Останнім часом президент Росії щодо України часто повторює таку фразу:
«Мы ничего не начали с точки зрения военных действий, а пытаемся только закончить».
Тепер розглянемо брехню Кремля у контексті фактів. Почнемо з Будапештського меморандуму 1994 року, де Росія поставила свій підпис. Міністр закордонних справ С.Лавров стверджує, що Росія лише зобов'язалася не застосовувати ядерну зброю проти України і більше нічого. Цитата:
«Мы много раз отвечали на такие достаточно легалистские вопросы, в том числе в отношении Будапештского меморандума 1994 года, в соответствии с которым Украина отказалась от ядерного оружия, а Россия, США и Великобритания гарантировали, что не будут применять ядерное оружие против Украины.
Напомню, что мы так и не применяли, и не угрожали Украине ядерным оружием, поэтому никакого нарушения меморандума не произошло».
Але кожен із Вас, щоб побачити відверту брехню, може прочитати пункти цього документа, які є у вільному доступі. Там лише 6 пунктів і перші два передбачають незалежність, суверенітет і діючі кордони України, а також зобов’язання не застосовувати силу і будь-яку зброю проти її територіальної цілісності.
-
Российская Федерация, Соединенное Королевство Великобритании и Северной Ирландии и Соединенные Штаты Америки подтверждают Украине свое обязательство в соответствии с принципами Заключительного Акта СБСЕ уважать независимость, суверенитет и существующие границы Украины.
-
Российская Федерация, Соединенное Королевство Великобритании и Северной Ирландии и Соединенные Штаты Америки подтверждают свое обязательство воздерживаться от угрозы силой или её применения против территориальной целостности или политической независимости Украины, и что никакие их вооружения никогда не будут применены против Украины, кроме как в целях самообороны или каким-либо иным образом в соответствии с Уставом Организации Объединённых Наций.
-
Российская Федерация, Соединенное Королевство Великобритании и Северной Ирландии и Соединенные Штаты Америки подтверждают Украине свое обязательство в соответствии с принципами Заключительного Акта СБСЕ воздерживаться от экономического принуждения, направленного на то, чтобы подчинить своим собственным интересам осуществление Украиной прав, присущих её суверенитету, и таким образом обеспечить себе преимущества любого рода.
-
Российская Федерация, Соединенное Королевство Великобритании и Северной Ирландии и Соединенные Штаты Америки подтверждают свое обязательство добиваться незамедлительных действий Совета Безопасности ООН по оказанию помощи Украине как государству — участнику Договора о нераспространении ядерного оружия, не обладающему ядерным оружием, в случае, если Украина станет жертвой акта агрессии или объектом угрозы агрессии с применением ядерного оружия.
-
Российская Федерация, Соединенное Королевство Великобритании и Северной Ирландии и Соединенные Штаты Америки подтверждают в отношении Украины свое обязательство не применять ядерное оружие против любого государства — участника Договора о нераспространении ядерного оружия, не обладающего ядерным оружием, кроме как в случае нападения на них, их территории или зависимые территории, на их вооруженные силы или их союзников таким государством, действующим вместе с государством, обладающим ядерным оружием, или связанным с ним союзным соглашением.
-
Украина, Российская Федерация, Соединенное Королевство Великобритании и Северной Ирландии и Соединенные Штаты Америки будут консультироваться в случае возникновения ситуации, затрагивающей вопрос относительно этих обязательств.
Таким чином, міністр Лавров нахабно бреше, акцентуючи увагу лише на застосуванні ядерної зброї та вигадуючи у цьому документі якісь зобов'язання України, які вона нібито порушила. Отже, в наявності факт не тільки брехні, але найголовніше - факт порушення РФ як самого документа, так і згаданого в документі Статуту ООН.
Також в односторонньому порядку Росія порушила і «Договір про дружбу, співробітництво та партнерство між Російською Федерацією та Україною», де у статті 2 зазначено таке:
«Высокие Договаривающиеся Стороны в соответствии с положениями Устава ООН и обязательствами по Заключительному акту Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе уважают территориальную целостность друг друга и подтверждают нерушимость существующих между ними границ».
У 2008 році в інтерв'ю німецькому телеканалу ARD у 2008 році президент Росії заявив, що Москва «давно признала границы сегодняшней Украины, и что Крым не является „спорной территорией“. https://www.youtube.com/watch?v=1__EPqhMrFQ
19 грудня 2013 року на запитання „Возможен ли вообще в природе ввод российских войск в Украину или нет?“ президент Путін відповів:
«У нас есть договор о пребывании там российского флота, он продлен в интересах обеих стран… Нам небезразлично положение наших соотечественников, но это вовсе не означает, что мы собираемся махать шашкой и вводить туда войска… Это полная ерунда, и ничего подобного нет и быть не может…»
У 1914 році Росія, скориставшись розвалом української армії та політичною кризою, окрім дислокованих у Севастополі російських солдатів, висадила на території Криму військову техніку та озброєний десант без розпізнавальних знаків, що є порушенням Статуту ООН, правил ведення війни та розглядається у всьому світі як акт тероризму.
Ці війська розпочали блокування українських військових частин та органів державної влади.
„ИХ ТАМ НЕТ“.
4 березня 2014 року, щодо форми без розпізнавальних знаків, на запитання журналіста:
«Кто все-таки блокировал органы государственной власти в Крыму?“ – Володимир Путін брехливо заперечував причетність Росії та відповідав так:
«Такую военную форму можно купить в любом военторге… Это были силы местной самообороны…“ Проте вже 17 квітня тон коментарів змінився: „За спиной сил самообороны Крыма, конечно, встали наши вооруженные силы, они действовали очень корректно, но решительно и профессионально…“ Минуло лише півроку, і в інтерв'ю 15 листопада 2014 року президент Росії повідомив наступне: „Да, я не скрываю… Конечно, это факт, мы никогда его не скрывали – наши вооруженные силы блокировали вооруженные силы Украины, расквартированные в Крыму.»
https://www.youtube.com/watch?v=3w4LnR3bcQQ
(«Кримська брехня Путіна». Хронологія заяв: https://www.youtube.com/watch?v=dNRyLHe7D3w)
Таким чином, 1914 року Крим був анексований Російською Федерацією, а у Путіна з'явилася нова мета – Схід та Південь материкової України. Для цього Росія розпочала підривну діяльність, насамперед на Донбасі, намагаючись схилити місцевих сепаратистів до збройних повстань.
Тут слід зупинитися та розглянути – як Росія, користуючись подвійними стандартами та заохочуючи сепаратизм у сусідніх країнах (Україна, Грузія, Молдова), ставиться до сепаратизму всередині країни.
Для цього достатньо розглянути історію двох чеченських воєн, у ході яких російськими солдатами було вбито тисячі мирних жителів, а місто Грозний у 2003 році ООН оголосила найзруйнованішим містом на Землі з часів Другої світової війни.
У російській вікіпедії сепаратизм визначається так: Сепарати́зм (фр. séparatisme от лат. separatus — отдельный), отделенчество — политика и практика обособления, отделения части территории государства с целью создания нового самостоятельного государства или получения статуса очень широкой автономии (индивидуальная свобода действия; самостоятельность).
Наприклад, за спробу провести референдум про приєднання прикордонних районів Карелії до Фінляндії підприємець В'ячеслав Дрезнер був звинувачений російським судом в екстремістській діяльності, його бізнес знищено, офіс спалено. Згідно з рішенням суду, його вина була у «публичных призывах к осуществлению действий, направленных на нарушение целостности Российской Федерации».
Він був змушений виїхати до Естонії. За інформацією видавництва inoСМИ.RU, 2010р. більшість областей Далекого Сходу хотіло відокремитися від Росії, щоб об'єднатися з Японією, з якою в Росії не вирішено територіальну суперечку про належність Курильських островів. Ці території вимагали незалежності.
Оскільки мирне відділення від Росії не передбачено законами, частина людей взяла до рук зброю і назвали їх «приморські партизани». Реакція влади була миттєвою: частину збройного угруповання знищено, дві людини наклали на себе руки, інші були засуджені. Проте питання сепаратизму на Росії залишається актуальним: http://rusk.ru/st.php?idar=15773
Сепаратисти зі зброєю в руках на Росії називаються бандитами, терористами та бойовиками, а в Україні (Грузії, Молдові) сепаратисти російською владою називаються ополченцями, а місцева влада, яка намагається їх затримати та роззброїти – хунтою, карателями.
У 2014 році Росія посилила відповідальність за сепаратизм. 9 травня набрав чинності Федеральний закон Російської Федерації N 433-ФЗ "Про внесення зміни до Кримінального кодексу Російської Федерації", де у ст. 280 "за публічні заклики до здійснення дій, спрямованих на порушення територіальної цілісності Російської Федерації", передбачається позбавлення волі на строк до трьох років, а ті ж діяння, вчинені з використанням засобів масової інформації, в тому числі інтернету, тягнуть за собою строк до п'яти років (а у варіанті законопроекту тут передбачався термін до 20 років).
Тепер повернемося до Донбасу та путінського «ми не починали». Відповідаючи на запитання: «А хто ж розпочав війну?», слід звернути увагу – звідки у квітні 2014 року в Україну прийшов полковник ФСБ Гіркін (Ігор Стрєлков) зі своїми озброєними бійцями, захопивши адміністративні будинки (міліція, міськрада) у місті Слов'янськ Донецької області і пізніше очоливши армію сепаратистів, озброєних російською зброєю.
Також їм у цьому допомагала так звана «Казачья национальная гвардия Всевеликого войска Донского (КНГ ВВД) — озброєне формування, створене у квітні 2014 спеціально для війни в Україні під керівництвом отамана Козицина. Наприкінці 2014 року вони контролювали близько 80 відсотків території самопроголошеної ЛНР.
Росія направила на Донбас військових інструкторів, важку військову техніку та боєприпаси. Також зафіксовано кілька фактів участі солдатів регулярної армії РФ, взятих у полон, які нібито „заблудились“. Отже, озброєний заколот на Донбасі було організовано російськими спецслужбами. Усе вищевикладене і є відповіддю на питання «хто почав війну».
Внаслідок агресивних дій Росії було створено квазідержави, так звані ЛНР та ДНР, а лінія розмежування з рештою території України стала територією збройного конфлікту.
Газета The Washington Post 30 жовтня 2021 року повідомила про підозріле стягування військ Росії до кордонів України. Офіційний представник МЗС РФ Марія Захарова назвала ці повідомлення „фейк-кампанією“.
Прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков заявив, що „подобные заголовки — не что иное, как пустое безосновательное нагнетание напряженности. Россия ни для кого не представляет угрозы“.
Виступаючи 21 січня 2022 року на прес-конференції у Женеві, Сергій Лавров, відповідаючи на запитання американського журналіста, сказав: „Вы утверждаете, что мы собираемся напасть на Украину, хотя мы уже многократно объясняли, что это не так“. 15 лютого, за дев'ять днів до вторгнення російських військ в Україну, глава російського МЗС назвав заяви про підготовку атаки Росії „інформаційним тероризмом“ і посміявся над польським журналістом, який на прес-конференції Лаврова та глави МЗС Польщі Збігнєва Рау перепитав: „То есть вторжения не будет?". Глава російської дипломатії назвав співробітника ЗМІ „непонятливым“.
24 лютого 2022 року Росія, в черговий раз порушивши всі свої зобов'язання, під приводом „звільнення” мешканців Донбасу, без оголошення війни віроломно вторглася в Україну, знищуючи не лише військову, а й цивільну інфраструктуру, житлові будинки та мирних жителів, прикриваючись голослівними вигаданими теоріями попередження нападу та нібито превентивним ударом.
Насправді метою окупантів був не Донбас, а захоплення всієї України, тому війська РФ розповзлися і по інших областях сусідньої країни, несучи за собою смерть та руйнування. Але бліцкриг Путіна провалився і армія РФ з великими втратами відкотилася назад. За рік загарбницької війни, крім частини територій т.зв.
ДНР і ЛНР Росія зуміла окупувати лише частину Запорізької та Херсонської областей, проголосивши їх своєю територією, тим самим довівши, що метою так званої СВО був не тільки Донбас. Очевидно, якби рашистам вдалося захопити й інші області України (наприклад, Харківська, Сумська, Миколаївська, Одеська, Дніпропетровська тощо), вони також були б оголошені частиною Російської імперії, а „апетити“ російських політиків та пропагандистів на кшталт Соловйова , Скабеєвої, Симоньян і Кисельова поширюються чи не весь західний світ, причому весь цей світ для них раптом став "фашистським".
Наприклад, Симоньян пояснила, що загарбницькі цілі Росії „могут быть подвергнуты изменению в зависимости от возможностей“: https://t.me/Ukraine_365News/45899 У цьому і є суть брехливої та агресивної зовнішньої політики Росії.
Адже після анексії Криму Путін запевняв усіх словами: „Не верьте тем, кто пугает Вас Россией, кричит о том, что За Крымом последуют другие регионы. Мы не хотим раздела Украины. Нам этого не нужно».
https://www.youtube.com/watch?v=e9L3JhRg-bg
Враховуючи вищевикладену брехню та порушення підписаних Росією договорів, хіба можна з такою країною сідати за стіл переговорів до того, як ЗСУ звільнять від загарбників усю територію України в рамках її міжнародно визнаних кордонів?
Путін у своєму імперському безумстві зробив багато грубих помилок, які для нього і Росії можуть стати фатальними:
-
Він помилився, думаючи, що український народ вітатиме окупаційні війська Росії. Звісно, такі люди є, але їх мало.
-
Путін переоцінив „другу армію“ світу та недооцінив героїзм та мотивацію українського народу. Путінська „демілітаризація“ призвела до того, що українська армія отримала таку зброю, про яку до цього навіть не мріяла. Росія ж, виснажуючи свої кошти, техніку та боєприпаси на полі бою, сама себе демілітаризувала, а „денацифікація“ обернулася дерусифікацією, причому не лише в Україні.
-
Путін не очікував, що на допомогу Україні прийде більшість цивілізованих країн світу, а Росія залишиться ізгоєм у вузькому колі диктаторських режимів Північної Кореї, Китаю, Ірану, Білорусі та кількох країн Африки. Причому ізоляція агресивної Росії відбувається у всіх галузях: політичній, економічній, технологічній, культурній, спортивній. Економічні санкції ведуть Росію до розрухи, а мільярди доларів, які вона витрачає на війну в чужих країнах, могли б бути витрачені на допомогу її збіднілого населення.
-
Путін помилково вважає, що він Україну „звільняє“, а західні країни нібито навпаки. За фактом західні країни, на відміну від Росії, не претендують на українську територію, не оголошують її частиною своїх держав, не знищують житлові будинки та громадянську інфраструктуру, а допомагають Україні відновити територіальну цілісність та незалежність.
-
Намагаючись відсунути кордони НАТО, Путін, напавши на Україну, спровокував бажання Фінляндії та Швеції вступити до цього військово-політичного альянсу, який розглядається як захист від агресивної зовнішньої політики Росії.
-
Путін та його пропагандисти помилково вважають, що нібито Росія воює з НАТО чи колективним Заходом. Тільки в одних США на озброєнні сотні хаймерсів, не говорячи про всі країни альянсу. А станом на початок 2023 року 20 хаймерсів, відправлених США Україні – хіба це армія США? А кілька десятків байрактарів, які відправила Туреччина Україні – хіба це армія Туреччини? Сама Росія заявляла, що в Україні воює 20 тис. іноземних контрактників, що входять до міжнародного легіону ЗСУ. Хіба це армія НАТО? На 2024 Білий дім просить Конгрес затвердити витрати Пентагону на суму $842 млрд (у 2023 було $813 млрд). $170 млрд виділять на закупівлю нових систем озброєнь, а ще $145 млрд - на науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки, тоді як весь військовий бюджет РФ на 2023 рік становить лише $65 млн. дол.
-
Відчуваєте різницю? Які тут шанси у Росії? Допомога Заходу для України є дуже важливою і суттєвою, але це далеко не потужності країн НАТО. Адже Росія теж отримує військову допомогу від Ірану, Білорусі та ймовірно Китаю та Північної Кореї. Росія воює з Україною. Якби Росія справді воювала з НАТО та всім колективним Заходом, то, з огляду на вищезгадані факти та цифри, загарбницька війна в Україні для Путіна закінчилася б нищівною поразкою ще в березні 2022 року. Єдине, на що здатна Росія, так це бомбардувати далекобійними ракетами цивільну та енергетичну інфраструктуру, часто разом із житловими будинками, розуміючи, що в Україні, на відміну від країн НАТО, поки що немає такої далекобійної зброї. Тобто рашисти вміють лише воювати проти мирного населення. А на полі бою, якщо за цілий рік повномасштабної війни Росія не змогла захопити жодного обласного центру України та відхопила по повній від ЗСУ на Київському, Харківському та Херсонському напрямах, то куди їй тягатися з НАТО?
-
Путін помилково вважає, що знищення цивільної енергетичної та житлової інфраструктури України призведе до страждань та невдоволення населення з подальшими вимогами до уряду припиняти військові дії шляхом підписання капітуляції. Насправді реакція українців зворотна – згуртування навколо влади та ЗСУ та ще більша ненависть до загарбників, які користуються такими методами тероризму та геноциду. Путін та його пропагандисти помиляються, відокремлюючи українську владу та народ, який нібито не підтримує українську владу та ЗСУ. Згідно з опитуванням, проведеним Мюнхенською конференцією з безпеки, навіть у разі ядерного удару РФ 89% українців хочуть продовжувати боротьбу. Крім того, для 85% опитаних відхід Росії до лінії фронту на 24.02 не був би прийнятною підставою для припинення вогню. Для переважної більшості обов'язковим є повернення Донбасу та Криму. Також 72% вимагають довгострокового постачання зброї із Заходу. Близько двох третин переконані, що країна ніколи не буде безпекою поза НАТО. Явна більшість більше довіряє США та НАТО у захисті своєї країни, а не ЄС. „Згуртованість українського населення, об'єднаного рішучістю захищати власну демократію від автократичного ревізіонізму Росії, є ключовою причиною дивовижної стійкості України“, — наголошують творці опитування.
Так звана путінська „денацифікація“ обернулася небаченим згуртуванням української нації.
Таким чином, усі імперські агресивні плани Путіна принесли абсолютно протилежний результат, поставивши Росію на межу економічного та військового виснаження та міжнародної ізоляції. Для всього цивілізованого світу це позитивний результат, якби за ним по обидва боки не стояли життя людей, на яких Путіну, як свого часу і Гітлеру, начхати.
Російські політики часто говорять про русофобію в Україні. Така в Україні, за великим рахунком, відсутня, якщо буквально розуміти це поняття (фобія – страх). В українців немає страху. Вони просто мають щиру людську ненависть до російських окупантів, які несуть смерть і руйнування.
Відеонарізка брехні Путіна про Україну:
https://www.youtube.com/watch?v=nKnL96sBU4g&t=2s
