Етнонаціональна політика в Україні має базуватися на принципах належного забезпечення прав титульної української нації та рівноцінного й позбавленого будь-яких преференцій ставлення з боку держави до всіх без винятку етнічних меншин України. Впровадження такої політики є справою самої держави, а в разі її нездатности – українське суспільство змушене буде включити механізми самозахисту.
Про це заявив народний депутат України, перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти свободівець Олександр Сич, виступаючи перед учасниками конференції в Івано-Франківську із доповіддю щодо сучасного стану етнонаціональної політики в Україні.
Олександр Сич переконаний, що органічною формою самозахисту кожної нації є її організований націоналізм. Його націєзахисна дія є актуальною не тільки на етапі національно-визвольної боротьби, але й в умовах державного будівництва, а особливо в початковому періоді формування національних основ держави. А тому закономірно, що в разі відсутности належної державної політики щодо захисту інтересів титульної нації, ці повноваження перебирає на себе її націоналізм. Водночас, за словами Олександра Сича, якщо представники російської меншини не вгавають та найменший і навіть стихійний націєзахисний прояв українців ототожнюють із націоналізмом, то науковці навпаки схильні вважати, що "важливим внутрішнім чинником, який гальмує розвиток української нації і української національно-політичної ідентичности, є брак власне українського націоналізму" і що він "розгубив свій "електорат"".
"Відповідні твердження датуються 2004 роком. А натомість станом на 2013 рік можна констатувати, що український націоналізм в особі ВО "Свобода" повертає свій електорат. Немало цьому посприяла й недолуга державна етнонаціональна політика, в результаті якої українська титульна нація виявилася обмеженою у своїх правах, а тому й змушена була включити такий механізм самозахисту, як надання парламентської довіри націоналістичній партії", – наголосив свободівець.
На думку Олександра Сича, українська держава нині значною мірою відчуває протистояння українського націоналізму із зовнішнім націоналізмом колишніх держав метрополій і внутрішнім націоналізмом їхніх етнічних меншин в Україні. Його причиною є у першу чергу постімперський синдром тих держав і їхні намагання використати свої етнічні меншини в Україні у якості інструменту впливу на вигідну їм внутрішню політику нашої держави.
"Найгострішого характеру набрало протистояння українського та російського націоналізмів. Цьому посприяла незважена етнонаціональна політика держави, в результаті якої російська меншина закріпила і нарощує своє домінуюче становище стосовно інших меншин і титульної української нації. Продовження такої політики та ігнорування питання захисту інтересів титульної нації загрожує основам української державности", – резюмував народний депутат України.
