Звичайно, алкоголь – бич людської цивілізації. Він загубив людських життів, мабуть, більше ніж усі війни (та і війни нерідко виникали саме через алкоголь).
Але, кажуть, що сучасне життя часто просто неможливе без вживання алкоголю. Воно тоді сіре і сумне. Головне не зловживати.
Хоча це вдається далеко не завжди і не кожному. Особливо у нашій країні. Малосвідома частина населення не може зупинитись перед алкоголем, вживаючи його все більше і більше... Але ми ж не відносимо себе до цієї частини.
Вживаємо алкоголь дуже помірно й, тоді, він полегшує нашу буденність. Звеселяє... Ну як же посидіти із друзями без келиха пива, або ароматного духмяного вина? Звичайно можна і без цього, сперечатись не буду. Але навіть лікарі кажуть – в помірних дозах вживання алкоголю навіть корисне. Я теж так вважаю, тому й вирішив трохи розповісти про село Шабо. Менше про село, а більше про виноробне підприємство, яке тут розташоване.
Сучасне Шабо – село у Білгород-Дністровському районі Одеської області. Розкинулося воно вздовж правого берега Дністровського лиману. Нині це знаний на Одещині центр виробництва вина, та відвідуваний туристами об’єкт.
Поселення на місці сучасного села існувало в сиву давнину. Історія не донесла його назви, але донесла відомості про вирощування у цій місцевості винограду та виробництва вина. Цим займалися ще давні греки, а пізніше генуезці та турки, які у різні часи володіли цими землями. П’ять століть тому, на місці сучасного села з’явилося татарське поселення, яке пізніше отримало назву Аша-Абаг (Нижні Сади). У 1788 році за поселенням була закріплена ця назва, але після входження Бессарабії до Російської імперії, назва дещо змінилася. Посприяли цьому швейцарські (та французько-швейцарські) переселенці, які отримали дозвіл на поселення від російського імператора.
Ймовірно у 19 столітті навіть у заможній Швейцарії жилося солодко не всім. А може просто декому хотілося внести новизну в своє сіре банківсько-сирне життя. От і вирушила група людей (франко-швейцарців) із кантона Во до глухих бесарабських степів, щоб заснувати тут свою колонію. Вони вибрали місцину на березі лиману Дністра, яка лежала якраз між «виноградарськими» 46 та 47-ю паралелями й збудували тут свої хатки. Хатки розташувалися на території татарського села Аша-Абаг, де був м’який клімат та багато садів.
Чисто випадково (а може й ні?) серед поселенців був знаний винороб-науковець-ботанік Луї Тардан. Він і посадив першу виноградну лозу класичного європейського сорту. З часом тут з’явились великі виноградники і село із татарського стало швейцарським. Важка (для франкомовних) назва Аша-Абаг трансформувалась спочатку у Шабаг, а потім у більш милозвучне для франко-швейцарського вуха Шабо. Причому місцеві екскурсоводи кажуть, що куди не постав наголос – усе буде правильно.
Офіційним днем народженням швейцарського села Шабо вважається 10 листопада 1822 року. Пізніше воно стало центром Шабської волості Аккерманського повіту Бессарабської губернії. Наприкінці 19 століття тут мешкало близько 500 осіб й село було знаним в імперії виробником вина.
В радянські часи виноробська направленість Шабо збереглася, але після Другої світової війни усі швейцарці (мабуть лякаючись спорідненості із німцями) із села виїхали. А виноградники залишились. Наскільки дбайливо доглядали їх у радянський період сказати не можу, але під час «горбачьовського» сухого закону не вирубали, а в період незалежності примножили. Тут існувало державне виноробне підприємство.
У 2003 році було створено ТОВ «Промислово-торговельна компанія Шабо», яка із часом стала однією із провідних в Україні. Тут виробляють усі види алкогольної продукції на основі винограду. Продукція компанії є майже в усіх торгових точках країни.
У 2009 році на території підприємства відкрили Центр культури вина (кажуть єдиний в Україні). При ньому працює дуже цікавий музей (сам був) й дегустаційний зал. А ще варто відмітити саму територію підприємства – все просто вилизане, будівлі новенькі й цікаві, обладнання все блищить... Небагато подібних підприємств я бачив в Україні. Але довго розповідати не буду – скажуть замовна стаття. Як будете десь у Затоці, відвідайте Шабо (там не далеко) й подивіться самі. Ну а хто не зможе – для тих фотографії.
Текст та фото Романа Маленкова
