
І ось настає одне з найвеличніших свят на Землі – Різдво Христове. Серце радіє, бо народився Наш Спаситель. Ми поспішаємо на торжественну Літургію, щоб пережити велич Різдва, а потім вся родина збирається за столом, щоб розділити цю веселу новину – Народження Христа. Душа наповнюється миром, а уста наспівують колядки. Бо яке ж Різдво без коляди?
Споконвіків на українській землі існувала гарна традиція вітати господарів з Різдвом, бажаючи їм щастя, здоров’я, миру, довгих літ і достатку. На Покутті колядували вже у Святвечір, в Слобідській Україні — першого дня Різдва після Богослужіння, на Західному Поділлі — вранці другого дня свят. Зазвичай колядувати ходили тільки хлопчики, адже вважалося, що саме вони мають першими завітати в дім на свята. У народі вірили, що чим більше маленьких колядників прийде до оселі, тим щедрішим та врожайнішим буде наступний рік.
Під дзеленькання дзвіночка колядники заводили гучну пісню з побажаннями господарям усіляких благ та гараздів. А вони, в свою чергу, щедро частували їх солодкими гостинцями: яблуками, горіхами, медівниками та бубликами, а старших, подекуди, запрошували до столу. Дівчата ж колядували пізно ввечері, коли вже темніло. З ліхтарем у вигляді зірки або місяця обходили вони усі найближчі домівки, співаючи пісень.
Вже на Різдво починає ходити вертеп. Молодь перевдягається в Ірода, пастухів, Янгола, Жида. У перекладі слово «вертеп» означає печеру, в якій народився Ісус. Це театральною мовою відтворення дива - народження Христа. Часто вертеп називають Вифлеєм, бо саме там його започаткували.
Також вважається, що на Різдво небо розкривається землі, і небесні сили виконують все задумане. Всі загадані на Різдво бажання обов’язково повинні бути добрими. Святкування Різдва Христового сповнене колоритними традиціями, які потрібно знати та продовжувати. Святкуймо і прославляймо новонародженого Ісуса колядками.
Христос Народився! Славімо Його!
Ольга Слободян,
школа професійної журналістики