Призначення Ігоря Цепенди на посаду виконуючого обов'язки ректора Прикарпатського національного університету стало тією «очікуваною несподіванкою», яка забезпечує причинно-наслідкові ланцюжки для наступних подій. Зрештою, годі було сумніватися, що столична влада пройде повз таку «масну» посаду напередодні чергових «вирішальних» виборів, як ректор ПНУ.
Попри сподівання колективу університету на те, що перед виборами нового ректора університет очолить компромісна та респектабельна постать, міністр освіти Дмитро Табачник своїм наказом призначив в.о. «парашутиста» - людину, яка довгий час працювала в структурах МЗС, а з приходом до прикарпатського ВНЗ зарекомендувала себе хіба як спеціаліст з апаратних «багатоходівок», що нагадало викладачам і професорам старшого покоління недоброї пам'яті партійно-комсомольські часи. Саме Ігор Цепенда став таким собі «парторгом-комісаром» при відверто слабкому організаторі, яким був ректор Богдан Остафійчук.
Схоже, Партія регіонів зробила ще один сильний передвиборний хід на Прикарпатті. З одного боку, на виконуючого обов'язки ректора не призначили вже геть «ліву» для академічних кіл людину (скажімо, того ж нардепа-регіонала Ігоря Зварича), що викликало б різкий спротив як викладацького колективу, так і студентів. З іншого, стратегічний карт-бланш на керівництво найбільшим, найвпливовішим (й, зрозуміло, політично найціннішим) прикарпатським ВНЗ отримала людина, яка є «своєю» у столичних владних коридорах, особливо у тих, що ведуть до кабінету великого гуманітарного стратега і знаного «друга Галичини» Дмитра Володимировича Табачника. Подейкують, що Ігоря Цепенду також лобіювали на посаду в. о. ректора структури Партії регіонів київського рівня та Банкова.
Призначенню Цепенди передувала низка подій, які також нагадують апаратні ігри вже забутих радянських часів. Комісія Міністерства освіти («група зачистки»), яка працювала в ПНУ у листопаді, передбачувано констатувала те, що й повинна була констатувати. Тобто повну безпомічність Остафійчука та його «карасевої команди» перед тими викликами, які сьогодні повинен вирішувати кожен великий багатопрофільний ВНЗ. Висновки комісії, які пан ректор фактично приховав від колективу ПНУ, «розчищали простір» для приходу на головну керівну посаду університету відданого регіонального «намісника Табачника».
Другою знаковою подією став «корупційний скандал» в Інституті туризму, який очолює один із вірогідних претендентів на ректорську посаду Володимир Великочий. Тут також була залучена стара апаратна схема «торпеди». Історія з хабаром, на якому «спалився» один із викладачів Інституту, якнайкраще прислужилась для блокування можливих спроб Великочого домовитись з «вершителями доль» в українській освіті. Адже при всій нерозбірливості влади вона зберігає звичні стереотипи дистанціювання від того, хто «проколовся». Тому у «випадковість» корупційного скандалу якраз за кілька тижнів перед закінченням ректорського контракту Б. Остафійчука вірять тільки наївні.
У Прикарпатському університеті всі ці «сигнали згори» зрозуміли правильно. Із всього колишнього розмаїття претендентів на ректорську посаду на сьогодні залишилось, вважаємо, тільки чотири. Це сам новопризначений в.о. ректора, колишній ректор (який ще намагається зберегти пристойний вигляд у непристойній для нього ситуації повного адміністративного банкрутства), професор і доволі авторитетний директор Інституту туризму Володимир Великочий та завідувач кафедри інформаційних технологій академік Павло Федорук, якого на київському рівні підтримувала аполітична наукова академічна «тусовка». Решта кандидатів після призначення в. о. раптово «здулися» - або тихо відійшли убік, або ж стали завсідниками у приймальні в.о. ректора.
У тих майже трьохсот виборників нового ректора, які мали б ще до літа зібратися для вирішення кадрового питання, вибір, чесно кажучи, невеликий. На що й сподівалися знавці «апаратних ігор».
Досі ми розглядали колектив ПНУ як пасивну й смиренну «біомасу». Але ж насправді це не так. В університеті діють осередки партій і громадських організацій. Тих же «свободівців» не бракує, причому людей з поважними науковими званнями. Напевне, та ситуація, яка склалась, буде доброю нагодою перевірити відповідність красивих мітингових гасел реальним діям, стане таким собі лакмусовим папірцем. Якщо «свободівці» побіжать домовлятись з новопризначеним «намісником Табачника», то всі підозри щодо їхніх зв'язків з ПР набудуть ще одного зримого підтвердження.
Громаді Прикарпаття не байдуже, хто очолюватиме університет. Адже ректорське крісло є не лише джерелом адмінресурсу, але й трибуною, з якої можна формувати суспільну думку. Й це добре розуміють політики, яким сьогодні вкрай потрібні такі «майданчики впливів». Якщо опозиціонери цього разу знову, як вони звикли діяти у критичні моменти, сховають голови у пісок, громада має дати їм належну оцінку.
Дмитро ХВОСТЕНКО,
ДО ТЕМИ:
Ректоріада-2 або Присмерки невдалого царювання
Ера Богдана Остафійчука в Прикарпатському Національному Університеті закінчується?
