Посварилась Пісня із Словом. То, мовляв, мало куплетів створюєш, то забагато їх. То випендрюєшся, що люди хвалять за гарні слова, то тексти не вмієш складати.
– Іди від мене. Не буду більше тебе терпіти. Мене всі знають, проживу сама, а от як ти проживеш, коли тебе ніхто не знає?
Нічого не відповіло Слово. Пішло.
Вийшла Пісня на сцену, але без Слова вона була, як людина без душі, була звичайною або незвичайною, інколи надзвичайною, але тільки музикою. Всі казали:
«Яка гарна музика! От би ще пісню таку!»
– Це я, я пісня! – кричала голосно Пісня. Але її ніхто не чув, бо Слово від неї пішло. В сльозах вона зійшла зі сцени і побігла шукати Слово, бо без нього вона не існувала, була іншою. Знайшла швидко. Воно всміхнулось до неї і простягнуло новий текст. Правда, теж короткий, було написано тільки чотири слова: «Загубивши – шукаємо, втративши – цінимо».
Пам’ятаймо історію, яка сталася з Піснею, щоб не сходити з життєвої сцени в сльозах, бо чи не так само і ми часом розлучаємось і кидаємо людину, поруч з якою ставали іншими. Потім з болем у серці носимо втрачене, шкодуючи, що не зуміли зберегти.
Аудіо слухайте тут: http://music.i.ua/player/8100250/102570/1165063/
© Юлія Головчин «Притчі»
