Русь. Слов'яни
До XVII століття у писемних джерелах і давніх мапах не існувало таких країн, як росія чи Україна. На території сучасної України жили слов’янські племена, які утворили державу під назвою Русь з центром у м. Київ.
Цю державу (існувала впродовж IX-XIII) пізніше історики та публіцисти стали називати умовно Київська Русь, Древня Русь або Давньоруська держава. Етнічну основу складали слов’янське плем’я полян, що віддавна жили на правому березі середнього Дніпра, а найбільшими їхніми містами були Київ, Чернігів, Переяслав. З часом поляни об'єдналися і асимілювались з іншими слов'янськими племенами: сіверяни, древляни, дреговичі, радимичі, в'ятичі, кривичі, ільменські слов'яни. Це етнічне об’єднання стало основою Русі і їх називали русинами або русичами. Висловлюючись сучасною мовою, русини були титульною нацією Русі.
Угро-фіни. Формування московитського (російського) етносу
На більшості території сучасної росії, яку тоді часто називали заліссям, проживали роздрібнені угро-фінські племена, які не мали жодного відношення до Русі і на момент її утворення не мали власної державності: мері (що населяли територію сучасної московії), мокши, муроми, мещери, печори, чудь, лівь, водь, ямь, чухна, пермь, карель, зирянь, самоядь та ін.
Київський князь Олег, а пізніше і його наступники розширили кордони країни і з часом зробили по суті колоніями Русі (не росії) і землі предків сучасних росіян – угро-фінські (прибалтійсько-фінські) племена меря, чудь, весь та ін., які сплачували Русі данину.
З літопису Нестора: «А се суть инии язици, иже дань дають Руси: чюдь, меря, весь, мурома, черемись, морьдва, пермь, печера, ямь, литва, зимигола, корсь, норома, либь: си суть свой язык имуще, от колена Афетова, иже живут в странах полунощных».
Звідси бачимо, що Русь, і угро-фінські предки росіян, які сплачували данину Русі – це різні поняття. Але оскільки вони були приєднані до Русі, то з часом і їхні території почали називатися Руссю.
Русини принесли на їхні територію державність, мову, культуру, релігію. Але це не зробило фінські племена слов'янами.
Теорія про масове переселення слов’ян на ці території сформована російським ученим Погодіним, але навіть у радянські часи вона була визнана ненауковою.
Микола Янковський, генетик, член-кореспондент РАН, директор Інституту загальної генетики ім. Вавілова Російської Академії Наук заявив наступне:
«Россияне дальше от "братьев" - славян и близки к соседям - эстонцам, финнам, марийцам, коми... Да и казанские татары с чувашами - тоже суть финно-угры в основе своей. А пришлые... Много ли их пришло?
Теории о многотысячных переселениях народов только сказки. Да, приходили из Руси князья, за ними дружины – когда 100 мечей, когда, максимум, тысяча-две. Это если брать малообитаемую Восточноевропейскую равнину. Другое дело, что они захватывали власть, навязывали новый язык, веру, деньги, затем и название захваченной территории.». (Н. Янковский. Вавиловский журнал «Этногенетика». Лекция 2)
Більше про походження сучасних росіян тут:
https://firtka.if.ua/blog/view/korotka-istoriia-rosiiskoyi-derzhavnosti
Зародження державності майбутньої Росії
Пізніше у 12 столітті тут на землях угро-фінського племені меря утворилось Ростовсько-Суздальське князівство, а його столицею київський князь Юрій Долгорукий зробив місто Суздаль.
У 1155 році син Юрія Долгорукова Андрій Боголюбський без згоди батька поїхав з Русі до міста Володимир і зробив його своєю резиденцію, а з часом - столицею Володимир-Суздальського князівства, яке в ході розпаду Руської держави відокремилось від Києва, а у 1169 році, коли київський престол очолював князь Мстислав Ізяславич, Боголюбський разом з іншими поплічниками жорстоко пограбував і зруйнував Київ, ставши таким чином ворогом Русі.
Фіно-угри не використовували назву "Русь" стосовно себе. Це є типовим явищем для колоніальних народів, які не вважали себе часткою своєї метрополії, що видно з Лаврентіївського чи Іпатіївського літописів. Навіть у XII - початку XIII століть Владимир-Суздальська земля не розглядалася як частина Русі.
Володимирське князівство в політичному аспекті було попередником Московської держави, яка спочатку існувала у формі удільного князівства в складі Володимиро-Суздальського князівства, а потім до 1480 року у складі Золотої Орди, оскільки на початку XIII століття через міжусобні війни Русь втратила свою силу і разом зі своїми колоніями потрапила під владу татар. Головними містами Суздальського Залісся були Суздаль, Ростов і Владимир. Москва, як невелике поселення з фінською назвою, згадується у літературних джерелах лише з середини XII століття.
З 1328 року московські князі почали отримувати ярлик від хана Золотої Орди на титул Великий князь Володимирський. Москва в той час стала центром збору данини на користь хана з усіх на той час підконтрольних Золотій Орді князівств - Новгорода, Суздаля, Твері, Ростова, Рязані, Ярославля та інших.
Отож, початково фіно-угорські народи були під владою Русі, а потім надовго опинилися під татарською Ордою.
Москва посилювалась в основному внаслідок завоювань міст своїх сусідів (Коломна, Можайськ, Переяслав, Серпухов, Новгород, Твер та ін.).
Відділившись від Володимирського князівства, так званим великим Московським князівством московія стала в кінці XV століття. Вплив і територія Московського князівства поширилися після завоювання Казані, Астрахані та Сибіру. В 1493 році князь московський Іван III самостійно додав до свого князівського титулу приставку — «всія Русі», яка у московських князів не зустрічалася в давніших документах і не визнавалась іншими монархами.
Фактично ознаки державності предків сучасних росіян почали формуватися за часів Боголюбського й остаточно утвердились після розпаду Золотої Орди.
Поява назв «РОСІЯ» та «УКРАЇНА»
Ослаблена татарським нашестям і міжусобними війнами у середині XIV ст. частина земель предків українців опинилися під владою Великого князівства Литовського, а литовський князь Гедимін, Гедимінас (1316—1341) починаючи з 1316 p., почав титулувати себе “королем Литовців і Руських”.
Його сини Ольгерд і Кейстут продовжили політику батька на розширення Великого князівства Литовського, взявши під контроль Чернігово-Сіверщину (1355), Київщину, Поділля (1362) та частину Волині, а пізніше князь Вітовт у 1392— 1430 pp. приєднав землі у межиріччі Дніпра та Дністра з виходом до Чорного моря.
У Литовсько-Руській державі литовські князі окремим землям Русі надавали привілеї — спеціальні особливі грамоти. Литовське князівство тоді було у стані перманентної війни з Московським царством і бажало об’єднатись з поляками. Це було реалізовано на Люблінському спільному сеймі, під час якого король видав привілеї для української православної шляхти Волині, Київщини, Поділля, заохочуючи її голосувати за об’єднання.
Таким чином руські землі у 1569 p., стали частиною нової держави, що отримала назву Річ Посполита на чолі з монархом, обраним на спільному сеймі.
А Московія в цей час до 1700 року платила данину Кримському Хану, своєму суверену і господареві, який був нащадком Золотої Орди. Цар Московії зустрічав кримського посла на Поклонній горі, садив його на свого коня, сам йшов пішки, тримаючи коня на поводу, вів його з кримським послом до Кремля, саджав його на свій трон і ставав перед ним на коліна.
Починаючи з XVI століття, без протидій з боку Речі Посполитої, виникає таке явище, як козацтво, Військо Запорізьке та християнська козацька республіка Запорізька Січ. Війни між Річчю Посполитою, Московією, Швецією, Туреччиною, посилили попит на військову силу в регіоні, тому козацькі загони залучали до різних збройних акцій.
Австрія, Пруссія і Росія, в другій половині XVIII ст., скориставшись слабкістю Речі Посполитої, відхопили по великому шматку від федерації Королівства Польського і Великого князівства Литовського, результатом чого українські землі стали частинами двох імперій – Австрійської (Західноукраїнські землі) та Московської (Наддніпрянщина).
У 1775 році вийшов царський маніфест про ліквідацію Запорозької Січі – козацької держави, яка на той час мала свою Конституцію, виборного гетьмана, військо та інші елементи державності.
Українська державність відображена у кількох головних історичних етапах: етап Київської Русі — княжа доба; козацька державність ХVІ—ХVІІІ ст.; державність Української Народної Республіки; державність Радянської України; сучасна відроджена у 1991 році державність незалежної України.
Повертаючись до поняття «росія», «росіяни» і т.п., слід зауважити, що Московія до 1721 року використовувала тільки назву "Московська держава". К. Маркс у праці «Разоблачения дипломатической истории XVIII века» у 4-й главі пише:
«Колыбелью Московии было кровавое болото монгольского рабства, а не суровая слава эпохи норманнов. А современная Россия есть не что иное, как преображенная Московия».
Це видно і з герба Московії 1702 року, як доказ, що росії тоді не існувало.
На монеті 1707 року із зображенням тодішнього царя Петра I, є напис: «московський рубль», тобто це також один з багатьох доказів, що росії тоді ще не існувало.
Петро I самопроголосив себе всеросійським імператором.
Тому пізніше рубль вважався московитами вже не московською, а російською монетою:
Отож, лише у 18 столітті цар Петро I перейменував державу з назвою московія на росію. Московити усвідомлено змінили назву московської держави, щоб привласнити собі слов’янське походження та більш ранню і величну історію Русі.
Назву "росія" для Московії Петро I придумав тому, що приблизно так у словниках перекладалася назва Русь на грецьку і латинську мови: (грец. - Ῥωσία, лат. - Russia, Rossia, Ruthenia, Ruzzia), хоча у першоджерелах (давньоруська і церковно-слов'янська мови) у контексті давньоруської держави таке слово відсутнє.
Внаслідок маніпуляцій назва «Русь», як земля українських предків, перетворилась на назву «росія», а етнічна назва предків українців - «русини» перетворилась на «росіяни», тобто ці слова московити штучно зробили синонімами.
Цьому сприяла і Катерина II, яка у 1783 році створила «Комиссию для составления записок о древней истории, преимущественно российской».
Тоді ж за її наказом провели ревізію усіх стародавніх першоджерел – одні виправляли, другі переписували, треті – найбільш небезпечні для імперії – знищили.
Сфальшовану версію московитської історії опублікували в 1792 році і зробили її основою для майбутніх істориків 19-го століття.
Ця фейкова версія і лягла в основу праць відомих російських істориків: «Истории государства Российского» у 12 томах Карамзіна, а також фундаментальної «Истории России с древнейших времен» у 29 томах Соловйова.
Звідси і почалися міфи про велику росію або великорОсію, де московити почали називати себе «великоросами», а русинів – «малоросами», а у XX столітті почали називати себе старшим братом завойованих народів, а Сталіна – батьком цих народів.
Другою причиною було те, що московити не бажали розглядати завоювання земель наших предків, як загарбання, мовляв – яке може бути завоювання, якщо це одна спільна земля та один спільний народ, це просто об’єднання «исконно русских земель», «освобождение», а у контексті сучасності – не окупація, а СВО.
Стосовно назви «Україна», то перша письмова згадка цього слова з’явилася ще раніше від назви "росія", у 1187 році у Київському літописі у якості прикордоння Русі. «И плакашасѧ по немь вси Переяславци… ѡ нем же Ѹкраина много постона». З часом назви «Русь» і «Україна» в історичних джерелах співіснували одночасно.
Французький картограф Боплан (1595 – 1673), який створив свою мапу одночасно із повстанням Хмельницького, пише «карта диких полів або України». Але показує він всі ті території, де мешкали або мали значний вплив козаки. Тобто на момент середини XVII століття це синонім, який був відображений в українському фольклорі – «Де козак, там і Україна». На цій мапі в правому верхньому кутку позначено розташування Московії — Moscovia Pars (Земля Московія), а нижче Києва - назва UKRAINA.
Тобто козаки несли Україну з прикордоння. Нюрнберзький картограф Йоганн Баптист Гоман у 1712 році також склав мапу “Україна або козацька земля з прилеглими провінціями Валахії, Молдавії і Малої Татарії”. На цих мапах назвою «Україна» позначена земля, на якій живуть українці, предками яких були русини Київської Русі.
А про мапу, на якій путін нібито не міг знайти Україну, див. ТУТ.
Фальшування історії нащадки угро-фінів продовжують і сьогодні. Для прикладу, у нових російських підручниках з історії для четвертого класу в розділі, присвяченому давньоруській державі - Русі зі столицею в Києві, взагалі вилучили будь-які згадки про Київ.
Отож, «Україна» - ребрендинг назви держави «Русь» зі столицею у м. Київ, яку населяли предки українців - русини, як об’єднання слов’янських племен, а «росія» - це самоназва московитів – нащадків угро-фінських племен, які спочатку були приєднані до Русі, а потім утворили свою Московську державу.
Росіяни відмовилися від свого правдивого фінно-угорського походження, у своїх сусідів-слов'ян приписали собі історію Русі, частково її назву, і безпідставно назвали себе її спадкоємцями, намагаючись захопити батьківщину української державності, брехливо називаючи ці землі "исконно русскими". Порівняно з маренням московитського ботоксного карлика про Леніна та Україну, вищевикладені факти вказують на те, що колишні угро-фінські колонії київської метрополії якраз і є споконвічними землями давньої київської держави РУСЬ, і Київ, як мать городов руських (НЕ РОСІЙСЬКИХ), готова прийняти своїх заблукалих синів, що покаялися (жарт).
