Одна з найбільш суперечливих тем в сучасній масовій свідомості – зустріч з інопланетянами. Одні в інопланетних гостей ревно вірять, інші люто знущаються над цією вірою. Очевидно, і новина про те, що індійські історики й археологи планують звернутися за допомогою до NASA для подальшого вивчення наскальних малюнків в індійській області Чарама, на яких нібито зображені прибульці, спіткає та ж доля.
На малюнках, вік яких оцінюється в десять тисяч років, зображені фігури в специфічному одязі, схожому на космічні скафандри, без облич, поруч з ними – дивні апарати на трьох ніжках. Місцеві жителі чули від предків, що ці люди прийшли з неба і забрали з собою пару жителів села, які назад так і не повернулися.
Скептики вважають, що ніякого палеоконтакту не було: всі подібні малюнки, на яких зображені «прибульці», насправді просто ритуальні костюми, які з’являються на певному етапі розвитку людського соціуму. Серйозні ж вчені, які займаються питаннями можливих контактів з інопланетянами, вважають, що тут не варто як впадати в екзальтований оптимізм, так і огульно заперечувати саму можливість таких контактів.
Насамперед, у нас немає підстав виключати існування інопланетного розумного життя, якщо ми стоїмо на позиціях еволюційної біології. В існування інопланетян вірять багато авторитетних вчених, наприклад, такі як Стівен Хокінг. Саме вірять, тому що незаперечних доказів їхнього існування поки немає.
Отже, друге питання: чи могли інопланетяни, якщо вони є, дістатися до нашої планети і вступити в контакт з людьми – як у давнину, так і зараз? Цьому, природно, теж немає доказів, але певні малопояснювані факти є. Вчені якраз і намагаються зрозуміти, є ці факти доказами існування інопланетного розуму або ж нескінченної фантазії самого людства. Втім, не тільки вчені й не тільки на «згубному Заході». Одним із батьків теорії палеоконтактів вважається радянський фантаст Олександр Казанцев, який висунув гіпотезу про те, що Тунгуський метеорит – це космічний корабель прибульців.
В основному, втім, обговорення теми НЛО і контактів з позаземним розумом створюють просто непотрібний інформаційний шум. У цьому шумі тонуть більш серйозні питання, які цікаві незалежно від того, мали місце контакти з іншими цивілізаціями чи ні.
Наші біобрати?
Індійські зображення в Чарамі – далеко не єдині такого роду малюнки на планеті. Очевидно, що поки не знайдуть справжній скелет інопланетянина в скафандрі, або поки ми не побачимо приліт прибульців своїми очима, суперечка про справжність цих картинок триватиме. І все ж навіщо може знадобитися скафандр інопланетянину?
Ймовірно, щоб не заразитися земними хворобами або не заразити землян своїми. Як показує історія людства, всього декількох тисяч років сепарованої еволюції цілком достатньо, щоб представники різних континентів при контакті могли обдарувати один одного небезпечними захворюваннями. У випадку повністю ізольованої еволюції будь-який вірус може стати смертельним.
Таке уявлення про інопланетян має на увазі, що вони такі ж біологічні істоти, як і ми, і їх генетичний апарат побудований на тому ж принципі, що й наш. Так, ймовірно, припустили б прихильники гіпотези про універсальність життя у Всесвіті. А її противники могли б сказати, що інопланетяни зовсім інші й спілкувалися з землянами в біоскафандрах.
Є й гіпотеза (яку, втім, мало хто з фахівців підтримує) про існування в нашому Всесвіті зовсім інших форм життя – наприклад, кремнійорганічної або аміачної. Кремнійорганікам потрібна була б спекотна погода, порівнянна з температурою в духовці, а амміачникам навіть Антарктида здалася б пеклом. Тому скафандр для них на Землі – життєва необхідність.
Втім, може бути, справа не в біології, а в психології, про яку розумні людиноподібні істоти, бажаючі вступити в контакт із землянами, повинні мати якесь уявлення. Відомо, що нас лякають образи, схожі на людину, але в чомусь смутно відрізняються: з такою істотою важко налагодити контакт. Це пояснило б, чому в «інопланетних фігур» матові шоломи – вони просто не хотіли демонструвати стародавнім людям свої обличчя.
Ще одна версія – що інопланетяни бачать в іншому діапазоні електромагнітного випромінювання, непрозорого для видимого світла. Наприклад, вони жителі темної планети, яка обертається навколо червоного карлика, й їх зір працює в основному в інфрачервоному діапазоні. Тоді матеріали їх шоломів були б з односторонньою світлопроводністю або працювали б в інших діапазонах випромінювання. Це було чистою фантастикою ще століття тому, але зараз таке скло є й у землян.
Загалом, виходить, що інопланетяни біологічно близькі людині, у них дві ноги, дві руки, голова, але от з обличчям або зором щось не те. Зате вони можуть одягти скафандр, та ще й, мабуть, з радіозв’язком (для чого ж ще палички на шоломах?). Явно не дикуни, але якісь не дуже просунуті інопланетяни виходять, що лише трохи випередили нас в технічному розвитку. Як же вони тоді до нас добралися?
Чи зручно у вогненних колісницях?
Транспорт в інопланетян теж часто занадто дивний, з нашої точки зору. У стародавніх легендах згадуються всілякі вогняні колісниці, стовпи та інші свідчення роботи реактивних двигунів. Однак, як ми зараз знаємо, це далеко не найбільш зручний транспорт, до того ж неекономічний і ніяк не придатний для міжпланетних перельотів. Може, з точки зору давніх, це й була б вершина технології, але ми зараз знаємо, що це не так.
Набагато таємничіші й цікавіші повідомлення про НЛО, що надходять в наш час: ці об’єкти миттєво прискорюються і гальмують, змінюють напрямок руху під гострим кутом, що суперечить законам фізики. Будь там живі істоти, при таких маневрах їх би просто розмазало в желе по стінках космічного корабля. Або, скажімо, періодично у жовтій пресі зустрічаються розповіді про дивні промені світла, здатні пересувати матеріальні об’єкти – людей, машини, речі.
Навіщо потрібні всі ці ілюмінації, незрозуміло. Світло потрібне, щоб щось бачити. Але навіть зараз ми маємо техніку, яка дозволяє обійтися без підсвічування. Більше того, виходить, що, з одного боку, інопланетяни прагнуть приховати контакти, а з іншого – роблять багато, щоб їх помітили і запам’ятали. Логіки замало. Вже якщо інопланетяни досягли такого ступеня розвитку, що можуть скасувати для своїх апаратів неабияку частину фундаментальних законів фізики, дивно, навіщо вони взагалі демонструють нам себе. Адже за таких технологій і енергооснащеності їм нічого не варто було б домогтися невидимості або, скажімо, створити біомеханічних роботів, що абсолютно не відрізняються від людини.
Ніхто нікуди не летить
Одне з найсильніших розчарувань в космічній гонці – це усвідомлення складності дальніх польотів у космічному просторі, тобто хоча б до найближчих планет. Ми досі літаємо на хімічних ракетах, і змін не передбачається в найближчому майбутньому. Атомні, іонні, плазмові двигуни – це для польотів в межах Сонячної системи. До зірок на них не полетиш. І до нас не прилетиш. Потрібно щось нове, проривне.
Є ідея warp-двигуна, який зминає простір навколо себе, і таким чином, переміщаючись формально з порівняно невеликою швидкістю, досить швидко може перебратися від зірки до зірки. По суті, такий корабель не порушує фізичних законів, і теоретично він може бути створений, хоча поки ще дуже багато чого в цій області незрозуміло.
Найцікавіше в цій ідеї те, що вона, можливо, здійсненна протягом найближчого століття. Біологічно за цей час люди змінитися не встигнуть, нових проривів у зв’язку та робототехніці може й не статися. І в такому випадку ми вирушимо до зірок й інших світів приблизно в такій же екіпіровці, в якій зображені «прибульці» на індійських наскельних малюнках. (Може, це ми самі до себе прилітали? Звернули просторово-часовий континуум й обрахувати з часом, так сказати?)
Є й ще одна версія – існування множинних Всесвітів, які або є сусідами один з одним, як бульбашки в піні, або взагалі можуть знаходитися один в іншому, як матрьошки. Тоді інопланетяни – наші сусіди з іншого простору, які заскакують до нас помилково або з якимись цілями (можливо, не завжди добромисними).
На фресці XIV століття в православному монастирі Високі-Дечани (Сербія) зображені «ангели» в дивних апаратах
Протягом десятиліть фантасти усього світу вправлялися у винаході всіляких ракет. Підкорювачі Всесвіту у братів Стругацьких літали на фотонних ракетах, пілот Піркс у Станіслава Лема сідав в атомну ракету, як в автомобіль, корабель «Ентерпрайз» скручував простір, використовуючи варп-двигун.
Але реального нашого майбутнього – світу, в якому існують інтернет, соціальні мережі, і … практично повна космічна безпорадність, – ми в їх романах так і не побачили. Розвиток технічної цивілізації пішов іншим шляхом, і куди він рушить далі, мало хто готовий передбачати.
У цьому сенсі можна сприймати й всілякі артефакти, які знаходять сьогодні дослідники. Нехай вони і не доводять контакти з інопланетянами, проте дозволяють переконатися, що розвиток нашої цивілізації було відзначено дивовижними технічними осяяннями і неминучими подальшими провалами, регресом, невдачами в прогнозах. Так що пошук інопланетян і роздуми над їх технологіями – далеко не порожня забава.
За матеріалами: slon.ru
