Богдан Вовчук пів століття працює продавцем книг на вулиці Незалежності в Івано-Франківську.
Чоловік розповів Суспільному, чому книгу використовували як пропаганду, як змінилися вподобання жителів та гостей міста від часів СРСР до незалежної України, та що зараз читають іванофранківці, передає Фіртка.
Богдан Вовчук закінчив Київський книготорговий технікум у 1971 році й одразу почав працювати у книгарні Івано-Франківська.
"Система книготоргу тоді була дуже велика. В Івано-Франківську на одній стометрівці десь було близько 10 книгарень різного ґатунку — і нотна книгарня, і "Школяр", художня книга, політична книга. У той час на літературу дуже звертали увагу. За цим стежили комуністична партія й уряд", — розповідає Вовчук.
З його слів, у часи СРСР книгу використовували як пропаганду.
"Нам завжди наголошували — не замовляти українську, російську зарубіжну класику, а працювати з літературою, яка направлена для пропаганди життя робітничого класу, селянства", — каже чоловік.
Книги друкували переважно російською мовою, але, з його слів, були такі люди, які принципово не купували і не читали літературу російською мовою.
"Було багато авторів, які були немилі радянській владі, або письменники залишилися за кордоном. Тоді їхні твори вилучалися", — пригадує Богдан Вовчук.
"Меч Арея" Івана Білика — перша книга, яку вилучили з продажу в магазині. Автора звинуватили в націоналізмі.
"Тоді цю книгу раптово почали вилучати із системи продажу. Ми отримали 50 примірників. І встигли її продати. Народ книгу моментально розкупив", — розповідає Богдан Вовчук.
У часи незалежної України ситуація на книжковому ринку змінилася.
"Це був розквіт книгодрукування в Україні. Друкували все, що було заборонено, і що не друкувалося багато років або виходило в діаспорі. Видавали та Хвильового, і Богдана Лепкого, і Зерова і Олеся, і Маковея – розкішні, гарні були видання. Потік літератури хлинув тоді", — каже чоловік.
Книгарі почали вчитися працювати в умовах ринку, адже система книготоргу припинила існувати. Продавці налагоджували зв’язки з видавництвами, їздили по Україні, щоб замовити літературу.
"Ми їздили у Київ, і у Львів, і в Харків, де тільки могли, для того, щоб налагодити зв’язки з різними видавництвами. Перше видавництво, з яким ми почали працювати, — "Основи" Соломії Павличко. На той час воно було найпрогресивніше", — ділиться Вовчук.
А ще чоловік пригадує, як виносили столи на вулицю і пачками продавали літературу: "Тоді не було проблеми вийти у будь-який куток міста, ніхто за це не штрафував. Ми ставали і брали ті пачки літератури, і відразу продавали. Це – наша перша Конституція, бо люди виявляли інтерес. Всі хотіли мати її перший примірник".
В кінці 90-х уподобання іванофранківців дещо змінилися. У місті почали відкривати університети, академії. Люди зосередилися на навчальній літературі.
"Люди хотіли вчитися. Як тільки починався навчальний рік, весь зал був заполонений студентами. Всі хотіли купити собі підручники", – каже Богдан Вовчук.
Відкриття кордонів теж спровокувало попит на спеціалізовані книжки.
"Мови були в повазі. Першу мову, яку почали люди вчити, грецьку, потім – італійську, португальську. І в школах почали звертати увагу на іноземні мови. В той час ми дуже багато такої літератури замовляли. І видавництва працювали на повну потужність. Ринок був дуже насичений навчальною літературою", – розповідає чоловік.
Їздив Богдан Вовчук і на книжкові форуми. Чоловік пригадує першу подорож у Львів на форум:
"Всі туди їхали спеціально, щоб щось купити, і навіть валізами скуповували ті книжки. Народу було дуже багато. Я, коли поїхав на першу книжкову виставку у Львів, просто здивувався, як люди рвуться купити книги. Молоді люди лізуть на паркани, щоб зайти на територію і собі придбати літературу".
В епоху Інтернету люди почали менше купувати підручники, зате цікавляться художньою літературою.
"Звісно, класика. Зараз покупці звертають увагу на те, щоб були гарні переклади. І детективи, і фантастику, і фентезі читають. Дуже багато посібників із психології, самовдосконалення. Оця література дуже популярна. Зараз ця література дуже в повазі. Якщо художня, то більше люди українських письменників читають – Софію Андрухович, її батька – Юрія Андруховича, Тараса Прохаська, Ірену Карпу, Юрія Винничука, Дочинця, Єшкілєва", – розповідає Богдан Вовчук.
Містяни та туристи часто радяться з продавцем, яку книгу купити для себе чи на подарунок.
"До нас приїжджає багато туристів, які мандрують у Верховині чи Косові. Їм багато розповідають про особливості життя гуцулів. От "Дідо Іванчік" (автор Петро Шекерик-Доників – ред.) написаний чисто гуцульською мовою, а книгу купують. Я кажу: "Та ви не зможете читати на гуцульському діалекті". А вони все одно купують, бо їм про неї багато розповідали. З різних міст України приїжджають до нас – Харкова, Києва, Дніпра, із-за кордону. Вони кажуть: "Ми живемо в Києві, там є багато книгарень, але ми туди ніколи не ходимо, в нас немає можливості, бо працюємо. А приїхали відпочити в Карпати і ще є час, то як це не зайти у книгарню в Івано-Франківську", – ділиться Богдан Вовчук.
Чоловік додає:
"Є багато людей, приїжджають. Люблять нашу Україну".
Читайте також:
Пам'ятаю пана Богдана ще з 90-х років, з часів свого студентства. Пам'ятаю, відправляли з пар когось одного, бо дізнавались, що у магазині з'явились нові книги: Стус, Багряний, Костенко. Знаюча, компетентна людина, завжди порадить і підкаже. Дай Вам Боже, пане Богдане, ще довгих років життя та цікавих читачів :)