Загроза запровадження надзвичайного стану та застосування владою сили залишається. Але рівень цієї загрози знизився. Такий головний підсумок минулого політичного тижня. У ситуацію стали активно втручатися нові гравці. Не надто помітно. Але інколи ефективно.
Захід їм "допоміг"
Тиждень тому протест розширив географію і набув нових форм. У різних куточках країни, з різним успіхом протестувальники взялися встановлювати народовладдя, штурмуючи адміністративні будівлі. Для спішного гасіння свіжих гарячих точок владі знадобилися мобілізація нових поліцейських сил (які Банковій гостро потрібні в столиці) та залучення додаткових каральних загонів. До Януковича нарешті стало доходити, що територія реального протесту не обмежується центром Києва й Галичиною. "Гарант" за будь-яку ціну мусив спробувати вирівняти ситуацію, бо інакше різко втрачав політичну вагу в очах усіх — Заходу і Росії; опозиції й рідної партії; олігархів і силовиків; протестувальників, тих, хто сумнівається, і тих, хто співчуває. Янукович відверто злякався, і наслідком цього переляку стала спішна підготовка до застосування сили. Запровадження надзвичайного стану з конспірологічної версії перетворилося на реальний план. Є такі, хто вважає: Янукович не був готовий перейти останню межу і поширення чуток про НС та майбутній розгін використав як засіб шантажу. Засумніваємося. Не надто мудрий і надто наляканий зазвичай безвідповідальніший і жорстокіший.
Переполох навідав не тільки Януковича. Схожі почуття пережили ще два aктори — західні політики й вітчизняні олігархи. Причому і тих, і тих налякали не тільки події в регіонах, а й неприхований намір межигірського ізгоя пуститися берега. Перших напружила можлива громадянська війна на кордонах ЄС. Другі всерйоз задумалися про значні ризики для бізнесу, кар'єри, безпеки і навіть життя.
Володарі капіталів збудилися б і без втручання ззовні. Це втручання лише підхльоснуло. Олігархи отримали чіткий сигнал Заходу: у випадку непоправного буде запровадження всіх можливих санкцій. Список суб'єктів, за нашою інформацією, очолили Янукович і Ахметов. Рінат Леонідович мав довести суть намірів США і ЄС до відома Януковича. Олігарх №1 міг вплинути на позицію побратимів по цеху і певну кількість депутатів. Він виконав і те, і друге.
Рада.
За лаштунками добра і зла
Центр протистояння вимушено й тимчасово перемістився в парламент. Оцінимо позиції сторін напередодні подій у Раді.
Янукович. Тиск вулиці, натиск Заходу і вплив олігархів примушували його йти на поступки. Позиція Росії примушувала цього не робити. Але він вирішив не спалювати мости, виявивши, що сірники — мокрі. І пам'ятаючи, що позаду — Кремль із вогнеметом. Януковичу мусив означити готовність до пошуку компромісів; по можливості не здати ключових позицій; у жодному разі не показати світові, що він не в змозі контролювати не тільки країну, а й власну фракцію. Він хотів виграти час.Надії на те, що протест розсмокчеться сам собою, його не полишають. Розуміємо.
"Реєстрова опозиція". Вона також сподівалася уникнути загострення. І тому, що не здатна контролювати протестувальників. І тому, що "жерсть" припускає непередбачуваний розвиток ситуації. "Трійка" і підлеглі їй сили хотіли поступок, які можна було піднести Майдану як відчутну перемогу; не хотіли давати владі обіцянок, котрі ще більше знижували їхній авторитет в очах протестувальників. "Є речі, які не можна буде "продати" Майдану", — так двозначно висловився один із опозиційних депутатів у приватній розмові. Жарт, мабуть, але, погодьтеся, симптоматичний.
"Олігархи". Виникла потреба продемонструвати максимальну гнучкість і зробити мінімум дурниць. Чинник впливу — страх і перед вулицею, і перед Януковичем, і перед Заходом. Страх змушував показати незадоволення, страх не дозволяв бунтувати.
"Точкою входу" в процес міг стати компроміс — продовження діалогу й готовність звільнити будівлі трьох міністерств в обмін на відставку Азарова та ліквідацію законів від 16 січня. Його було досягнуто. Два закони, внесені КПУ, винесли за рамки домовленості, оскільки комуністи теж були вимушеною стороною процесу.
Далі було складніше. Участь опозиції у формуванні нового уряду, зміна Конституції та амністія учасників подій — теми, занадто складні для пошуку точок дотику.
Каменем спотикання прогнозовано виявився закон про звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які брали участь у протистоянні.
Янукович обіцяв Заходу затвердити закон про амністію. Але він не обіцяв і не хотів односторонніх поступок.
"Трійка" не могла пообіцяти звільнити адміністративні будинки (обласні держадміністрації та столичну мерію) і розблокувати вулицю Грушевського. Вона не змогла б виконати таку обіцянку (як ви думаєте, їх би послухалися?). Вона побоялася б, навіть якби могла. По-перше, це остаточно вбивало їхню репутацію в очах протестувальників. По-друге, ослабляло їхні позиції і знижувало вагу за межами Майдану. І, в результаті, робило їх беззахисними. Хто сумнівається, що Янукович легко скасує будь-які домовленості, щойно відчує силу? Хто сумнівається, що він не вибачить кривди і помститься за пережитий страх?
Був намір більш чи менш докладно зупинитися на деталях пропонованих законопроектів про амністію. Але, добре поміркувавши, вирішив цього не робити, обмежившись аналізом найважливіших моментів (про що нижче). Чому? Переконаний: обидві сторони процесу розуміли, що кінцевої мети не досягнуть.
Про що мова? Варіант опозиції передбачав амністію без умов. Варіант влади — звільнення від відповідальності після звільнення адмінбудівель. Якби пройшов перший варіант, закон Янукович однак не підписав би. Віза під таким рішенням означала б початок його кінця, він це розумів. Якби пройшов другий варіант (що й сталося), будинків усе одно не звільнили б.
Тому значення набувала не суть прийнятого закону, а сам факт його прийняття. Янукович зробив усе, від нього залежне, щоб пройшов варіант від влади. При цьому багато хто вважає, що, вигравши тактично, він програв стратегічно. Як це було?
Олігархи (насамперед Ахметов і Фірташ) узялися за справу жваво. Контрольовані ними депутати без особливих зусиль подолали опір "яструбиного крила" фракції на чолі з Олександром Єфремовим. Логіка останніх — "ні п'яді рідної землі ворогові", будь-яка поступка (відставка Азарова, скасування законів від 16 січня) наближає поразку. Успіх "примусу яструбів до миру" багато в чому забезпечила позиція Януковича. Хтось сумнівається, що прем'єр написав заяву після дзвінка боса?
Прагматичні бунтарі підняли було голову, але, як з'ясувалося, ранувато. Кількість незадоволених у фракції ПР, за різними даними, коливається в межах від 50 до 70. Частина їх — "мажоритарники", які охоче підтримали інспірований бунт колег із "проолігархічних осередків". Назовні вихлюпнулося те, про що DT.UA неодноразово писало, — незадоволення і образа. Відверте ігнорування владою сподівань "своїх" депутатів; зарозумілість і хамство Арбузова й Клименка; зростання апетитів "сім'ї", що боляче б'є по кишені; безкарний тиск на бізнес лояльних до влади депутатів-підприємців і навіть відбирання цього-таки бізнесу. Все це владі нагадали, коли їй, владі, стало зле.
Готовність частини фракції ПР підтримати проект про амністію, таким чином, пояснювалася трьома причинами:
— необхідністю відпрацювати "установку" олігархів (стосується людей, контрольованих главами ФПГ);
— бажанням зробити перший внесок у рахунок майбутньої купівлі індульгенції, якщо влада, не дай Боже, таки зміниться (стосується всіх);
— прагненням нагадати президентові про себе і свої проблеми (стосується передусім "мажоритарників").
Хотілося б помилятися, але бажання звільнити людей, кинутих за ґрати переважно ні за що, швидше за все, рухало небагатьма.
Повторимо: очевидна втрата контролю над фракцією до планів Януковича не входила. І він особисто вирушив "розрулювати ситуацію". Що саме й свідчило — реально він фракцію не контролює. У "мирний час" він обмежився б дзвінком Рибаку або Єфремову. Але в цій ситуації вибору в нього не було.
Безпосередньому спілкуванню з фракцією ПР передувала зустріч зі спікером, на якій також був присутній Андрій Клюєв. Переконавшись, що справа зайшла занадто далеко, вождь вирушив до бунтарів, що виясняли стосунки в парламентському кінозалі. На той момент дискусія сягнула апогею. Єфремов, вичерпавши запас аргументів, за нашими даними, став закидати колегам нечистоплотність — мовляв, взяли грошики за дворушництво.
І тут підоспів гарант. Про те, чим саме він погрожував "рідній" фракції, написано багато. Загрозу можливого розпуску парламенту згодом публічно підтвердив навіть спікер. (Правда, на якій-такій законній підставі — незрозуміло. Втім, кого тепер зупиняють норми законів, включно з Основним?)
Маємо підстави стверджувати, — Янукович нагадав, що до кожного з присутніх є запитання, і відповідні відомства легко знайдуть на них відповіді. Поки він — влада. А він — поки що — влада.
Багато хто запитував себе: що ж це за "закон про заручників" проголосував Сергій Тігіпко, який так завзято бунтував до і так щиро побивався після? Пропонуємо свою версію відповіді, яка ілюструє суть розмови в кінозалі ВР.
За даними наших джерел, у відповідь на проникливий спіч Сергія Леонідовича Віктор Федорович набрав на телефоні номер Дмитра Фірташа і запропонував "режисерові" й "актору" розібратися між собою. Чим ще раз підтвердив, що самостійно контролювати фракцію вже нездатний.
Повторимо, Янукович досяг свого: закон про амністію було затверджено у редакції Банкової. Але люди, близькі до влади, стверджують: для зняття "напрягу" він використав практично весь резерв обіцянок та погроз. Які аргументи доведеться шукати у разі виникнення нового "загострення" — сам Бог знає.
Буква беззаконня
Про те, хто й що виграв і програв, ми ще скажемо. Поки що констатуємо очевидне: головними потерпілими виявилися жертви затримань, арештів, міліцейських облав та каральних зачисток. Вони були заручниками ситуації де-факто і стали заручниками влади де-юре.
Закон 4021-3 (так званий закон про амністію) важко назвати законом у звичному розумінні. Оскільки більшість юристів, які не втратили совість, вважають, що він нехтує законністю і спотворює уявлення про право.
Суть закону (для тих, хто ще не в курсі) стисло: учасники акцій (по обидва боки) звільняються від кримінальної відповідальності за допущені правопорушення. Винятки — здійснення особливо тяжких злочинів. Умова — звільнення всіх адмінбудівель у всіх населених пунктах; зняття перешкод для функціонування об'єктів та допуску працюючих там; розблокування транспортних комунікацій на вулиці Грушевського та всіх інших вулицях, крім тих, де відбуваються мирні акції протесту. Сигнал для введення закону в дію — публікація про виконання умов на сайті Генпрокуратури (ГПУ).
Зважимо.
Перше. Чи можна вважати барикади поблизу міністерств і мерії, а також мітинги поблизу ОДА "перешкодою для функціонування об'єктів і допуску працюючих там", навіть коли будівлі звільнено? Що вважати мирним мітингом, із погляду влади? Відповіді на ці запитання — раптом щось — дасть суд. Ви здогадуєтеся, яким — раптом щось — він буде? І ще. Чи можна вважати невиконання вимог ДАІ частиною мирного протесту, а якщо ні, то чи не вийде так, що "закон навіть після відмашки ГПУ можна не застосовувати до автомайданівців", як про це пише Валентина Теличенко.
Друге. ГПУ вирішує, чи набуде закон чинності. Нове. Дико. Навіть не суд, попри всю декоративність цієї інституції. Багато юристів стверджують, що це суперечить Європейській Конвенції. Здоровому глузду — точно.
Третє. Узаконено практику взяття заручників — така ж дика новела. Закон перетворив правопорядок на предмет торгу. Закон де-факто визнав відсутність чіткого правового зв'язку між діями заарештованих і можливістю їх звільнення. Це — маячня! Право передбачає принцип індивідуальної відповідальності за дії особи. Якщо ти винен — сиди. Якщо тебе виправдали, помилували або амністували — виходь. Але не буває так, щоб твоя вина чи невинність, свобода чи несвобода залежали від дій третіх осіб. Кримінальна відповідальність громадян ставиться у залежність від дій суспільства або вчинків політиків.
Фактично і юридично влада визнала відсутність законних підстав утримання великої групи осіб під вартою, це раз. Визнала, що політична домовленість домінує над правом, це два. Позначила залежність правосуддя від політики і верховенство прокуратури над судом, це три. Узаконила недопустимий принцип колективної відповідальності, це чотири. Освятила право держави брати своїх громадян у заручники, цеп'ять.
Можна продовжувати, але, наш погляд, вистачить і цього.
Хто й що виграв?
Хто й чого уникнув?
Країна уникнула цілком можливого кровопролиття. Янукович — повної втрати контролю. Опозиція — ганьби. Протестувальники — приводу для внутрішнього розколу. Захід — необхідності кидати все й займатися насамперед Україною. Поки що.
В'язні не отримали волі. Росія — задоволення від того, що відбувається. Частина силовиків (передусім "Беркут", який втомився, змерз, зневірився й водночас озвірів) — команди "фас". Ніхто в країні й за її межами не отримав навіть натяку на відповідь на запитання, яке мучить: "Що далі?"
Всі отримали перепочинок. Янукович — щоб зібратися з силами. Опозиція — щоб із думками. Олігархи — щоб справді зібратися.
Подальші дії?
Почнемо з Януковича. Він усе ще сподівається, що все розсмокчеться. І все ще планує застосувати силу, коли не розсмокчеться.
Стимулюючі чинники?
Перший — страх. Час минає — ситуація не ламається. Він поки що контролює силовиків і більшість чиновників, тримає у вузді більшість Ради, зберігає вплив на олігархів. Але для зміцнення контролю потрібні жорсткі кроки.
Другий — тиск "яструбів". Яких чимало. В оточенні Януковича їх тепер більшість. Сам постарався. Спілкування тутешніх "яструбів" з російськими "стерхами" окрилює перших. "Яструби" у фракції — нервують, але опираються на "яструбів" у регіонах. Опора серед силовиків — насамперед, повторимо, "Беркут". Більшість у ВВ почувається заручниками влади й чекає наказу відбути в місця постійної дислокації. Більшість командирів та бійців міліцейського спецназу почуваються зрадженими владою, але все ще чекають наказу штурмувати. Гарячі голови обіцяють "зачистити" все, всіх і дуже швидко. Цих настроїв Янукович не може не враховувати. Інакше вони можуть вийти з-під контролю. Бо їм є чого боятися.
Стримуючі чинники?
Перший — страх остаточно втратити контроль над ситуацією. Цей страх періодично вимагає від Януковича натиснути кнопку "Пуск". І цей самий страх примушує його цього не робити. До нього поступово починає доходити, що масштаб, глибину й гостроту протесту він з самого початку оцінив неправильно.
Другий — як не дивно, Росія. З одного боку, вона жене вперед. І до встановлення контролю над ситуацією гальмує процес фінансового вливання. З другого — страх виявитися безправним заручником Кремля поки що гальмує. Рубікон видно без бінокля, але ще не перейдено. Втім, у Путіна є можливості загострити ситуацію без відома й участі Віктора Федоровича. Він не влаштовує Кремль навіть як знаряддя їхньої політики, але іншого — немає.
Третій — Захід. Події минулого тижня показали, що "гарант" на його позицію поки що зважає. Вашингтон і Брюссель нарешті чітко дали зрозуміти, що застосування сили і пролиття крові не вибачать. Поспіх, із яким Янукович виконав їхні фактичні умови, — не запровадив НС, скасував пакет законів від 16 січня і санкціонував амністію, — цього свідчення. Те, що закон про амністію вийшов єзуїтським, нічого не змінює. Він обіцяв амністію, але нікого не обіцяв випускати. Відчуйте різницю.
Четвертий — олігархи. Різкий рух може спровокувати їхню остаточну "зраду". А за ними — телевізор і більшість більшості.
Що силовий варіант усе ще реальність, підтверджує безліч обставин. Жодного наказу не скасовано. Жодного бійця не відведено. Затримки, викрадення, напади й підпали тривають. Ордери на затримку активістів заочні суди продовжують штампувати. Бетонні плити і колючка стають прикметою часу.
Крім того, Янукович відверто "заграє" те, на чому можна було б "зіграти", якби він справді хотів миру. Захід обіцяв транші від МВФ у разі формування коаліційного уряду, але поки що Янукович говорить тільки про "технічний". Тобто про свій. Без Азарова і, можливо, Захарченка.
Повернутися до Конституції-2004 можна за один день. Або КС скасовує своє сумнівне рішення. Або Рада 300 голосами голосує за проект №4180, що супроводжений висновком КС, попередньо схвалений і (як запевняють знавці) не втратив своєї юридичної чинності. Але і в тому, і в другому випадку потрібне "добро" Януковича. А він його не дає. Він нав'язує спецкомісію для доопрацювання Конституції. Новий проект Основного закону (з яким попрацюють Портнов і Лукаш і в якому точно залишаться депутатська "мажоритарка" та право президента знімати прем'єра). Дві сесії, висновок КС, повну процедуру... Він тягне час. Він йому потрібен. Либонь утрясеться. Либонь розведемо. Тлом слугують тихі обіцянки дострокових президентських виборів після прийняття нової Конституції.
Навіть те, що Янукович вперто уникає публічного шмагання Захарченка, свідчить — до миру він не дозрів. Дострокові вибори президента; повна амністія "своїх"; покарання винних в убивствах, катуваннях та викраденнях; демонстративне покарання глави МВС — ось приблизний перелік вимог тих, хто не готовий іти з вулиць. Припустімо, Янукович не готовий виконати перші три вимоги. Але якби він хотів знайти ключ до миру, міг би пожертвувати Захарченком. Його ймовірну появу в Радбезі навряд чи можна вважати жертвою.
Тепер про опозицію. Хотіла "зіскочити". За фактом — "відскочила". Зберегла обличчя (спасибі Віктору Федоровичу). Янукович, за нашими даними, озвучив те, чого вимагали від "трійки" багато її прихильників, — визначтеся з лідером. Де-факто таким став Кличко. Поки що. Він отримав від влади гарантії того, що його не знімуть із президентських виборів. А Янукович нібито отримав від Заходу месидж не перешкоджати реєстрації лідера УДАРу.
Є відчуття, що, як мінімум, двоє з "трійки" — Кличко і Яценюк — у душі бажали, аби "кулуари" остаточно змінили вулицю. Гадаю, їм теж страшно, по-перше. По-друге, один отримав би можливість спокійно готуватися до президентських виборів. Другий — можливість посісти прем'єрське крісло, якщо вже президентське не світить. Але з прем'єрством навряд чи вийде. По-перше, Янукович вимагає, щоб кандидатуру прем'єра від опозиції затвердив Майдан... По-друге, і фракція, і партія "Батьківщина" виступили проти прем'єрства Яценюка, а Юля взагалі обіцяла проклясти. Що стосується Тягнибока, то йому все на користь.
Але сталося цього тижня те, що сталося. По суті, "нульовий варіант". Усі поки що залишилися при своїх. Репутація Януковича природно трохи підмокла. Репутація "трійки", завдяки обставинам, майже не постраждала. Обставини і, сподіваємося, переконання, як і раніше "прив'язують" їх до тих, хто на площах та барикадах. До тих, хто, як і раніше, визначає рух реальної політики. Який намагаються коректувати одні й інші, але змінити ніхто поки що не може. Просто не знає як...
Сергій Рахманін,
