Підсумки виборів на Івано-Франківщині не стали ані сенсацією, ані несподіванкою. За винятком сюрпризів від кількох брендових позицій, на кшталт не прогнозованого успіху партії УДАР, реальна електоральна розкладка на Прикарпатті в цілому співпала із передбаченнями політичних аналітиків.
Обласний рівень
Як і прогнозувалось, мажоритарні округи області голосували під впливом адмінресурсу і практично всі помітні високопосадовці з ІФ ОДА (за винятком Р. Іваницького, який йшов по одному з округів в обласному центрі) пройшли через обласну «мажоритарку» до складу облради. Треба віддати належне Вишиванюкові – його «вертикаль» продемонструвала свою ефективність. Хвиля емоційного пориву «Голосуємо за «Свободу!» була зупинена в кордонах міста Івано-Франківська. А трикратна перемога висуванців Регіонів в Коломиї за облрадівськими мажоритарними округами (міністр охорони здоров'я Зіновій Митник, зам. міністра юстиції Богдан Гдичинський і сам Михайло Вишиванюк), - реальне опускання націонал-демократів. Скоріше за все, Олександр Сич та його однопартійці не домінуватимуть у новій облраді, хоча володітимуть там блокуючим пакетом голосів, що не так вже й погано, враховуючи попередню чисельність фракції ВО «Свобода».
Певний сюрприз – значний відсоток, здобутий партією УДАР. Що, в принципі, підтверджує давні традиції Івано-Франківщини, особливо Коломиї, яка ще років сто тому вважалась одною зі спортивних столиць Східної Галіції. Фіаско РУХу (партії, яка намагається формувати національно-демократичну традицію) було доволі прогнозованим. Цю політичну силу вже давно не асоціюють з Вячеславом Чорноволом, а сухий дипломатично-чиновницькій імідж Тарасюка скоріше відштовхує пересічного галичанина (який не любить малоемоційних бюрократичних бонз в дорогих окулярах).
«Нашій Україні» також прогнозували фіаско, але його масштаб перевищив прогнозований. «Наша Україна», як впливова політсила, практично стерта з політичної карти області і в найближчому майбутньому може стати корисним придатком до Партії регіонів або до «Свободи» (перше – ймовірніше). Фронт майбутньої діяльності для «НУ» - культурницька і мовна проблематика. Тут вони продовжуватимуть самовіддано боротись за українізацію Прикарпаття, яке вже було українізовано у середині 90-их. Але хіба наших політиків колись зупиняли такі парадокси?
«Фронт змін», вдало підібравши те, що відпало від «Нашої України», провів до облради ще одну групу колись помаранчевих владних мужів, здебільшого тісно пов’язаних з фінансами і бізнесом. Що стосується «Батьківщини», то аналітики передрікають фракції «білосердешних» ситуативну ізоляцію а згодом, можливо, деградацію в бік «затушкованості». Останнє залежатиме від того, наскільки швидко і впевнено Партія регіонів встановить в облраді «рівновагу плюс наше все». Прогнози тут різняться від двох місяців до року. В будь-якому випадку обласний кадровий і депутатський пул «Батьківщини» тепер розглядається регіональними штабами мегапартій в якості майбутнього резерву.
Можна також привітати з прогнозованим успіхом «Українську партію», яка домінує в Калуші і (частково) у Калуському районі. Ця ще донедавна маргінальна політична сила тепер має свою «територіальну базу» і може грати роль «золотої акції» у найбільш цікавих, з точки зору великого промислового бізнесу, проектах обласного рівня. Лідер «УП» Ігор Насалик переміг у місті Калуші на виборах мера з феноменальним результатом – 91,5%, що говорить само за себе. Скоріше за все, «УП» намагатиметься на цьому рівні блокуватись зі «Свободою» на вигідних для себе умовах. Але не факт, що «Свобода» однозначно вітатиме такого союзника, з огляду на намагання партії Тягнибока перетворитись на респектабельну і впливову політичну силу, яка займає унітарну позицію в націоналістичній ніші.
Партія регіонів посилила свої позиції на всіх рівнях. Враховуючи могутній «всеукраїнський політичний дах», ця сила, навіть при усіх електоральних успіхах ВО «Свобода», продовжує залишатись «намбер ван» Прикарпатського політикуму.
Місто Івано-Франківськ
Причини поразки Юрія Солов’я, який міг реально стати мером обласного центру, криються, скоріше за все, в непрофесійності його команди. Було відчутно, що штаб переконав прикарпатського лідера «Третьої сили» у його гарантованій і невідворотній перемозі, хоча на жодному етапі передвиборної компанії такої гарантованості не спостерігалось. Сервільна позиція оточення, судячи з усього, зіграла із Солов’єм злий жарт. В останніх своїх телевиступах цей претендент на посаду міського голови виглядав карикатурно-самовпевненим. Хоча на тлі виступів Анушкевичуса його промови виглядали не оприлюдненням програмних положень, а, здебільшого, наборами загальних фраз і неконкретних обіцянок.
Можливо, також, що праві ті аналітики, які вважають, що передвиборний бренд Солов’я «перегорів». Якщо, скажімо, Прокопів надто пізно почав свою передвиборну компанію, то Соловей почав її зарано. На фінальному етапі мерських перегонів він виглядав як стомлена реплікація чогось звичного, як брендові фігура, зліплена із технологій «а ля Черновецький» та самоповторів. Електорат, образно кажучи, за три роки стомився від непримиренної громадянської позиції власника «Парк-Готелю».
Окрім того, штаб Солов’я не зміг вчасно відреагувати на нав’язане конкурентами позиціонування свого кандидата як людини, яка хоче повернути свої кредитні борги за рахунок міста. Коли таке позиціонування запрацювало на рівні «політичної вулиці» як «мультиплікатор чуток», доля виборів мера була вирішена. За Анушкевичуса виборці голосували як за рятівника.
Той самий «образ рятівної сили» забезпечив перемогу у Івано-Франківську ВО «Свободи». Перемогу як за партійними списками, так і на мажоритарних округах. Місцеві ЗМІ (які, до речі, перебували під реальним контролем конкурентів «Свободи») створили настільки переконливий «жахливчик» про тотальний наступ «донецьких бандитів» і «русифікаторів-табачників», що значна (і як виявилось – вирішальна) частина міського електорату зовсім забула про комуналку, дахи, під’їзди і комунікації. Настрашені люди реагували лише на інформаційну домінанту «Україна в небезпеці!» А в якості рятівника найкраще підійшла «Свобода», в якої ніколи не спостерігалось феномену «тушок». Тобто, ситуативно лише імідж «Свободи» був вільним від найстрашнішого політичного кошмару української політики – повсюдного зрадництва.
«Свободу» обрали не для ремонту труб і тротуарів, а для перетворення Івано-Франківська у неприступну фортецю українства. Рецидиви хуторянського мислення, травмована репресіями історична пам’ять та політичні фантазії нашарувались тут на реальні страхи населення краю щодо збереження своєї культурно-національної ідентичності.
Те, що «Свобода» має більшість у майбутній міській раді (33 голоси) кидає певну тінь на блискучу перемогу Анушкевичуса, який в майбутній каденції не матиме ні фракції УНП, ані ручного «Блоку за В. Анушкевичуса». Єдина фракція з якою в мера передбачаються добрі стосунки – це прокопівський «Фронт Змін». Не густо.
В. Анушкевичусу прийдеться домовлятись з однопартійцями Р.Марцінківа. Останній практично автоматично отримує посаду секретаря міської ради, до «Свободи» однозначно переходять гуманітарний та економічний блоки міськвиконкому. Небезпечну для іміджу «соціалку» «свободівці» можуть віддати своїм потенційним союзникам. Наприклад, «Третій силі», чий лідер Соловей має неабиякий досвід в організації соціальних аптек і магазинів :), або «Нашій Україні», якщо останній політкоректні «проевропейці» Ющенко і Наливайченко дозволять офіційно блокуватись з радикальними націоналістами.
