Центральний продуктовий ринок Івано-Франківська, попри всю свою позірну прозаїчність, став одним з пунктів, де вповні реалізується теперішня революційна риторика. Фірма, що орендує прибуткову «точку» в громади, належить адептам Партії реґіонів (як то повелося останніми роками) й будить невдоволення торгівців базару не те щоб самим цим фактом, а радше звичкою обдирати місцевий люд.
Кажуть, що орендарі зміркували цілу схему для отримання хабарів та поборів з тих, хто працює на ринку. І от дохитрувалися до того, що підприємці з допомогою місцевої «самооборони» прилюдно поставили на коліна директора фірми-орендатора і змусили його зізнатися в організації корупційних схем. Вже після того було рішення міської ради, за яким Центральний ринок остаточно позбувся орендаря, і на головному базарі міста, будемо вірити, почалося нове життя…
Кадр відео, де на вимогу повсталого базарного люду Ігор Дутка став на коліна. Поруч дошка, на якій працівники його офісу записували, за що і скільки повинні сплачувати підприємці ринку
На цьому кадрі видно, як самооборона та торгівці вимагають від Ігоря Дутки допустити їх в офісне приміщення, щоб отримати речові докази хабарництва і поборів
Цікаво, що Центральний продуктовий ринок почав працювати рівно 25 років тому — на початку березня 1989 року, коли під супровід бравурних радянських репортажів у пресі оголосили про відкриття нового торговельного підприємства в Івано-Франківську. «Загальна площа торгових залів становить понад 7 тисяч квадратних метрів. Ринок розрахований на 1 010 торгових місць. За архітектурним і практичним вирішенням він один із найкращих в республіці», — звітувала 5 березня 1989 року газета «Прикарпатська правда».
У середині 1980-х років приміщення ринку довго стояло недобудованим. Кажуть, що причиною довгобуду була, власне, складність архітектурного вирішення. Архітектори Давидюк та Івасик спроектували складну конструкцію: дах над ринком без опор, з діаметром куполу 78 метрів. Як свідчить «Енциклопедичний словник Івано-Франківська», «критий ринок такої архітектурної складності будувався в Україні вперше».
Торгувати на ринку запрошували всіх колгоспників і власників садово-городніх ділянок. У тогочасній рекламі ринок називали обласним, сподіваючись, що сюди возитимуть аграрну продукцію продавці з усіх районів Івано-Франківщини — «колгоспи, кооперативи та особи, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю» (так у час перед розпадом СРСР називали підприємців).
Але радянська торгівля на критому ринку процвітала недовго. Уже на початку 1990-х років, коли «стояти на базарі» стало для галичан одним з найзвичніших занять, Центральний продуктовий ринок почав перетворюватися на хаотичний базар, на якому, крім продуктів харчування, почали приторговувати усім, чим тільки можна, а подеколи й тим, чим не можна (зрештою, згодом довелося змінити статус цього ринку на продуктово-промисловий).
Відомо, що промислових базарів (за винятком хіба що сувенірних) у радянський час не було. Крім колгоспних (продуктових) ринків, єдиними живими клітинами вільної торгівлі в Радянському Союзі була «фарцовка» (спекуляція). Коли ж ці нелеґальні клітини розмножились, у всіх галицьких містах і містечках з'явилося велетенське тіло базару, яке в один момент, скориставшись суспільним безладом, вихлюпнулося на всі вулиці, взяло в облогу ратуші, храми, театри, посіявши в міському просторі хаос стихійної торгівлі. Вулиці між вокзалом і базаром заповнювали перекупники, цигани й азербайджанці, селяни з приміських сіл. В середовищі цього великого базару виникали новини, які стосувалися лише до базарного світу і поза цей світ не виходили.
Центральний ринок, як і кожен базар, неминуче обростав криміналом — традиційними для ринків кишеньковими крадіжками, шахрайством з «лохотронами» і безпрограшними лотерейками, рекетом, нав'язуванням «дахів» тощо. З роками базар робився цивілізованішим: на місце явних кримінальних покровителів прийшли леґальні бізнес-структури, серед засновників яких, щоправда, здебільшого були особи з темним минулим.
Відколи зупинилася промисловість, базари в Івано-Франківську стали найбільшими за кількістю працівників підприємствами. Базарники гонорово називають себе підприємцями. А насправді більшість з них належить до такого собі бізнесового люмпен-пролетаріату. Здебільшого це колишні безробітні, дуже часто люди з вищою освітою. Вони різного віку: є пенсіонери, є молоді люди — усіх їх на базар приводить переважно безвихідь. Багато хто приходить сюди тимчасово, сподіваючись із часом влаштуватися за фахом або (якщо поталанить) виїхати заробляти за кордоном. Проте багато з них залишаються на базарі на довгі роки. Бували й такі, що, прогорівши на невдало вкладених грошах, продавали квартиру за борги й опинялися на суспільному дні. Декому, навпаки, бізнес пішов так вдало, що тепер щасливці навіть не з'являються на базарі, бо мають для цього найманих продавців.
Серед підприємців, що торгують на базарі, виокремлюють так званий «базарний актив». Активісти утворюють щось на кшталт профспілки, покликаної представляти інтереси базарників перед адміністрацією ринку. Здебільшого перемови сторін закінчуються тим, що актив отримує вигідніші торгові місця. До числа привілейованої категорії підприємців належать також особи з оточення представників адміністрації, часто ті самі люди представляють той же таки базарний актив.
«Стояння на базарі» вже багато років не приносить таких добрих прибутків, як колись. Для базарників тепер це лише відчайдушний спосіб вижити. Але підприємство, яке орендує приміщення критого ринку і надає торгові місця, досі залишається таким прибутковим, що боротьба за цей бізнес часом закінчується трагічно.
Саме конкурентну боротьбу за Центральний ринок називали серед імовірних мотивів убивства 45-річного бізнесмена з Надвірни Володимира Олійника 17 лютого 2010 року. Торік вирок Івано-Франківського міського суду підтвердив таке припущення. За співучасть у вбивстві Олійника до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна був засуджений один з підприємців, який торгував на цьому ринку, 48-річний Віталій Войцеховський.
«Усвідомлюючи, що зі зміною власника ринку він, як наближена особа до керівництва ТзОВ "Торговий сервіс", втратить можливість займатися торгівельною діяльністю на території ринку та отримувати комерційний прибуток, умисно, з корисливих мотивів, переслідуючи як особисті, так і корпоративні комерційні інтереси товариства "Торговий сервіс", вступив у злочинну змову з невстановленими особами, які разом вирішили вчинити умисне вбивство…», — оголосив у судовому вердикті суддя Івано-Франківського міського суду Лев Кишакевич.
Причиною базарного конфлікту стало рішення міськвиконкому від 30 липня 2007 року, за яким приміщення критого ринку як власність територіальної громади міста переходило в оренду ТзОВ «ТД «Горгани», співзасновником якого був Володимир Олійник. Довідавшись про таке рішення, засновник тодішньої фірми-орендаря, депутат міськради Ігор Халаменда влаштував гучний скандал у кабінеті івано-франківського мера Віктора Анушкевичуса, пригрозивши міському голові вбивством. Після такої погрози в приймальній мера якийсь час постійно чергував міліціянт. Володимир Олійник також винайняв для себе приватну охорону і тримав при собі фотографії десятка осіб, які належали до близького оточення пана Халаменди й могли становити для нього загрозу.
Натомість представники ТзОВ «Торговий сервіс» (зокрема, директор фірми Ігор Дутка) звинуватили міську владу у сприянні фірмі, за засновниками якої нібито тягнеться «кривавий шлейф». При тому вони нагадали, що за три місяці перед рішенням про передання ринку ТД «Горгани» було скоєно замах на життя Ігоря Халаменди. 29 квітня 2007 року його автомобіль обстріляли з вогнепальної зброї в центрі Івано-Франківська, поруч з будівлею обласного УВС. У його тіло ввійшло 8 куль, дві з яких не вдалося витягти навіть хірургам ізраїльської клініки, де Халаменда відбував лікування. Стрільців дотепер не знайшли.
Після кримінального загострення спір щодо Центрального продуктового ринку перейшов у юридичну площину. Судова тяганина тривала понад два роки і завершилася рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 7 жовтня 2009 року. Ухвалено виселити ТзОВ «Торговий сервіс» з належних Івано-Франківській міській раді приміщень критого ринку й визнано недійсним договір оренди, укладений між СП «Івано-Франківський центральний ринок» та ТзОВ «Торговий сервіс». Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23 грудня 2009 року це рішення залишили в силі. Представники ТзОВ «Торговий сервіс» звернулися до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою.
Оскаржив згадані судові рішення також підприємець Віталій Войцеховський, який торгував на критому ринку ще від початку 1990-х років, мав у суборенді 5 крамничок з торгівлі м’ясом птиці та був у приятельських і ділових стосунках із засновником «Торгового сервісу». Як свідчать матеріали судової справи, на той час, коли стало зрозуміло, що справу в судах чекає програш, він розпочав підготовку до фізичного усунення Володимира Олійника, придбавши у Львові для виконання злочину непримітну «дев'ятку», на якій привіз до Надвірної кілера, два мобільні телефони й угорський стартовий пістолет, переобладнаний для стрільби бойовими набоями калібру 9 мм…
Але за чотири роки після вбивства, у лютому 2014 року, базарний люд на ЦПР збурився проти орендарів. З допомогою «самооборони» та в присутності працівників міліції базарники змусили директора ТзОВ «Торговий сервіс» прилюдно покаятися у поборах і хабарах, отриманих фірмою від підприємців. Через кілька днів рішенням сесії міської ради договір оренди з «Торговим сервісом» було розірвано.
Чиєю «вотчиною» стане тепер головний івано-франківський базар?..
Богдан Скаврон,
