Містика і футбол. На перший погляд речі не сумісні. Хоча, якщо включити фантазію, то можна багато чого побачити містичного, як у функціонуванні футбольної тематики, так і тієї, яка не торкається безпосередньо самої гри. Я хочу коротенько зупинитися на двох, на мою думку містичних навколо футбольних подіях.
Перша, це не лише на мою думку, а й на думку багатьох вболівальників, футбольних експертів, тай самих футболістів, містична черговість смертей колишніх легендарних гравців київського «Динамо». Можливо хтось заперечить, що тут нічого немає дивного, ніякої містику, адже людям, утому числі футболістам притаманно помирати. Так, сперечатися не буду, але та обставина, що Андрій Баль помер на дев’ятий день після смерті Валентина Белькевича, а Андрій Гусін загинув на сороковий день після смерті Андрія Баля, виглядає більш містичною ніж випадковою.
Що це? Якесь прокляття, чи можливо нам не зрозумілий задум, якихось вищих сил? І тут на згадку спала стара, забута байка про футболістів, які домовилися, що якщо хтось з них помре першим, то повернеться і розкаже іншому, живому, чи грають у футбол на тому світі. Пройшов час, той що помер першим приходить і розповідає живому: «Так, ми граємо у футбол і тренує нас наш колишній покійний тренер. У суботу ми гратимемо фінал кубку».
- Чудово, - йому відповідає живий футболіст.
- Але є одна обставина, - говорить той що помер.
- Яка?
- Ти включений до основного складу!
Ось така байка з певним змістовим сенсом.
І тут пішли розмови містиків про те, що Великий покійний тренер збирає свою зіркову команду на злощасний півфінал Ліги Чемпіонів, або на фінал за Суперкубок Європи. Ось тільки одне питання усіх турбує, у першу чергу колишніх зіркових футболістів: «Чи вистачить тренеру тих футболістів, яких він забрав, чи йому ще треба підсилювати напад, може захист, а може воротаря…?»
Друга подія, мені видалася і містичною, і кармінною. Такою, яка має слугувати уроком для всіх тих, хто у цю мить відчув себе «пупом» Землі, або як говорять у народі «Бога схопив за бороду». Сьогодні День народження у Рината Атметова. Людини, яка з великими зусиллями збирався, продирався на вершини життєвого Олімпу і який, за останні пів року заплатив ціну за один невірний крок. Кармічну ціну, адже його життєвий шлях є на сьогодні визначним: від крутого футбольного магната до простого донбаського лузера!
Адже, він мав найкращий стадіон у Європі! Він був власником команди, яка мала всі шанси стати топовою на всьому Європейському просторі. Він мав потужну футбольну індустрію. Він вирішив, що може все, але заплатити ціну за свій успіх у нього не було бажання, тому Ринат і отримав над містичне покарання. Насправді йому варто було зробити один крок – втримати Донбас у правовому полі України. Він не захотів цього зробити і платить відповідну кармічну ціну…
Його шикарний стадіон і гордість, це руїна, на якій невідомо чи хтось буде грати найближчим часом! Його команда невідомо чи буде, коли-небудь грати у Донецьку. Поки що його команда тулиться або у бандерівському Львові, або на задвірках ненависного Києва. Його команда розвалюється на очах, про топовість вже й мріяти не виходить, адже команда має всі шанси стартувати у наступному сезоні у другій російській лізі.
Він хотів щоб Україна почула Донбас, а Донбас не почув його... Не знаю чи у іменинника є шанс щось виправити, адже карму треба відпрацьовувати, інколи навіть не протягом одного життя…
З Днем народження Ринате Леонідовичу!
