Нечасто маю сни. Ще рідше змістовні. Унікальними є ті, що на ранок лишаються у пам’яті.
Я бачив святих чоловіка і жінку, які скоро мають розказувати людям добрі слова, а поки прямують ясними галявами, що розділяють ліс. Зі святими йде молода дівчина. Її взято до помочі, щоб було кому ходити по воду для немічних. І коли вони пройшли зі світанку до полудня, дівчина спитала у святих: «Чому навіть дерева у лісі Господь створи нерівними, і менші гинуть у затінку велетнів?» – а свята жінка відказала, що це з глибокої прихильності, бо таким чином великі можуть проявити свою малу любов і відхилитися, даючи світло. А якщо навіть й не відхиляться, то малі будуть тішитись терпленими муками.
Коли вони вже наближалися до села, то святий чоловік остеріг дівчину
ніколи не перебивати бесіду, а відтак додав, що в жодному разі, без нагальної потреби, зовсім не варто починати балачку. Він ще казав, що слово, як хліб.
Ним не можна об’їдатися, а треба вживати помірно.
Ще є письменник Олег Лишега, який, усвідомивши жахливу спекуляцію словом, максимально обмежив себе у письмовому вияві думок або відчуттів. За шістдесят один прожитий рік видав три книжки. Натхнення сублімував у життя і скульптуру. Остання – німа, але дуже промовиста. Висловлюється точно і без жодних зайвих викаблучувань.
У сучасних умовах слово стало брудом. Можливо, так було завше, але ми живемо саме у сучасних у мовах, що є підставою для подібних висновків. Не знаю чи привітання з якого-небудь приводу зараз адекватно сприймається. Як і образа є лише артикуляцією певних звукосполучень. Надмірність нівелювала вагу і нині мова стала матеріалом для виконання певних механічних функцій, позбавивши будь-якої сакральності.
І все вище сказане могло би бути передісторією до висновку про марнослів’я політиків. Ще можна згадати сотні телепрограм і серіалів, які перетворюють людину на унітаз, куди зливають всілякий словесний непотріб. Але, здається найбільшої вершини у даній царині сягнули Інтернет-коментатори.
Не є великою таємницею, що існують цілі армії пройдисвітів, які за лічені секунди можуть людину так облити лайном, що годі відмитися. І з цим нічого не зробиш. Їм платять і вони працюють. Кожен, хто працює мусить їх розуміти. І вже навіть нема що протиставити, аби наголосити наскільки поганими є такі дії. Зрештою, всім відомо, наскільки поганими вони є. Принаймні, це не смертельно. Біда хіба у тому, що людина ховається за нікнеймом. А виправдання лиш у тому, що коли сідаємо на унітаз, то механічні функції виконує заднє місце, тоді як обличчя з інтелектуальним виразом читає газету, мовби це його не стосується.
