільні цінності навіть не стільки шукати потрібно - їх треба визнати і задля них потрібно чимось поступитися. От тільки питання - чим?

 

Мирослав Маринович:

 

- Давайте задумаємося: а чому ця меншість взагалі агресивна? Пригадайте, на початку 90-их років ми були на хвилі надії. Ця хвиля демократизації охоплювала тоді усю Східну Європу. Тоді було легко бути світлою меншістю. Ця меншість була пасіонарна, продуктивна і креативна. Пізніше вона наштовхнулася на бар'єр.

 

Пам'ятаєте, як рухалася лінія виборів - спершу кордон по Збручу, потім по Дніпру, а Помаранчева революція - це коли вся гетьманська Україна голосувала в принципі в одному ключі. А далі - стіна. І на цій стіні хвиля демократизації зупинилася, а ми потрапили в нестандартну ситуацію в порівнянні, скажімо, з Польщею чи Естонією. І розгубилися. А в умовах розгубленості будь-яка пасіонарність творить агресивну реакцію.

 

Тому тепер ми маємо відкат тої хвилі назад. Галичина повертається у свої 30-ті роки, в ту ідейну парадигму, а Схід - у своє минуле, тобто в радянське. А в тому минулому зустрітися неможливо.

 

Де ж вихід? В тому, щоб зрозуміти: нам сьогодні потрібен не стільки протестний потенціал, скільки знову креативний. Протестний - це те, що нас усіх об'єднує, коли ми дивимося нинішнє телебачення. Але протестний потенціал може об'єднати тільки довкола старих ідей, він створює тоталітарну атмосферу: одна лінія, один курс, хто не з нами, той проти нас. А нам в умовах, коли ми наштовхнулися на стіну, треба знайти нестандартний вихід. І такий вихід можна знайти лише в атмосфері дискусії і свободи. Нам потрібна свобода без лапок - не партія, а атмосфера діяльності. Лише коли ми знайдемо потрібні цілі, ми зможемо виходити на масову протестну діяльність. Тому сьогодні думати і шукати є важливіше за будь-які мітинги.

 

Віталій Портніков:

 

- Недавно я прочитав есей відомого литовського письменника Томаса Венцлова, який називається "Ми задихаємося". Автор описує теперішню Литву, але якщо ви прочитаєте - текст наче про Галичину: про інтелектуалів, до яких ніхто не дослухається, про спекуляцію на національних гаслах навіть там, де їм нічого не загрожує, про підміну сучасних принципів існування держави на принципи сторічної давності... Але ж українці задихаються двічі.

 

Литовці навіть не уявляють собі, як задихаються на Сході України, в абсолютно радянській атмосфері цинічного повторення 70-их років минулого сторіччя. Там люди зараз виростають цілком радянськими, коли Радянський Союз давним-давно збанкрутував і перестав існувати. Тому українець задихається двічі - і на Сході, і на Заході. Які ж треба мати легені, аби вижити в умовах такої задухи?

 

Микола Княжицький:

 

- Проблема сьогодні в правильній оцінці ситуації і в умінні назвати речі, які відбуваються в Україні, своїми іменами. Коли я роблю програми, мені цікаво спостерігати за рейтингами, які робить міжнародна компанія «GFK». Так-от, коли я запрошую когось з Галичини - якогось громадського діяча, скажімо, то, як це не дивно, рейтинги на Сході зашкалюють - Донецьк, Харків дивляться, люди дзвонять, пишуть, навіть більше, ніж у самій Галичині. Чому?

 

Згадайте, які були величезні надії тут в часи Помаранчевої революції. І яке потім розчарування... А що було на Сході? Одна надія: на реванш їхнього кандидата, який програв у 2004 році.

 

І от він прийшов до влади - а жити їм стало гірше. І якраз протестні настрої там стали ще сильнішими. Бо все, що сьогодні відбувається в країні, - це просто масштабна корупція. І люди на Сході це відчувають особливо сильно - на рівні власних громад. Недавно нам розповіли одну реальну історію з Донецької області. Жінка-підприємець з Сєвєродонецька Рима Миргородська об'єднала в місті дрібних підприємців, і вони сказали: ми в цьому місті більше не будемо платити хабарі. Так, їх тягали і пресували. Але вони вистояли, і в результаті в Сєвєродонецьку малі підприємці справді не платять побори пожежникам чи санстанції. І це дуже показовий сигнал про те, що насправді відбувається в Україні і що потрібно українцям.

 

А ці люди, до того ж, потребують і української культури. Бо вони не є носіями російської, хоч і говорять російською. Люди шукають якогось духовного опертя. І шукають його тут, в Україні. І ось здається, що Галичина не відчуває тієї величезної потреби в культурних і суспільних цінностях, яка саме зараз існує на Сході.

 

В Галичини завжди був досвід громадських об'єднань - Просвіта, кооперативи, церква, зрештою, саме тут відбулися перші справді демократичні вибори до місцевих рад, успішно розв'язали міжконфесійні конфлікти... І Сходу такий досвід сьогодні дуже потрібен. А що маємо? Виглядає, що Галичину вразив комплекс неповноцінності: апатія, відчуття поразки, наче все програли... І нема погляду на Схід, хоча зараз те, що могла б дати Галичина, там потрібне набагато більше, ніж у часи Помаранчевої революції. Я бачу, що ціннісний і духовний вплив Галичини на велику Україну сьогодні може отримати своє друге дихання, бо в цьому є величезна потреба.

 

Павло Андрусяк:

 

- А на мою думку, ситуація радше така: є великий корабель з назвою «Україна». Є так звані еліти, дещо схожі на п'яних матросів, які б'ються за рубку управління цим кораблем. Періодично то одні, то другі перемагають. А пасажирів - більшість - цікавить, чи буде сьогодні обід. Маленьку частину ще цікавить, чи поміняють сьогодні воду в басейнах. В принципі, пасажирам усе одно, куди корабель пливе. У них своєї думки немає. Правда, поки триває бійка за рубку, в середовищі пасажирів також потроху формуються еліти. Західна потроху збирає людей і кличе їх сідати в шлюпку з назвою "Європа". Східна кличе в шлюпку з назвою "Росія". З'являються кілька розумних людей: вони питають - що робити, аби цей корабель все-таки вирішив, куди плисти? Тому головне питання сьогодні - що робити?

 

Оскільки навіть арифметично світогляд Галичини перемогти не може - на виборах ми не виграємо і ніколи не вигравали, залишається одне - подати приклад. Галичина може створити приклад, на який всі решта подивляться і скажуть - супер, так і треба робити, ми так хочемо жити.

 

Якщо ж ми хочемо знайти спільні цінності зі Сходом України, то наші еліти повинні не встидатися чітко казати, що нам потрібно і що ми хочемо. Твердо накреслити межу, за яку не відступимо, але при цьому бути готовими і до компромісів. Бо якщо йдемо на Схід і наголошуємо, що УПА - це герої і розмови іншої немає, то далеко не зайдемо. Там УПА не було, там усі були в Червоній армії. Тоді ми також повинні визнати, що в Червоній армії теж були герої. Тому треба шукати спільні цінності - у питанні Другої світової, як і в питанні організації життя, протидії корупції, мови тощо. Давайте їх шукати і собі сказати - де межа нашого компромісу і чи готові ми на компроміс. Бо інакше кожен сяде у свою шлюпку і погребе.

 

Мирослав Маринович:

 

- Задумаймося над тим, чому нас так запалив приклад з Сєвєродонецька. Бо подібне ж можна реалізувати і в нас. Бо це не мова, не релігія, це приклад моральних цінностей, які однакові і тут, і там. То чому ж цей приклад зроблено там, а не тут, в якомусь галицькому місті?

 

У нас засіло в головах ще з часів Чорновола, що ми нічого не можемо зробити, бо Київ нам не дає, нас не пускають, нас гальмують. Помилка!

 

Ми не зауважуємо, як живемо в лукавих умовах. Ми усій Україні говоримо, що живемо в християнських цінностях, що ми дуже церковний край. А я питаю: чим тоді пояснити, що в Галичині, де така потужна греко-католицька церква, корупція така сама потужна? Чи нема тут суперечності?

 

Якби ж ми зрозуміли, що тільки виходячи з моральних цінностей, ми можемо і змінити себе, і запропонувати всій Україні нову модель розвитку суспільного і політичного життя. Так, Україна чекала від Галичини чогось цікавого, передового. Але, на жаль, ми не пропонували. А нездоланних бар'єрів для нас, які б заважали щось робити, насправді немає. Треба тільки захотіти це робити.

 

 

Галицький кореспондент


22.07.2011 1114 9
Коментарі (9)

Св.Рокитська 2011.07.22, 10:16
Мене вбиває як розумні і відомі галичани один наперед другого, ніби змагаючись, розказують про маргіналізацію Галичини. Ну а ви для чого? Працювати треба, беручи приклад із Шептицького, Шухевича, багатьох менш відомих, проте сильних духом. І не скиглити
зівака 2011.07.22, 10:22
А що ви хотіли від Ткача наприклад, чи Андрусяка? це і є маргінали.
ПЭТЯ 2011.07.22, 10:27
Дивився я і відео цього Політ Клубу. Андрусяк дуже грамотно виступав, Ткач також. Їх виступи якраз були які завгодно, але не маргінальні. Петро Шкутяк також - красавчик. Маргінальною там була тільки Романія Постолянюк. Взагалі таких заходів треба більше проводити. Треба, щоб до нас їздили Портніков, Княжицький, Маринович. Це високі інтелектуали і лідери думок. Саме на таких круглих столах і народжується Істина. Дякую організаторам!!!
Борман 2011.07.22, 10:30
Молодці. А на цих гівнюхів-коментаторів не звертайте уваги. Є 10% людей з виключно негативним мисленням. Їм ВСЕ ПОГАНО. У всьому доброму вони гівно знайдуть... хоч крапельку і скажуть "А ВО!!!"
vfhsz 2011.07.22, 10:36
правда. цікава подія. це щось неймовірне - зібрати в франеку портнікова, княжицького і мариновича. клас!
НИК 2011.07.22, 10:45
КИЯНИ - УБОГІ КРІМ КНЯЖИЦКОГО. ЗА ВЧОРАШНИЙ ДЕНЬ ЛІБЕР-У. МІСЦЕВІ ТРОХА НА РІВНИ. АЛЕ ТАКІ ВИДНО ШО НАВІТЬ НА ФІРТЦІ НІЧО НЕ ЧИТАЮТ. АБО ЧИТАЮТ ПРО ПРІРВУ ПОПЕРЕДУ АЛЕ БОЯТСІ ПРО СЕ СКАЗАТИ НА КАМЕРУ. СУСАНІНИ ХРЄНОВІ. А ЄШКІЛЬ ЗЗАДУ МОВЧЄВ. РІШИВ НЕ ПІДСТАВЛЄТИ СВОГО БРАТА ВЕДУЧОГО.
зівака 2011.07.22, 11:01
Дивно читати про гівнюків коментаторів і про грамотного Андрусяка з його "центром Галичини у Франківську"...чи бездарного Ткача, який замість ділом розбудовувати свій край на посаді Голови ОДА втік у ВР і тепер як виявляється "гарно виступає". Княжицький... може хтось згадає його в період "помаранчевої революції"? забули? Єдиний хто заслуговує на увагу це Портніков.
НИКові МАРІЯ 2011.07.22, 11:56
Добре, що мовчать, якщо сказати нічого, хай слухають мудріших за себе. А ще краще, якби чули. А СЛАБО Галичині "НЕ ДАВАТИ іНЕ БРАТИ"!Та де там! корупціонери у вишиванках і без оних - рідні брати. Ця зараза-хабарництво- гірше корости, так в,їлась, не на шкірі вже, а всередині. Може, якби церква агресивно, настійливо сказала -гріх!Блаженнійший Гузар каже про це, але він занадто інтелігентний, щоб отак - прямо в лоб!-ні, з усіх амвонів,щонеділі. Хоча я не знаю, що мало б статись,щоб до нас дійшло. Позбутись хабарництва - це може об,єднати Україну , бо всіх дістало до печінок.Це дуже шляхетна місія-_ другий етап Помаранчевої революції і не менш важливий.
Кук 2011.07.26, 15:53
Галичина надто мало хоче, аби щось могти. І тому не готова починати з себе. Але це минеться. Або не буде ніякої Галичини.
26.11.2021
Ігор Марковський

Окрім партійних тем Фіртка також обговорила скандал навколо зриву операції по захопленню вагнерівців, як впливає ситуація на білорусько-польському кордоні на Україну та чого очікувати місцевим громадам від бюджету 2022 року.

305
22.11.2021
Уляна Мокринчук

Фіртка підготувала ТОП-10 місць, де можна не лише поплавати в басейні, чи спуститись на лижах, а ще й помилувати водоспадом, напитись справжньої мінеральної води, а також створити керамічний виріб своїми руками.  

1038
19.11.2021
Сергій Білий

Україна – яка вона? Таке питання поставив собі Іван Марк – хлопець з нині окупованого українського селища Чорнухине, що на Луганщині.  Для того, щоб дізнатися відповідь, чоловік пройшов пішки всю нашу країну від крайньої точки на сході до її кордонів на заході. Заходив і до Івано-Франківська, де з ним вдалося поспілкуватись кореспонденту Фіртки.

2550
18.11.2021
Дмитро Сінченко

Руслану Марцінківу не випадає нарікати на попередників чи скидати відповідальність на «парламент», адже рік тому він вдруге здобув посаду міського голови Івано-Франківська, а заразом і монобільшість у міській раді. То ж немає й об’єктивних перешкод для виконання передвиборчих обіцянок. «Фіртка» спробувала з’ясувати, якою мірою очільник міста втілює у життя передвиборчі обіцянки.

2537
17.11.2021
Мар'яна Цимбалюк

Фіртка розпиталася Ігоря Бабинюка, директора Івано-Франківського міжнародного аеропорту, які нові компанії здійснюватимуть авіарейси в Івано-Франківськ, чи будуть літати іноземні лоукости, що сталося з МАУ, яким чином влада та концесіонери перезавантажать роботу летовища.

2500
16.11.2021
Тіна Любчик

Останні роки цікавість іноземних туристів до України зумовлена, насамперед, введенням безвізового режиму та відкриттям нових прямих авіарейсів. Фіртка пропонує розглянути, де саме на Прикарпатті зафіксували найбільші надходження.

1819

Доля фільму «Дім Gucci» така ж карколомна, як його сюжет. Він відображає життя своїх головних героїв, які не завжди знали, чи вони у даний момент на верхів’ї ними ж майстерно створеної хвилі, чи їх випадково винесло на гребіть цунамі? Яс

327

Як показує жорстока реальність, жодна будівля не гарантована від знесення під новітню забудову чи руйнівної радикальної «реконструкції». Тому як тільки почув, що будівля за адресою Чорновола, 122 загрожена потенційною новобудовою, одразу ж вирішив описати її «поки не пізно».

14125 2

Каденюка я тоді ще не знав і не міг припустити, що колись з ним познайомлюся. Але мене пройняла немислима гордість, коли на екрані телевізора човник набирав висоту. Зараз навіть не можу повісти, що мене так розпирало. Мабуть, відчуття, що українці теж сучасні та серед них є люди, які готові заради своєї держави на звитягу. Політ у космос на ту пору ще нагадував лотерею.    

1415

Добрий шматок нашого життя минув у системі переконань, що посуду має бути два види. Перший, то звичайні горнята і банячки, якими ми послуговувалися у щоденному побуті. А в паралельній радянській реальності ще існував посуд з серванта у вітальні.

2464
23.11.2021

Для хорошої роботи мозку потрібно правильно харчуватися, а саме – регулярно вживати продукти, які живлять мозок всіма необхідними речовинами. 

644
11.10.2021

Напередодні зими чимало господинь заморожують сезонні овочі та фрукти, щоб завжди мати під рукою необхідні інгредієнти для приготування страв, а особливо десертів. І якщо деякі продукти та після заморозки не втрачають свій звичний смак і вітаміни, як, наприклад, малина або полуниця, то інші, навпаки, стають непридатними до вживання. 

6332
29.07.2021

Що краще: консервувати, сушити чи морозити? Відповідь на це питання залежить від типу й кількості сировини та ваших ресурсів, як-от часу, грошей, та місця в морозилці та коморі.

15301
19.10.2021

Понад 200 учасників із 12 парафій Івано-Франківської Архієпархії відвідали обласний з'їзд спільнот "Українська Молодь - Христові", який відбувся у суботу 16 жовтня, на парафії Введення в Храм Пресвятої Богородиці, що в с. Боднарів Боднарівського деканату. Цьогоріч подія присвячена 88-річниці від дня заснування спільноти.

4975
17.10.2021

Церква у Новій Липівці – це реставрована дерев’яна німецька кірха, яку збудували у 1904 році. До 1939 року тут жили німці у тодішньому присілку Сітауеріка.  

6431 1
04.10.2021

Розпочалася зустріч із Божественної Літургії, яку очолив Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський Владика Володимир Війтишин у співслужінні ректора семінарії прот. Олексія Данилюка та численного духовенства.    

6776
19.07.2021

Предстоятель Православної церкви України Блаженніший Епіфаній освятив розписи кафедрального собору Преображення Господнього Коломийської єпархії.

15954
10.11.2021

Палац культури імені Гната Хоткевича у Львові, як і район, у якому він розташований, переживає період змін і оновлення. З 2018 року тут почалась ревіталізація та пошук нової концепції культурного центру.  Палац, що побудували спільнокоштом майже 100

2285
16.11.2021

Відповідне рішення ухвалив 15 листопада з’їзд політсили.

1522
11.11.2021

Кабінет Міністрів України затвердив склад Комісії з проведення незалежної оцінки ефективності діяльності Національного агентства з питань запобігання корупції.  

2164
08.11.2021

Зі слів речниці, чинний голова партії Олександр Корнієнко прагне цілковито зосередитись на роботі першого заступника голови Верховної Ради України, а відтак вирішив скласти повноваження голови партії.

2492
03.11.2021

Відповідні постанови народні депутати України ухвалили сьогодні на пленарному засіданні парламенту.

3138