Розстрільна стаття для «зрадниці батьківщини» «Рути»

 

http://www.характерництво-спас.укр/images/slav-spas/Ukraine/Crimea-1944/15481_original.jpg

 

19 квітня 1943 року, у розпал радянсько-німецької війни, прийнято Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про заходи покарання для німецько-фашистських злочинців, винних у вбивствах та катуваннях радянського цивільного населення і полонених червоноармійців, для шпигунів, зрадників батьківщини з числа радянських громадян і для їх посібників».

 

Пунктом першим цього нормативно-правового акта радянського кримінального і кримінально-процесуального законодавства було, зокрема, встановлено покарання для «шпигунів та зрадників батьківщини з числа радянських громадян» у вигляді смертної кари через повішення.

 

В Указі особливо підкреслювалося, що виконання вироків стосовно осіб, засуджених до смертної кари, слід «проводити публічно, при народі, а тіла повішених залишати на шибениці протягом кількох днів, щоб усі знали, яка кара спіткає всякого, хто … зраджує свою батьківщину».

 

Указами Президії Верховної Ради СРСР від 8 вересня 1943 року і 24 травня 1944 року право розглядати справи про злочини, передбачені вищезазначеним Указом № 39, було надано безпосередньо військовим трибуналам. У цьому випадку смертна кара через повішення повинна замінюватися розстрілом.

 

Саме так і розправилися з «Рутою» – українською патріоткою Іриною-Надією Шлемко (дівоче прізвище Стадник), звинуваченою у членстві в Організації українських націоналістів і боротьбі за самостійну Україну. Ким же була ця молода жінка і за що її розстріляли?

 

Ірина народилася в родині священика Андрія Стадника в Миколаєві, що на Львівщині, у 1913 році. Закінчила сім класів народної школи у селі Підгірках поблизу Калуша і розпочала навчання у Львівській педагогічній школі. Вчилася на відмінно. У 1926 році вступила у «Пласт».

 

З протоколу допиту від 5 жовтня 1944 року: «У 1929/30 навчальному році на третьому курсі я була завербована в українську націоналістичну організацію УВО, як її член, активною націоналісткою Оленою Грабович. Тоді моє псевдо було «Скала». Після закінчення школи я виїхала до своєї матері у село Підгірки, Калуського району, куди до мене на зв’язок мали вийти інші члени УВО. Але вони не вийшли, і моя діяльність в УВО припинилася».

 

У Підгірках дівчина займалася хатнім господарством, оскільки повноцінної роботи за фахом не знайшла. У 1933–1939 роках працювала вихователькою при Народному домі в Калуші та в дитячих садках, викладала на курсах при калуській філії «Просвіти». У філії Українського педагогічного товариства «Рідна школа» займалася громадською діяльністю. У цей час співпрацювала і дружила із вчителькою Юлією Ганущак з Довпотова. Ця мужня жінка на псевдо «Галичанка», досвідчена підпільниця, згодом відіграла визначальну роль у житті Ірини Стадник-Шлемко.

 

З приходом в Західну Україну більшовиків і до травня 1941 року жінка вчителювала у неповній середній школі у Калуші. Тоді ж, у вересні 1939-го, вийшла заміж за свого ровесника Володимира Шлемка, з яким познайомилася у 1937 р. у співочому товаристві «Боян» в Калуші. Він народився у селі Чернелиці Городенківського району, у 1932 році закінчив державну українську гімназію в Станиславові, відтак – юридичний факультет Львівського університету. З приходом більшовиків працював завідувачем гуртожитку середньої школи №4. Одночасно під псевдо «Магістр» брав участь у підпільній роботі ОУН спочатку як провідник міського проводу, а потім як організаційний референт повітового проводу Калущини та заступник його керівника Тараса Банаха («Вайси»). Був заарештований енкаведистами на Святвечір 1941 р. 20 травня того ж року засуджений обласним судом до найвищої міри покарання і розстріляний. А наступного року Ірина пережила ще одне потрясіння – померла її мати Олександра.

 

З протоколу допиту від 5 жовтня 1944 р.: «У 1943 році під час німецької окупації я працювала касиром у Калуському окружному союзі кооперативів. У цей час мене часто відвідувала Юлія Ганущак («Галичанка»), яка в той час вчителювала в Калуші, давала мені різну націоналістичну літературу. А приблизно у травні 1943 року вона завербувала мене в члени ОУН, давши псевдонім «Рута». Відтоді я відновила свою діяльність як українська націоналістка, але числилася як рядовий член ОУН, ніякої практичної роботи не здійснювала».

 

За тим самим протоколом, у грудні 1943 року жінка виїхала у Львів, щоб лікуватися від туберкульозу, там влаштувалася бухгалтером у «Маслосоюз», знову втратила зв’язок з оунівцями і як член ОУН не виконувала ніякої роботи до травня 1944 року. У травні до неї приїхала «Галичанка» і запропонувала негайно виїхати в Калуш, щоб приступити до роботи по лінії ОУН.

 

«Я приступила до роботи як господарський референт жіноцтва ОУН при обласному проводі, – пояснювала далі на допиті Ірина Шлемко. – Мала своїм обов’язком передавати інструкції та інші директивні вказівки по господарській лінії від Станіславського обласного проводу ОУН. Відтоді я вже не мала постійного місця проживання, а весь час перебувала в дорозі як зв’язкова. З 28 серпня 1944 року я виконувала обов’язки референта жіноцтва при Станіславському обласному проводі ОУН замість усунутої «Робертом» «Галичанки».

 

Ірину Шлемко ввели до складу обласного проводу ОУН Станиславівщини. Це призначення вона отримала від провідника Ярослава Мельника («Роберта») в селі Грабівці і взялася до виконання нових обов’язків.

 

У кінці вересня 1944 року обласний провід ОУН перебував у Чорному лісі. Чергову зустріч з обласним керівником ОУН «Робертом» «Рута» мала в цьому лісі поблизу села Мислівка, Калуського району. Там отримала нові інструкції щодо роботи ОУН і повинна була відповідно до них поінформувати окружних референтів жінвідділів ОУН, давши їм конкретні вказівки щодо роботи відповідно до обставин.

 

Першого жовтня, виконуючи це завдання, жінка йшла на зв’язок з окружними референтами проводів ОУН. Близько десятої години вечора між селами Яворівка та Завій Калуського району її затримали бійці 191-го окремого стрілецького батальйону внутрішніх військ НКВС. При обшуку в «Рути» знайшли згадані вище інструкції, а також загальнополітичний звіт за період з 20 серпня по 20 вересня 1944 року.

 

Дуже важливим речовим доказом стала виписка з документа, що підтверджувала створення українськими націоналістами Української головної визвольної ради, який узяв на себе керівництво визвольною боротьбою українців.

 

У документі йшлося про те, що «УГВР є найвищим керівним органом українського народу в епоху революційної боротьби до моменту створення уряду самостійної соборної держави». І далі: «До Української головної визвольної ради входять усі справді самостійні сили України незалежно від їх світогляду і приналежності до політичних груп, які готові боротися за суверенну Українську державу. УГВР була створена тому, що український народ входить у вирішальну фазу своєї боротьби і тому необхідне об’єднання всіх революційних сил. Цього об’єднання останніми роками і вимагала ОУН».

 

Затриману відвели в Яворівку, де негайно ж і допитали, хоча зазвичай енкаведисти не проводили таких термінових допитів. Очевидно, сподівалися якнайшвидше вийти на слід «Роберта» через «Руту». Потім її перевезли до обласного центру, де й ув’язнили.

 

Допитував заарештовану особисто начальник 2-го відділення відділу боротьби з бандитизмом НКВС УРСР капітан держбезпеки Арутюнов. На допиті 5 жовтня вона заявила: «З особистої розмови з обласним провідником ОУН «Робертом», а також із тих інструкцій, які він мені вручив при зустрічі 30 вересня 1944 р., мені відомо, що нині змінюється тактика роботи ОУН в тому, що якщо раніше були певні розбіжності між мельниківцями, бандерівцями та іншими українськими націоналістами, то тепер проводиться робота серед українських націоналістів усіх течій щодо їх об’єднання в одну організацію – УГВР (Українську головну визвольну раду), яка, як і головний провід ОУН, ставить своїм основним завданням створення Української самостійної соборної держави (УССД)».

 

Така заява неабияк зворохобила і занепокоїла «доблесних» чекістів. Вони послали запити у Львів до колег, які допитували місцевих оунівців, щоб переконатися у достовірності показів Ірини Шлемко. У відповідь на ці запити 9 листопада отримали складену з протоколів допитів «коменданта куща оунівської самооборони П. Дячишина і курінного М. Гачкевича» («Карого». – З. Б.) доповідну записку начальника управління НКДБ по Львівській області. Показами оунівців було підтверджено існування УГВР.

 

Зокрема, П. Дячишин на допиті 12 жовтня повідомив: «Нині націоналісти діють під гаслом «Свобода – народам, свобода – людству». Воно передбачає ведення боротьби з більшовиками силами не лише самих українців, а об’єднанням проти радянської влади всіх ворожих їй елементів незалежно від національності. Задля посилення боротьби з радянською владою відбулося об’єднання різних течій українських націоналістів, які раніше ворогували між собою. Для координації цих дій створено Головну визвольну раду».

 

Того ж дня, 12 жовтня, «Рута» на допиті повідомила, що зв’язок з окружними референтами по жіночій роботі здійснювала через «Роберта», а от приналежність до ОУН рідного брата Андрія приховала. Зізналась у цьому вже на допиті 15 листопада: «Брат Стадник Андрій Андрійович, псевдо «Бистрий», 1914 р. н., уродженець с. Побук, Скольського району, Дрогобицької області. Через кілька місяців після окупації німцями Станіславщини, Андрій вступив добровольцем на службу в українську допоміжну поліцію в Калуші, де пропрацював близько півтора року, а потім звільнився і повернувся в село Підгірки, де проживав. У квітні чи травні 1944 року зв’язався з оунівцями і пішов до них у ліс. Відтоді Андрій перебуває на нелегальному становищі і в лавах оунівців веде збройну боротьбу проти радянської влади. За цей час я бачила Андрія лише двічі: 28 серпня ц. р. у с. Грабівка і 30 вересня в с. Мислів того ж Калуського району».

 

На підставі показів «Рути» було винесено постанову про виділення матеріалів в окреме провадження. Згідно з цією постановою старший лейтенант держбезпеки Морозов склав перелік членів ОУН. До цього списку внесли таких осіб:

1. «Роберт», 25-26 років, уродженець села Бережниця, Калуського району.

Останнім у список записали брата Ірини Андрія Стадника. Зазначено, що всі вони на той час перебували на нелегальному становищі, і їх було оголошено в розшук. Втім, як саме сталінські посіпаки планували розшукувати оунівців, незрозуміло, адже Ірина назвала лише їхні псевда, без імен і прізвищ.

 

Одинадцятого листопада Ірині Шлемко було пред’явлене обвинувачення за статтями 54-1 «а» (зрада батьківщини) і 54-11 (участь у контрреволюційній організації) Карного кодексу УРСР, а 28 грудня було винесено постанову про перекваліфікацію обвинувачення. Оперуповноважений відділу НКВС СРСР по боротьбі з бандитизмом старший лейтенант держбезпеки Морозов, розглянувши слідчі матеріали по справі, знайшов, що «на підставі наявних у слідства матеріалів вбачається склад злочину, передбаченого ст. 1-ю Указу Президії Верховної Ради СРСР від 19 квітня 1943 р., а тому, керуючись ст. ст. 127 і 128 КПК УРСР, постановив: звинувачення Шлемко Ірині Андріївні зі ст. 54-1 «а» і 54-11 КК УРСР перекваліфікувати на ст. 1-ю Указу Президії Верховної Ради СРСР від 19 квітня 1943 р., про що повідомити обвинувачуваній під розписку в даній постанові».

Такий собі «новорічний подарунок» підготували «Руті» слідчі: оголосили їй цю постанову 31 грудня 1944 року, а відтак ще й черговий допит влаштували: «Чи визнаєте себе винною по суті пред’явленого обвинувачення?» І жінка (вже вкотре!) повторювала історію про те, як була завербована в УВО, а потім працювала на ОУН.

– Визнаю себе винною в тому, що працювала в ОУН, читала і поширювала націоналістичну літературу. Членом ОУН я не була і присягу не складала, але добровільно погодилася працювати на цю організацію, – пояснювала підслідна вже на допиті 4 січня 1945 року. Тоді ж до справи Ірини Шлемко № 14685 П було долучено копії документів, вилучених при її затриманні.

Тринадцятого січня військовий трибунал у закритому засіданні визнав пред’явлене І. А. Шлемко обвинувачення доведеним і засудив її до вищої міри покарання – розстрілу з конфіскацією всього майна. Вирок був остаточним і касаційному оскарженню не підлягав.

Останній документ у цій справі – довідка про те, що вирок військового трибуналу військ НКВС Станіславської області від 13 січня 1945 року щодо засудженої до вищої міри покарання – розстрілу Шлемко Ірини Андріївни 1913 року народження виконано 16 січня 1945 року. Місце поховання «Рути» і досі не відоме. А вже при незалежній Україні, у травні 1994 року, жінку було посмертно реабілітовано.

 

Зіновій БОЙЧУК


12.01.2017 Зіновій БОЙЧУК 1904 0
Коментарі (0)

09.09.2025

Чому історичні скарби під загрозою?

1248
05.09.2025
Вікторія Косович

Як в Івано-Франківську справляються з викликами в умовах війни, які інфраструктурні проєкти реалізовують та що планують після перемоги, Фіртка поспілкувалася з заступником мера, директором департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради Михайлом Смушаком.

1059
01.09.2025
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки розпитала шкільну практичну психологиню Віталію Саламащак про те, як війна впливає на емоційний стан учнів, які методи допомагають дітям впоратись зі стресом та тривожністю і що батькам і вчителям варто знати, щоб підтримати дітей у цей непростий час.

1102
30.08.2025

Кримінальний шлейф компанії-переможця «Коста-Проект» викликає занепокоєння щодо прозорості будівництва системи лінійної телемеханіки.  

7145
29.08.2025
Олег Головенський

Рівно рік тому чимало експертів та аналітиків як крайній сценарій прогнозували перемир’я у війні та вибори президента, Верховної та місцевих рад на весну або на осінь вже поточного 2025 року.  

1760
27.08.2025

Формальний аудит і кримінальний шлейф компанії-переможця змушують задуматися.

2592

Некромантія — це про культуру. Культура, яка по суті є рекультивацією, стає просто культом смерті. Ніби логічно — чим більше мудрості, тим більше любови до смерті. Або ж сили й наснаги її прийняти. Це культ або ж ритуал.

368

Ще недавно приналежність до певної конфесії визначали також за однією ознакою, вважаючи, що православний священник має бороду, а католицький — з поголеним обличчям.

609

Цього дня, рівно 148 років тому, 22 серпня 1877 року народився мій прапрадід Самійло Головенський. Він був козацького роду, заможним, володів 30-ма гектарами поля та млином. В радянські часи його назвали «куркулем».

1646

Східне християнство — найпоширеніша релігійна традиція в Україні. Православна церква України і Українська греко-католицька церква мають подібний устав і обряди, і вони глибоко вкорінені в українську культуру.  

875
10.09.2025

Час останнього прийому їжі може впливати на здоров’я не менше, ніж її склад.  

1112
06.09.2025

Сіль супроводжує людство тисячоліттями. Колись вона була «білим золотом», за яке воювали й платили цілими статками, а сьогодні часто стає об’єктом звинувачень у шкоді для здоров’я.  

590
02.09.2025

Завдяки сприятливим погодним умовам та щоденній праці аграріїв завершили збирання ранніх зернових культур.  

952
09.09.2025

Християнська родина — це не лише осередок любові й підтримки, а й «домашня Церква».  

1274
05.09.2025

Вірян запрошують на прощу до Погінського монастиря, що на Прикарпатті.  

843
03.09.2025

Мер Івано-Франківська Руслан Марцінків підтримав позицію Українського католицького університету щодо враховування світоглядних критеріїв при відборі студентів на програму з проживанням у колегіумі.  

1395 1
30.08.2025

У Святому Письмі є притча, що вчить милосердю і взаємодопомозі, яку часто наводять як приклад для сучасного суспільства.  

983
09.09.2025

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

37328 1
04.09.2025

В Пекіні відбувся найбільший в історії Китаю військовий парад, присвячений 80-літтю завершення Другої Світової війни.

1066
01.09.2025

FP-5 «Фламі́нго» — українська крилата ракета великої дальності. Перші фотографії ракети опубліковані 17 серпня 2025 року. Пізніше оприлюднені її технічні дані свідчать, що українська ракета вдвічі перевищує як дальність, так і вагу бойової частини знаменитих американських «Томагавків». При цьому вона приблизно вдвічі дешевша за американські ракети.  

1315
23.08.2025

Лише в серпні поточного року українськими дронами були вражені, деякі по кілька разів, сім великих нафтопереробних підприємств Росії та інша інфраструктура. Загалом враженими виявилися підприємства, які забезпечують 14% ринку пального Росії.  

826
16.08.2025

Так виглядає, що Трамп принижений путіним. Трамп ризикнув, поставивши на кон хоч і не все, але багато. І програв. Перед самітом на Алясці він заявляв, що якщо не досягне за результатами особистої зустрічі припинення вогню в Україні, то буде незадоволеним. Припинення вогню він не отримав. Але після тригодинних переговорів заявив, що оцінка зустрічі — «десять з десяти».  

3134 14