Ми мали б задатися питанням: а звідки громадянське суспільство взялося у Європі?
Відповідь невтішна: воно там завжди було. Принаймні з часів грецьких полісів, римської республіки та варварських племен. Феодальні замки, міські комуни з їхніми цехами, монастирі, суди феми – все це структури громадянського суспільства, яке ось вже 2,5 тисячі років не припинялося на жодну мить.
З ХІІІ ст.. у Європі, окрім Іспанії (де це сталося трохи пізніше) та колонізованих німцями східних земель, зникають усі форми рабства. У ХІІ ст.. Король Англії підписує Велику Хартію Вольностей, а північно-італійські міста створюють ломбардську лігу, щоб протистояти Імператору.
Свобода, суспільна активність, самоврядування народилися одночасно з Європою.
Після стількох років панування Московії, імпортувати громадянське суспільство до нас можливо тільки разом з європейцями. Натомість ми імпортуємо лише азіатів (росіян за радянської влади, в’єтнамців, китайців, середньо азіатів – нині) та африканців. Це непогано – більше екзотики. Кажуть що в Харкові збудований найбільший ідол будди в Європі , скрізь в Україні найбільше число капищ московської патріархії.
Є ще один позитивний момент.
Хоча ми не можемо скористатися європейським досвідом побудови громадянського суспільства, якщо не маємо в запасі двох-трьох тисяч років, проте, нам не обов’язково їхати до Азії, аби скористатися азіатським, адже азіати самі сюди приїздять.
Я трохи знайомий лише з двома східними досягненнями суспільного будівництва. Це громадянське суспільство Хізбала, та громадянське суспільство Талібан. За моїми спостереженнями, лише релігійні спільноти здатні неймовірно швидко нарощувати власні самоврядні, впливові структури, паралельно державним, або всупереч державі.
Не варто забувати й ту величезну роль, яку Костел зіграв у становленні польського спротиву сімдесятих-вісімдесятих років й у побудові нової Польщі.
Чи здатна на подібне Церква в Україні? Тільки в тому випадку, якщо повірить в Бога. Архієпископи своїми годинниками, маєтками і мерседесами переконують нас, що це не можливо, проте Біблія їм суперечить.
Коли Христос захотів назвати те що Він створює, він скористався терміном Еклезія (можливо, якщо в той момент, він говорив арамейською, то вжив аналог: «кенесе»).
Достеменне значення цього слова – народні збори «полісу», віче – по нашому.
Церква – сакральне віче – являє собою також і універсальну організацію. Вона сама є внутрішньо абсолютно вільною, безкомпромісною спільнотою і одночасно – знаряддям побудови вільної людини і резистентної здатності суспільства, бо протистоїть «князю Світу цього» - сатані і сатанятам – президентам, міністрам внутрішніх справ, суддям та іншим.
Ми не можемо збудувати громадянського суспільства, але можемо зібратися в Церкву і збудувати громадянське суспільство Христа, скористатися здатністю Всевишнього творити чудеса.
