Кіньяр зауважує, що в Афінах пасивний гомосексуаліст страчувався, якщо бував помічений в участі в політиці. В той самий час практикувався ритуальний педерастичний акт, як нині в деяких районах Афганістану. Можливо, там це спадщина Греко-бактрійського царства.
Саме знищення ритуальної педерастії не можуть вибачити християнству гуманісти з широкими мисленням і анальним отвором.
Суспільство, тим паче суспільна еліта, мають піддавати приниженню своїх нових членів, ті, хто не витримують приниження - небезпечні. Втім, це тема окремого п'ятитомника. У цій замітці хотілося б зауважити лише на деяких нових фішках вітчизняного садо-мазо арсеналу.
В день останніх відвідань Києва Путіним на вулицях міста виконували незрозумілі функції так багато міліціонерів у формі, що екстремістські висловлювання безвідповідальних націоналістів про те, що Україну окуповано, здавалися правдивими.
Всі ці даїшники, постові міліціонери, патрулі так уважно наглядали за нами, ніби ми все ще не відбули ритуального анального, або орального посвячення.
Мені доводилося бувати в багатьох окупованих столицях, там і близько такого не було. В Кабулі нелегко побачити американський патруль. Лише іноді кілька броньованих хамерів проскочать краєм міста і зникнуть, ніби й не було. Американці бояться власним виглядом зайвий раз дратувати місцеве населення.
Афганських поліцейських і військовослужбовців у Кабулі в рази менше, аніж у Києві українських, навіть в рідкісні моменти відсутності Путіна або Кирила (я весь час плутаю, хто там з них патріарх).
В Єрусалимі під час інтифади було помітно значно менше поліціантів, аніж у Києві часів пенсійної реформи. Якщо ти бачив солдата з гвинтівкою "Галіл", чи М-16 А2, то знав, що він їде у відпустку, або з відпустки і ти його аж ніяк не цікавиш. Зрозуміло, Єрусалим утиканий камерами поліцейського нагляду, проте навіть знахабніла (як вважає Бібі Натаньягу) ізраїльська поліція розуміє, що вигляд поліцейського у формі ображає законослухняного громадянина і провокує палестинського екстреміста.
У Багдаді менше людей у формі, аніж у Києві.
У Степанакерті під час війни з Азербайджаном я побачив лише одну уніформовану і озброєну людину – міліціонер з пістолетом сидів за віконцем при вході до Комітету оборони. Тодішній голова Комітету оборони і одночасно президент Нагорного Карабаху Качарян їздив по території республіки без охорони. Сам сідав за кермо своєї "Ниви" і рулив на фронт.
Рідко в якій європейській мерії ви зіштовхнетеся на вході не те що з поліцейським, а навіть з вахтером. Можете заходити і гуляти по коридорах. У Києві будь-яка дохла райадміністрація – це фортеця в облозі. Від кого вони захищаються? Від нас. Не як від нападників. Як від набридливих жебраків.
Хіба що Каїр міг би посперечатися з Києвом по чисельності наглядачів за громадянами на своїх вулицях. Але в Єгипті за Мубарака служба в найрізноманітніших силових структурах розглядалась, як форма соціального захисту. Якщо вже ти настільки дурний, що не здатен обдурювати туристів, то на ось тобі 100 доларів зарплатні, форму, АК єгипетського виробництва (без патронів, щоб не продав) і стій цих туристів охороняй. І чим всі ці орди поліціянтів тому Мубараку допомогли?
Янукович, поза сумнівом, лівак – ідейний нащадок Антоніо Негрі, Ульрики Майнхоф і Пол-Пота. Ті вважали, що єдиний спосіб спілкування з суспільством – через насильство. Янукович, певне, гадає, що через кримінальні справи. Суть кримінальної справи не тільки в тому, що вона – насильство, але і в тому, що вона принижує. Ми маємо звикнути до того, що ми під наглядом, що ті, хто обуряться, обов'язково сидітимуть, що всі, кого ми бачимо по телебаченню – принижені, або прокуратурою, або необхідністю запобігати перед головним начальником.
Розмовляв нещодавно з приятелем – власником невеликого виробництва у Київській області. Вважає, що за Януковича певною мірою стало краще. По-перше, каже, працюємо в нуль, а не в мінус, по-друге, стало зрозуміло, хто що вирішує, хоча грошей доводиться віддавати більше, по-третє, в нашому районі "смотрящій" від Азарова – дуже порядна людина. Йому можна поскаржитися і він навіть іноді може прикрити.
Раніше його обурив би сам факт наявності такого собі "смотрящєго" за нами, нині радує, що "смотрящій" - добрий. Нас обурює не приниження, не поразка, ні зрада, але переривання поступовості. Коли ганьба достатньо розтягнута в часі, вона сприймається, як реалії життя. Звикнеш – сподобається.
Верховна Рада прийняла постанову вивішувати радянські прапори на держустановах і не згоріла. Ми звикли. Скоро сподобається.
Не відчуваючи жодного душевного дискомфорту, Президент зі своїм генеральним прокурором і міністром внутрішніх справ підуть на всенощну. З другого боку це символічно, адже коли Христос воскрес, вхід до могили теж охороняли ті, хто його розпинав.
Можливо, Віктор Федорович зверне увагу на те, що найважливіші поняття (якими, зокрема, починається Євангеліє від Івана, яке буде читатися) об'єднанні аллітерціями, що мова філософічна, а філософія поетична: СЛОВО, СВІТЛО, СЛАВА. Прикро, що плодом спокуси в нашій іконографічній традиції є яблуко, а не СЛИВА, яка добре стала б у цей ряд. До чого тут слива? Японщина якась, прости Господи!
