Івано-Франківщина — одна з областей, яка найбільш представлена визначними об’єктами дерев’яної сакральної архітектури, стверджують фахівці.
Крім того, два об’єкти дерев’яної сакральної архітектури – церква Зішестя Святого Духа в Рогатині і церква в Нижньому Вербіжі – увійшли в список об’єктів ЮНЕСКО в рамках транскордонного проекту України і Польщі «Дерев’яні церкви Підкарпаття». Тому вони, в першу чергу, потребують негайної реставрації. Для цього на церкву Зішестя Святого Духа потрібно виділити більше 2,5 мільйонів гривень, на церкву в Нижньому Вербіжі – більше 8,5 мільйонів гривень. Такі кошти обласний та місцевий бюджет виділити не можуть, державний теж.
Загалом, в області під охороною держави перебуває 587 об’єктів сакральної архітектури. В тому числі, церков – 446, дзвіниць – 88, 2 каплиці, костелів – 31, синагог – 7, келій і палат духовенства – 6, монастирів – 7. З них – об’єктів національного значення – 122, місцевого значення – 465.
Негайного проведення ремонтно-реставраційних робіт вимагає понад 150 унікальних дерев’яних церков, конструкція яких внаслідок дії різних чинників пошкоджена.
Про ситуацію розповідає начальник відділу охорони культурної спадщини та музейної роботи облдержадміністрації Андрій Давидюк.
«За попередніми розрахунками, для ліквідації аварійного стану та проведення першочергових робіт необхідно приблизно 8,5 мільйонів гривень, а фінансування реставраційних робіт з державного, обласного та місцевих бюджетів протягом 8 років припинилося повністю. Дерев’яні конструкції церков, через непроведення необхідних регламентних робіт є, в більшості своїй, аварійними. Релігійні громади не в змозі за власні кошти здійснювати ремонти і, часто, цілком відмовляються від пам’яток, будуючи поряд з ними нові храми.
Дуже багато церков погоріло, розібрали, перебудували, втратили автентичний вигляд і вони не відповідають навіть такому положенню як об’єкт, пам’ятка. У нас у 80-90-хх роках була дуже велика пошесть – дерев’яні храми обшивали бляхою, робили, так звані, панцерники. До речі, одна з церков ЮНЕСКО в Нижньому Вербіжі якраз спотворена тим, що обшита бляхою. Вимогою було привести її до автентичного стану та на це немає коштів. Зараз нова пошесть – перешивання дерев’яних церков булатною бляхою. Не радяться з фахівцями — і отримуємо жахливі наслідки. Заливають дерев’яні наріжні камені бетоном — мали такий приклад на Рогатинщині — далі дерево під бетоном зігниє і церква просто сяде. Був випадок, коли громада вирішила «позолотити» іконостас XVII століття. Купили дешеву фарбу в балонах, порозпилювали так, що подекуди і на ікону потрапило. А що далі – за місяць-два позеленіє, почорніє і обсиплеться разом з левкасним шаром. Отже, пам’ятка повністю знищується.
Ще одна історія – священик в одному з районів зніс мур ХІІІ століття навколо церкви, аби поставити кований паркан. І коли я написав акт на нього, а це був декан, то на мене громада вийшла з вилами. І коли я сказав, що цей мур татари не звалили, а ви звалили, районна рада всього лиш винесла попередження на основі мого акту. Далі цей же священик звернувся до мене, щоб обгородити церкву муром з плиткою, як у вбиральні, бо приїхав якийсь пан з-закордонних заробіток і вирішив поофірувати на церкву.
То коли вже нема що робити, то починають прикрашати. Було таке, що обшивали пластмасовою вагонкою, такою, як в Європі вбиральні обшивають. Добре, що минулося, бо наші люди бувають за кордоном і бачать.
Маємо прекрасний приклад в селі Криворівня, де громада завдяки старанням пароха отця Івана Рибарука зібрала гроші, обшивку з бляхи повністю з церкви зняли і перешили її гонтою.
Ще одна пошесть на церкви – булатна бляха, яка не відомо як довго прослужить. Загалом, з часом вона тліє і втрачає свою несучу здатність та ще й псує деревину. Жовта, синя, з зірочками під Московський Патріархат – це жахливо спотворює нашу, зокрема, гуцульську сакральну архітектуру. А вона настільки витончена, досконала. Вуйко з Верховини не маючи жодної освіти, не вміючи читати, міг однією сокирою, без цвяхів звести церкву – це про щось говорить? Про найвищий рівень мистецтва. Маємо зразок церкви в Нижньому Вербіжі – п’ятибанна дерев’яна архітектура, яка практично ніде не збереглася. В часи її будівництва будівничий отримав від влади Австро-Угорщини, що панувала на наших теренах, від цісаря найвищу нагороду. Так само прикладом високої архітектури є церква Зішестя Святого Духа в Рогатині. Її бароковий іконостас, який входить в трійку кращих в Україні.
Наші церкви будувалися також в особливих місцях, які намолені. Отже, маємо зберегти святині для майбутніх поколінь, бо дерев’яну церкву не відбудуєш. Ми розробляли багато програм наших місцевих, які не приймалися. Хоча до 2008 року були кошти для їх фінансування, але не було бажання. Зараз цілком об’єктивні причини для відсутності грошей».
Зі слів Андрія Давидюка, якщо держава законодавчо не підтримає, не зверне уваги на відновлення святинь, то ми втратимо величезний культурний пласт нашої історії. Бо маємо такі абсурдні речі, пов’язані із сучасним законодавством, що Софія Київська і Лавра не є пам’яткою, а лише об’єктом культурної спадщини. А це суттєва різниця в статусі – за знищення об’єкту немає кримінальної відповідальності. Тому і на Прикарпатті більшість пам’яток, на жаль, втратили статус і маємо сподіватися лише на свідомість і розуміння людей.
