Враховуючи те, що Олександра Невського зараховано російською православною церквою до лику святих, сьогодні деякі російські публіцисти, у тому числі й людина, схожа на Путіна, намагаються відбілити його особистість, відкидаючи дослідження багатьох російських істориків минулого та сьогодення.
Цю статтю складено на основі російських джерел.
Володимирське князівство увійшло до складу Золотої Орди і перебувало там до 1480 року. Провінційна Москва була тоді центром збору данини, а московські князі отримували ярлик на князювання від хана Золотої Орди на титул Великий князь Володимирський.
Після того, як на Володимирське князівство було посаджено молодшого брата Юрія Долгорукого — Ярослава Всеволодовича, він віддав хану Батию свого восьмирічного сина Олександра Ярославича (названого пізніше Невським) в аманати (тобто заручники). Олександр пробув в Орді у Батия до 1252 і, засвоївши весь лад і звичаї Золотої Орди, став андом (кровним братом) сина Батия Сартака, одружився з дочкою хана і згодом став вірним слугою Золотої Орди, за що і отримав ярлик на Володимирське князівство (1252-1263).
Художник Михайло Полєтаєв. "Побратими". Олександр Невський та Сартак.
Його влада була мінімальною, оскільки Ханом Батиєм для керівництва князівством (улусом) призначався намісник — великий баскак, а на місцях — удільні баскаки. Основним же завданням Олександра було збирання обтяжливої данини з Володимиро-Суздальської та Новгородської земель на користь своїх господарів та придушення протестів.
Сьогодні до його заслуг наводять абсурдний приклад, що, нібито за його князювання практично не було навали татар.
Це лише частково є правдою, і приклад абсурдний тому, що не було необхідності робити масштабні набіги, якщо ці землі, по-перше, і так перебували у складі Орди, а по-друге, Олександр, як вірний ординський холуй, на користь Орди збирав обтяжливу данину і жорстоко розправлявся зі своїм народом, який виступав проти монголо-татар.
До того ж, він сам залучав монголо-татар до придушення повстань. Цитата:
«Вот князь Александр Невский избивал и мучил людей совсем не меньше, чем татары». (Газета «Аргументы и факты» № 46, 1997 год, стр. 14 статья Юрия Афанасьева, ректора российского Государственного гуманитарного университета).
«Александр Невский… Герой, святой, наше знамя… Он сказал татарам: я вам соберу дани больше, чем вы сможете. Но за это подмогните побить моих соседей. Подмогли и побили. И дали ему титул великого князя…» (святого у православных) (Ю.Афанасьев, «Общая газета»).
«Александр Невский был первым из великих князей русских, который вместо сопротивления татарам пошел на прямое сотрудничество с ними. Он начал действовать в союзе с татарами против других князей: наказывал русских — в том числе и новгородцев — за неповиновение завоевателям, да так, как монголам даже не снилось (он и носы резал, и уши обрезал, и головы отсекал, и на кол сажал)» (Юрий Афанасьев, журнал «Родина»).
Ю. Афанасьєв говорить «про глибоку різницю між галицькими і московськими князями».
Московських князів він характеризує як «підлих і підступних колабораціоністів, які, виступивши на боці татар, стратили і пригнічували свій народ гірше, ніж будь-які завойовники», а М. Сокольський, стверджуючи, що Олександр Невський «жорстоко викривав історичну долю» російського народу, протиставляє Олександра Невського князя Данила Галицького. Ось, мовляв, яким шляхом треба було вести народ, вводити його в русло західної цивілізації.
З 1240 по 1243 роки південноруські князі відмовлялися і наполегливо чинили опір їхати на уклін в Орду.
На півночі Новгородські землі, Полоцьке, Турово-Пінське та Смоленське князівства уникли татарських погромів та зберегли людські ресурси.
У 1250 році Данило Галицький видав заміж свою дочку за великого князя Володимирського Андрія (брата Олександра), скріпивши таким чином таємний військовий союз проти татар, до якого приєднався ще й Ярослав Тверський.
Ось Олександру разом із Данилом Галицьким та південноруськими і північними князями та й об'єднати б сили і покінчити з монголо-татарським ярмом, але він, заради особистих шкурних інтересів, вибрав шлях зради, придушення свого народу та повзання на колінах перед ординцями.
У 1252 році Андрій запропонував братові приєднатися до союзу проти татар, але Олександр доніс на нього хану. Олександр доніс і на Данила Галицького, після чого хан послав орду Куремси на Данила. За вірну службу хан нагородив Олександра Володимирським князівством, де раніше княжив його брат.
Художник Микола Коротков. Олександр Невський у Каракорумі.
Звернемося до праць Льва Миколайовича Гумільова - російського вченого, історика, археолога, східнодознавця, географа та етнолога, який у книзі «Древняя Русь и Великая степь» (СПб. Кристалл, 2001), на стр. 482 писав:
«В 1251 г. Александр приехал в орду Батыя, подружился, потом побратался с его сыном Сартаком, вследствие чего стал приемным сыном хана и в 1252 г. привел на Русь татарский корпус с опытным нойоном Неврюем».
У книзі «В поисках вымышленного царства...», стр. 132-133. Гумільов описує обряд братання Олександра і Сартака:
«У древних монголов бытовал трогательный обычай братания. Мальчики или юноши обменивались подарками становились андами, назваными братьями.
Побратимство считалось выше кровного родства; анды — как одна душа: никогда не оставляя, спасают друг друга в смертельной опасности. Этот обычай использовал Александр Невский. Побратавшись с сыном Батыя, Сартаком, он стал как бы родственником хана».
Художник Пилип Москвитін. «Св.князь Олександр Невський та хан Сартак в Орді».
Олексій Кузьмич Югов, російський історик і письменник у виданні «История Отечества в романах, повестях и документах» під назвою «Александр Невский» (М.: «Молодая гвардия», 1983), (стр. 202) наводить приклад розмови Бату (Батия) і Олександра:
«И перед всеми ими то будет знак, что это ты, возлюбленный зять мой и нареченный сын, а не кто иной, приемлешь после меня и улус мой».
За відданість ординцям, хан видавав право на князювання у певному улусі (князівстві), що підтверджувалося документом під назвою ярлик. До хана не можна було заходити стоячи, а принизливо повзти навколішки.
На гравюрі ХІХ століття Володимирський князь Олександр навколішки перед ханом Батиєм.
На основі гравюри є й відповідні картини:
У газеті «Известия» від 12 червня 1997 року у статті Костянтина Кедрова «Все под одним Богом ходим», про Олександра сказано наступне:
«В учебниках истории приводится эпизод из жития Александра Невского, где новгородский князь с гордостью отвергает предложение папы Римского принять королевскую корону европейского государя из рук римского первосвященника.
На самом деле эта гордость обернулась нам боком.
Александр Невский, столь гордый с римскими послами, был чрезвычайно смирен и кроток перед татаро-монгольским Ханом.
Он покорно ездил в Орду получать ярлык на княжение и, увы пролезал-таки на карачках к ханскому трону, как того требовал обычай Орды.
Странный парадокс истории. Принять корону от папы, как все европейские государи, Александр Невский считал для себя позором, а подползать под ярмо и принимать ярлык на княжение от свирепого ордынца позором не выглядело»…
Кроме того, он был вынужден беспощадно усмирять в своих владениях любые выступления против татар и собирал дань для Хана, усмиряя соотечественников огнем и мечом“.“.
Сергій Баймухаметов, російський історик та журналіст: у книзі „Александр Невский. Спаситель русской земли“ (М., Астрель, 2009) на стор. 54 пише:
„То, что Александр Невский — приемный сын хана Батыя, давно уже аксиома “.
У день святкування так званої народної єдності на пресконференції людина, схожа на Путіна, намагаючись відбілити особистість Олександра, вимовила чергове історичне марення, мовляв росія на окупованих територіях України зараз робить те саме, що й Русь за Олександра Невського — захищає свою культуру від західних колонізаторів і що Невський їздив до Орди і
„кланявся ординським ханам, передусім щоб ефективно протистояти нашестю із Заходу, оскільки ординці не торкалися мови, традицій та культури, на що претендували західні завойовники“.
При цьому дилетант від історії не вважав за потрібне навести хоча б один випадок, щоб, наприклад, шведи на той час робили замах на мову, культуру і традиції підконтрольних територій, або комусь нав'язали свою мову, або що сьогоднішні союзники України мають такі амбіції.
Тим часом мова росіян часів Орди наповнилася ординським змістом, наприклад такими словами, як кремль, ямщик, ярлык, есаул, караул, хорунжий, кинжал, казна, арбуз, казначей, лачуга, башлык, сарафан, сазан, колпак, фата, чулок, чулан, амбар, бахрома, сундук, бахча, бугор, каблук, таракан, тюрьма, бадья, бурлак, башмак, деньги, кафтан, базар, батрак, балда, лошадь, шатер, болван, чемодан, тулуп, кайма, кандалы, палач, утюг, чугун, чубук, урюк, башка, і безліччю інших, у тому числі і словами, які називаються матюками.
Тому історія підтверджує, що Олександра хвилювали зовсім інші цінності, їм рухали шкурні інтереси, заради яких він був готовий пожертвувати і батьківщиною, і народом, і власним кровним братом.
Михайло Горелик, історик, східнознавець, старший науковий співробітник Інституту сходознавства РАН про Олександра сказав наступне:
„Есть такой сатана русской истории — Александр Невский. У него была цель — княжить во Владимире, и ради шкурных интересов он насадил на Руси лютое татарское иго. И сделал это самым гнусным образом — предав брата“. (М. Горелик, „Огонёк“ 19.05.2002г.).
У цій статті М. Горелик пояснює – у чому полягала зрада брата:
„Монголы осуществляли власть в русских землях «продажей патентов» — ярлыков на княжение. Князья собирались в Орде, и кто больше платил, тот и получал патент на княжение.
В эти времена возникла наша неистребляемая коррупция: русские князья, приезжая в Орду, «давали на лапу» всем, вплоть до последнего ханского конюха.
Владимирский князь Андрей Ярославич и Даниил Галицкий пытались как-то монголам противостоять: Даниил от них вполне успешно отбивался. А Невский всех предал, настучал в Орду, привел с собой Неврюеву рать, которая была хуже Батыя“.
Таким чином, причиною конфлікту Олександра з братом Андрієм були шкурні інтереси Олександра. Їхній батько князь Ярослав Всеволодович велике князювання заповідав Андрію, але, оскільки влада хана Батия була вагомішою, хан пообіцяв велике князювання Олександру.
Олександр приповз на колінах до Батия і випросив у нього ярлик на велике князівство. Тоді Батий послав на князя Андрія Ярославовича своїх ординців. Військо Андрія було розбите, а сам він з дружиною, дітьми і залишками війська, через Новгород, Псков і Коливань (Таллін) поїхав до Швеції.
Ярослав Ярославович, не бажаючи повзати навколішки перед ординцями, поїхав до Пскова. Неврюй 15 травня 1252 року взяв штурмом і розорив Переяславль-Залеський, де було вбито дружину Ярослава Ярославича та взято в полон дітей Михайла та Святослава Ярославичів. Загинув також воєвода Жидислав. В Орду було відведено велику кількість людей, коней та худоби.
Ярослав Ярославович продовжив боротьбу проти монголів, прийшовши в 1255 в Новгород, але Олександр за допомогою орди відновив свої позиції.
Сергій Михайлович Соловйов, російський історик; професор Московського університету, ректор Московського університету, академік Імператорської Санкт-Петербурзької Академії наук у науковій праці „История России с древнейших времен. Том III зраду Олександром брата Андрія описує так:
„В 1250 году Андрей вступил в тесную связь с Галицким, женившись на его дочери; а в 1252 году Александр отправился за Дон, к сыну Батыеву Сартаку с жалобою на брата, который отнял у него старшинство и не исполняет своих обязанностей относительно татар. Александр получил старшинство, и толпы татар под начальством Неврюя вторглись в землю Суздальскую.
Андрей при этой вести сказал: «Что это, Господи! покуда нам между собою ссориться и наводить друг на друга татар: лучше мне бежать в чужую землю, чем дружиться с татарами и служить им».
Тому Андрію Ярославичу, бідному, довелося тікати до шведів.
Художник Павло Риженко. Сартак та А. Невський.
Микола Журавльов (інтернет-журнал «Арба»), поставив логічне запитання:
«Можно ли считать великим национальным героем татарского прихвостня, капитулянта и коллаборанта по имени Александр?..
Человека, который своим руками насаждал иноземное господство, призывал на собственных братьев монгольские рати (главным русским князем его поставила именно Неврюева рать, науськанная им на старшего брата Андрея)… побратался с Сартаком Батыевичем, а потом подписал с Берке все условия вассальности и данничества…
После чего не стеснялся водить свои дружины против несогласного с этим русского населения… Как судить о народе, который сам себе придумал, высосал из пальца и поставил в главные национальные герои и символы фигуру, которую, как ни крути, иначе, чем предателем не назовешь?»
«Русский народ, русская свобода были преданы и проданы изнутри. Они стали жертвой своего рода заговора. И ключевой фигурой его был русский „национальный герой“ Александр Невский…
Именно от него исходила идея исторического предательства, именно им-то и принято было роковое решение отдать Русь азиатским пришельцам ради установления деспотической системы власти.
Позор русского исторического сознания, русской исторической памяти в том, что Александр Невский стал… знаменем того самого народа, чью историческую судьбу он жестоко исковеркал». (М. Сокольский. «Неверная память», Москва. 1990) Издательство «Московский рабочий».
Компліментарно коментуючи дослідження Сокольського, Борис Сергійович Орлов (доктор історичних наук, професор, головний науковий співробітник ІНІОН РАН) пише:
«Князя Александра неоднократно изгоняли за его жестокие репрессии жители Новгорода.
В результате этих событий и тесного знакомства с порядками в Орде, в ставку которой он приезжал неоднократно, князь Александр пришел к выводу, что деспотическая система властвования по азиатскому образцу может обеспечить ему неограниченное господство». (Б. С. Орлов. Размышления, сообщения, комментарии. Россия на перекрестке идентичностей.)
https://cyberleninka.ru/article/n/rossiya-na-perekrestke-identichnostey/viewer
Битви Олександра («невська битва», або «битва на чудському озері»), значення яких сильно перебільшено та обросло домислами – це окрема тема, якій російські дослідники історичних фейків також приурочили багато наукових праць.
Одним із багатьох прикладів викриття фейкових подвигів Невського є московський історик Євген Понасенков:
Це правда, що за Олександра Орда була поблажлива до церкви, яка проповідувала покірність перед монголами, але про те, яким християнином був Олександр, зведений брат Сартака, якого російська православна церква зробила святим, а художники малюють поруч із прапорами християнського характеру, можна судити з шолому Олександра Невського, який зберігається у Збройовій палаті московського Кремля.
На ньому навколо гострої верхівки – напис із Корану, священної книги мусульман. Це фрагмент 61-го аяту 13-ї сури Корану, який у перекладі звучить приблизно так:
„Зрадуй правовірних обіцянками допомоги від Аллаха та близької перемоги“.
А тепер основні віхи князювання Олександра розглянемо у хронологічному порядку:
– 1252 рік. Олександр отримав від Хана ярлик на великокнязівський Володимирський стіл і за допомогою військ зведеного брата Сартака здійснив спустошення Суздальської землі, повалив брата Андрія, пограбував народ і винищив повсталих.
– 1257 рік. Князь Олександр знову привів татаро-монгольські військові загони до Суздальської землі для проведення подушного перепису у Володимирському Улусі, необхідного для запровадження нового виду данини — подушної. Народ протестував, тому бунтівників знищував безжально.
– 1257-58 рік. У зимовий час князь Олександр повів татаро-монгольські загони в Новгородську землю, щоб для подушної данини провести перепис населення та встановити нові види податку: тамгу та десятину. А в Новгороді княжив його син Василь, який не хотів, як його батько, повзати перед ординцями на колінах і гнобити свій народ.
Спалахнуло народне повстання. Ординців вів його батько Олександр. Василь назвав батька зрадником, і при наближенні ординців, не бажаючи бачити батька і тим більше з ним воювати, утік у Псков. У зв'язку з тим, що багато людей втекло до лісів, перепис населення не відбувся. Розгніваний Олександр вигнав сина з Пскова і відправив його до Володимиро-Суздальського князівства.
Слідом за цим Олександр стратив бояр – радників свого сина, які на його думку підбили Василя на непокору монголо-татарам та батьківській волі. За словами літописця, тих хто
„Василья на зло повел, овому носа урезаша, а иному очи выимаша“.
Новгородці за це вбили Олександрова ставленика посадника Михалка Степанича.
– 1259 рік. Олександр Невський вдруге привів татаро-монгольські війська до Новгорода. Місто було повністю оточене та блоковане. Під страхом повного знищення Орда нарешті підкорила новгородців.
Монголо-татари лише з допомогою Олександра змогли підкорити Великий Новгород. Син Олександра Василь більше ніде не княжив, а на його місце у Новгороді Олександр призначив іншого свого сина – Дмитра.
– 1262 рік. На ґрунті невдоволень при збиранні данини спалахнув бунт у Суздальській землі. Монгольська орда за особистої участі Олександра придушила бунт. Князь Олександр брав особисту участь у придушенні бунтів у Ростові, Володимирі, Суздалі, Ярославлі. Воїни Олександра не гірше за татар відрізали пальці, вуха і носи, сікли батогом і виймали очі.
– 1263 рік. Монгольські баскаки залишилися незадоволені вірним служінням Олександра.
По-перше, вони вимагали ще більше данини, яку для Орди зі свого народу збирав Олександр, а по-друге, під час бунтів пролилася монгольська кров, і ординці вирішили, що Олександр погано справляється зі своїми обов'язками. Його терміново викликали до Орди. Там Олександр захворів (є версія. що можливо отруїли), і хоча йому вдалося заспокоїти хана Берке і пообіцяти йому ретельніше грабувати свій народ, по дорозі назад він помер.
Таким чином, закінчив він своє жалюгідне життя, пригнічуючи свій народ, заради шкурних інтересів зраджуючи інших князів Русі та повзаючи перед ординцями на колінах.
Особистість Олександра Невського є яскравим прикладом, як за допомогою церкви та кремлівських пропагандонів шляхом фейків, брехні та маніпуляцій, з егоїста, русофоба, тирана, ординського холуя, зрадника Русі та кровних родичів, можна зробити святого, патріота, зразкового християнина, народного улюбленця та національного героя.
