Світ посунувся по лаві,
дав посидіти мені.
О!
По окрайцю повзе клопик -
треба сунутись й мені...
Тут ведмідь простягнув лапу,
клопик на коліна - скок!
Сидимо і сопимо.
З-за морів сонце зійшло
і рожевого слона
нам до гурту привело.
Лава - хря-ась!
І світами розбрелись:
я, ведмідь, рожевий слон
кожен зі своїм клопом.
Походили, пожурились,
посварились-помирились
і гуртом постановили:
Нову лагодити лаву,
щоби місця було всім,
а клопам низький уклін
і окремий всім ослін!