Сто років тому, як і сьогодні, галицькі підприємці нарікали на високі податки й неймовірно заплутану систему їх сплати. Хоч платили тодішні галичани до державної казни значно менше, ніж у наші дні. Але тоді мало не щодня можна було чекати податкових «сюрпризів», адже не лише держава, а й кожна провінція і навіть місто мали право вводити свої податки. Тож не дивно, що мешканці Станиславова реагували на зелені мундири податкових працівників, «як собаки на гицля».
Найбільше держава заробляла на продажі спирту
В Австрії, крім податків, які ухвалював центральний парламент та сплачували до державної скарбниці, були ще й податкові надбавки, які вводили крайові парламенти відповідно до потреб даної місцевості. Податкові надбавки також вводили місцеві органи влади, адже законодавство про місцеве самоврядування передбачало можливість встановлювати муніципальні надбавки до державних податків у разі дефіциту бюджету. Ці платежі стягували за допомогою місцевої скарбової дирекції. Станиславівська скарбова дирекція знаходилась у будівлі за сучасною адресою: вул. Грушевського, 31.
В Австро-Угорській імперії функціонували такі податки: земельний, будинковий, податок на особистий дохід, загальний податок на заробіток підприємств та від підприємницької діяльності, податок на ренту. Після податкової реформи в 1896 р. дещо змінили оподаткування доходу на заробіток від підприємницької діяльності. Платників податків поділили на 4 групи в залежності від суми сплачуваного податку.
До першої групи належали ті, хто платив більше 2 тис. корон у рік, до другої – від 300 до 2 тис. корон, до третьої – від 60 до 300 корон, а до четвертої належали дрібні підприємці, які платили менше ніж 60 корон у рік. Зазвичай цей податок складав не більше ніж 10% від загального прибутку підприємства. Його точну суму визначали податкові комісії, які формували в основному виборним шляхом, хоч деяких членів цих комісій призначали згори.
У Станиславові до них зазвичай належали відомі й авторитетні мешканці міста – наприклад, банкір Касель Кіслер, підприємець Бернард Габер, політик Едмунд Раух. В жовтні 1903 р. вибори до податкової комісії в Станиславові не обійшлися без скандалу.
Відомий лікар Володимир Янович відмовився приймати картку для голосування й легітимацію для участі у виборах, бо текст цих документів склали лише польською мовою і не продублювали українською. Обурений лікар написав на документах українською мовою: «Не приймаю, бо польської не розумію».
Податок на особистий дохід громадян запровадили в Австрії в 1850 р. Наймані працівники сплачували від 1 до 10% зароблених коштів. Від цього податку звільнили офіцерів і солдат, чий дохід не перевищував 1200 корон у рік.
Існували також споживчі податки. Так, у 1881—1897 рр. у Галичині найбільшу суму складав податок на спирт – 33% від загальної суми споживчих податків. Значно менше державна казна отримувала від продажу м’яса –14%, пива – 5,2%, вина –1,5% і цукру – 0,6%. Варто зауважити, що Галичину вважали одним з найбіднішим регіонів Австро-Угорської імперії, тож її частка у загальнодержавній сумі податків була невеликою – близько 7%. Хоча станом на 1910 р. у Галичині мешкало понад 8 млн. чоловік, що становило 29% населення держави.
Собачий, патріотичний та інші місцеві податки
Були й небанальні податки, які зазвичай вводили місцеві власті. Так, у Княгинин-Колонії в 1905 р. запровадили «собачий податок», який мусив сплачувати кожен власник чотирилапого улюбленця. Крім того, жителі цього передмістя Станиславова сплачували додатковий податок на протипожежну охорону. Польська громада Станиславова ввела «національний податок», який сплачували всі поляки міста. Ці кошти спрямовували на різні патріотичні проекти. В 1901 р. ввели податок на залізничні квитки, який складав 12% від їх вартості.
У Станиславові станом на 1913 р. до найбільших платників податків у державну казну належали підприємці Іґнацій і Давид Гартенберґи, Дирекція залізниць, філія Іпотечного банку, спадкоємці друкарського магната Станіслава Хованця, Каса ощадності, підприємець Аба Мюльштейн, Міщанський банк, Залічковий банк і власниця фабрики спирту та дріжджів Бабетта Ліберман. В 1912 р. мешканці Станиславова сплатили до державної казни понад 607 тис. корон податків.Більшість мешканців Станиславова заробляли небагато і вважали податковий тиск надмірним. Тож час від часу в місті проводилися мітинги.
В серпні 1905 р. відбулася демонстрація проти місцевої надбавки до податку на особисті доходи громадян. Протестувальники направили листа до радника скарбової дирекції пана Юхманека, в якій висловлювали своє обурення. Свій протест жителі міста виражали й за допомогою сатири. «Податкові службовці в зелених уніформах, які час від часу ходять по хатах, викликають у пересічного мешканця міста таку ж реакцію, як у пса при вигляді гицля», – писала газета «Кур’єр Станиславівський» у 1906 р..
Товариство захисту законних прав платників податків
У 1903 р. у Львові заснували Товариство захисту законних прав платників податків. Одразу ж запрацювала його філія в Станиславові. В 1905 р. відбулися перші збори членів цього товариства, чий офіс знаходився на вул. Газовій, 65 (тепер вул. Дністровська), а згодом відкрили на вул. Заболотівській, 30 (тепер вул. Василіянок). Метою діяльності товариства було представлення інтересів платників податків у різних офіційних інституціях, надання юридичних консультацій та допомога в заповненні різної податкової документації. Такі послуги товариство надавало лише своїм членам, причому за дуже низьку оплату. Вступити до товариства міг кожен платник податків, сплативши одну корону вступного внеску і далі по дві корони щороку. Головою станиславівської філії товариства став Станіслав Бурнатович, який довший час працював директором Залічкового банку.
Як повідомляє преса, у Львові це товариство налічувало 1210 членів, у Станиславові – 591. Станиславівська філія товариства домоглася позитивного результату в розгляді 912 справ, що стосувалися порушень прав платників податків. Навіть у Львові ця цифра була значно меншою – там успішно завершили тільки 420 справ. Товариство не лише дбало про захист прав платників податків у судах і представляло їхні інтереси у скарбовій дирекції, а й друкувало корисну інформацію в пресі. В липні 1904 р. за ініціативою товариства в газеті «Кур’єр Станиславівський» з’явилася стаття, присвячена податковим правам домовласників. В ній наголошувалося, що власників нових будинків можуть звільнити від державного будинкового податку аж на 12 років, якщо вони подадуть відповідні документи не пізніше ніж через 45 днів після фактичного завершення будівництва.
Податкові порушення
На жаль, законодавство й методи ведення справ на початку ХХ ст. не завжди сприяли підприємцям, які бажали заробляти чесним і законним способом. «Кур’єр Станиславівський» у 1911 р. повідомив, що в місті склалася ненормальна ситуація з шинкарями. В ті часи підприємець, який прагнув відкрити шинок, повинен був отримати концесію – документ, який надавав йому дозвіл на цю діяльність і окреслював його права і обов’язки. Крім того, такий легальний шинкар мусив платити немалі податки. Однак у місті відкривали й нелегальні шинки, чиї власники не отримували концесію й не платили податків. Звичайно, вони могли продавати їжу й напої за нижчими цінами, ніж чесні шинкарі. Нелегальних шинкарів штрафували, але штрафи були невеликими, і вони їх легко собі відшкодовували. Такий стан справ викликав обурення не лише у порядних ділових людей, а й у всієї громадськості.
У квітні 1897 р. все місто сколихнула звістка про зловживання станиславівського податкового чиновника, які сягали великих сум. Місцеві жителі просили його заплатити податки від їх імені, щоб довго не чекати, а він видавав їм підроблені квитанції й забирав гроші собі. Пікантності ситуації додавало те, що цей молодий чиновник був сином дуже впливової особи й походив з відомої і заможної родини. Поки його зловживання не були виявлені, він устиг зробити непогану кар’єру і став податковим ад’юнктом (помічником керівника), а потім і зовсім змінив місце служби. Його зловживання вийшли на яв через те, що на осіб, які просили заплатити від їх імені податки, наклали високі штрафи за несплату, тож вони взялися з’ясовувати цю ситуацію.
Великого галасу в місті наробив і судовий процес проти двох податкових працівників, яких звинувачували в численних службових зловживаннях. В 1905 р. на лаві підсудних опинилися міський податковий контролер Владислав Нойман і екзекутор Адольф Рубашевський, які займалися стягненням будинкового податку. Міська рада Станиславова ухвалила створити спеціальну комісію, яка б ретельно дослідила всі документи, що стосувалися цієї справи. Згодом усі матеріали справи передали до прокуратури.
В давній міській пресі можна знайти немало обурень щодо «податкового зашморгу», яким душила галичан австрійська влада. Але ці закиди зовсім не підтверджуються статистичними даними, які доводять, що галичани до австрійської казни платили податків чи не найменше у всій державі, натомість міські та крайові власті постійно просили у Відня дотації та допомоги і нечасто отримували відмову. Тож, на жаль, Галичина у складі Австро-Угорської імперії була бідним і дотаційним регіоном, який потребував підтримки зверху.
Олена БУЧИК, ЗК
