Про проблеми футболу в області й загалом у країні у розмові з ветераном прикарпатського спорту, одним із найкращих колишніх нападників галицького футболу і тренером іванофранківцем Сергієм Турянським.
«Шукачі щастя»
- Пане Сергію, ваше інтерв’ю під заголовком «На провідних ролях у «Прикарпатті», опубліковане в «Галичині» в червні нинішнього року, викликало зацікавлення в читачів нашого видання. Чергове наше спілкування почнемо з колишнього івано-франківського «Прикарпаття». У 90-х рр. минулого століття в ньому часто відбувалися тренерські відставки. Причому з незрозумілою постійністю місцевих наставників міняли на наставників приїжджих і навпаки: Юрченко — Колотов, Юрченко — Блавацький, Заяєв — Яворський — Морозов. Різниця полягала лише в тому, що місцевих, як правило, звільняли, а «метри» йшли самі. Причому в новому призначенні звучало багато правильних слів на захист того чи іншого фахівця. Та й програми останніх не були надто різнобічні. Місцеві тренери вели мову про бійцівські якості підлеглих, натомість столичні — яскраві прихильники «динамівського» стилю гри — звертали увагу на дисципліну й чіткість тактичних схем. Що з цього приводу можете сказати?
— Справді, тренери з Києва були прихильниками футбольної «динамівської» школи. Наприклад, у тернопільській «Ниві» як тренер я багато доброго почерпнув у Богуславського, а в «Прикарпатті» — у Колотова. Тоді це була передова практична тренерська наука Валерія Лобановського. Вся Європа на той час все передове переймала у нього. Отож приїжджі всім розповідали, які умови в Києві, як тут, на місці, треба працювати. Але треба розуміти, що є когорта тренерів, котрі сюди-туди їздять командами роками, щоб заробити дармові гроші. Вони крутяться по колу: тут урвали, там урвали, коли закінчилися гроші, пішли в інший клуб — Морозови, Блавацькі, Заяєвиѕ Їх призначає Федерація футболу України, а для того, щоб регулярно бігати і годуватися в командах, потрібно дати комусь великий хабар. Як у владі, так і у футболі. Всюди однаково. Потім старожили ідуть на пенсію, а їм на заміну приходить друга когорта «шукачів щастя». і все починається заново — з хабарів. Немає свіжої крові. Ніде немає. Ані в державі, ані у футболі. Якомусь молодому талановитому тренерові чесно фактично неможливо пробитися в коло обраних.
Коли немає грошей, місцеві тренери наголошують: грайте на бійцівських якостях. Що можна ще зробити? Через відсутність коштів команда не їде на навчально-тренувальні збори чи на якісь турніри.
Тільки-но з’являться гроші, знову появляються наставники з Києва. Приміром, великі поповнення надходили в клубну касу, коли приїжджав Морозов. Тренер отримував 20 тис. доларів підйомних, не рахуючи зарплатні й преміальних. і тримався він доти, поки не закінчаться заробітки. Так у нас завжди було. Є гроші — місцеві тренери уже не потрібні, хочуть кваліфікованого фахівця зі столиці, наче той привезе манну небесну...
На жаль, не траплялося ніколи такого. У 60-х, 80-х роках у «Спартаку» і «Прикарпатті» працювало багато наших фахівців з гідними досягненнями. Візьмімо хоча б 1987-й, Бориса Стрельцова, який у нас мав родове коріння. Успішно очолювали команди Мирослав Думанський, іван Краснецький, ігор Юрченко.
Футбол потребує здорової системи
- У липні завершився чемпіонат Європи з футболу...
— Перед тим ми тішилися збірною України. Ніби й непогана команда, та я уже тоді сказав, що не вірю в успіх. Хотілося, звичайно. Але не може бути чуда. За Олега Блохіна, в 2006 р., на чемпіонаті світу вона «стрельнула» випадково. Я категорично проти нашого футболу, вірніше, проти футбольної системи: не може бути в бідній країні багатих клубів. Будуючи будинок, що робимо насамперед? Ставимо фундамент. Якщо його не буде, за рік-два-три будинок дасть тріщину і розвалиться. Так і у футболі. Наразі бачимо й позитивні приклади — Хорватії, Словаччини, Польщі, де люди вкладають гроші в щось, а не в ніщо. Там нема багатих клубів. У фінансовому плані — середні. Але там розвинутий дитячий футбол. Юнаки грають у зарубіжних клубах. Там сильні основні збірні, молодіжні і т. д. і роками стабільність. Зовсім інша система. А у нас вигідно, щоб були багаті два-три клуби прем’єр-ліги, а решта — як вийде.
А які зарплати в наших клубах? Тому ніхто з футболістів і не хоче їхати за кордон. Даєш копняка, а він впирається в двері, бо тут платять великі гроші. Тут нічого не робиш, а там треба «пахати», щоб стільки заробити. В Україні все навиворіт...
Я вже 10 років наголошую про неправильну систему розвитку нашого футболу. Щоб щось тут виправити, треба шукати талановитих дітей, будувати поля, розвивати футбольні школи, дати гідну зарплатню тренерам, щоб вони мали стимул плідно працювати. А не так, як робиться тепер. Ось чому у футболі я більше не працюю з дітьми. Нічого нема: ні полів, ні форми, ні м’ячів. Для чого себе і дітей мордувати? Все з ніг на голову... Винаходити велосипед не треба, його можна тільки вдосконалювати. А ми завжди щось видумуємо і додумались до того, що робимо великі букмекерські ставки на футбольні матчі і найбільше — серед юних футболістів. Це катастрофа!
Я на футбол рідко ходжу. Одного разу відвідав матч аматорської першості України між «Тепловиком Прикарпаття» і тернопільською «Нивою», яка ще недавно виступала в професійній першій лізі. Подивився і зрозумів, що це рівень чемпіонату району — ні майстерності, ні тактики. Хлопці бігають вперед-назад — і вся гра.
Обласний футбол — на низькому рівні
- Пане Сергію, як ви оцінюєте рівень розвитку футболу в області, насамперед у першій і другій лігах?
— Я свого часу працював тренером в області й обласній федерації поставив би «плюс». Незважаючи на те, що багато говорять про Тараса Клима: там того нема, там цьогоѕУ будь-якому разі в нашому чемпіонаті багато клубів. А, наприклад, на Буковині чи Закарпатті на обласному рівні команд, здається, дуже мало. Рівень футболу на Прикарпатті, звичайно, падає, але він падає і по всій Україні. Як я вже сказав, не вкладають гроші в будівництво полів, у підготовку юних футболістів, у дитячих тренерів. А саме з цього слід починати. Будуть кошти — буде результат і у малому футболі, і у великому. А так важко чогось добитися. Думаю, буде велика проблема, коли нарешті команда з Івано-Франківська гратиме у професійній другій лізі чемпіонату України (наша розмова відбувалася перед тим, як завершувалося оформлення її участі у чемпіонаті). Де взяти футболістів? Є кілька «старичків», які виступають за брошнівські «Карпати» і підгірський «Оскар». За підсумками кількох матчів дійшов висновку, що обласний футбол на дуже низькому рівні.
Винні всі разом
- Через відсутність в області команди майстрів?
— Однозначно. Тут все пов’язано. Попри дорослих футболістів треба думати і про юнаків. Вони тримаються на рівні школи, а коли її закінчують, що далі їм робити, куди діватися? Обов’язково має функціонувати юнацька команда. Ось така карусель...
- На Прикарпатті колись було 6 команд майстрів...
— і були непогані футболісти. Якщо граєш із сильнішим за себе суперником, розвиваєшся. Якщо цього немає, то талант «засихає». Ти програєш спочатку, а згодом, набравшись належної майстерності й досвіду, починаєш перемагати. Команда майстрів має бути в кожному обласному центрі. А якщо можна фінансувати дві-три в регіоні, то взагалі чудово.
- Хто винен у тому, що вже багато років в області не було майстрівської команди, — федерація чи влада?
— Всі разом. І спонсори — теж. Стосовно федерації, якісь кошти з Києва, мабуть, сюди надходять, однак у цій організації є штат працівників, який треба утримувати. Заодно ще раз наголошую: хто би як не ставився до федерації, вона, на мою суб’єктивну думку, працює досить нормально. Тримає принаймні кількісний рівень у першій і другій лігах, проводить багато турнірів, зокрема юнацьких. А держава є потужною машиною, яка, якщо хоче, може позитивно вирішувати багато складних питань. В тому числі що стосуються спонсорів спорту. Правда, спонсори приходять і відразу вимагають, щоб команда добре грала.
Будучи тренером яремчанських «Карпат», я мав суперечки з президентом клубу Миколою Палійчуком. Суть їх у тому, що, маючи на той час добру команду і бажання увійти в другу лігу чемпіонату України, я наполягав, щоб обов’язково організувати ще другу команду — з молодіжним ухилом. інакше, твердив, нічого з того не вийде. Буде одна команда, а далі — замкнуте коло. Все має відбуватися в комплексі.
