Більшість жителів села Шешори на початку 1990 року навіть не знала, що у них є Довбушева (а вірніше сказати Даж-Божа) печера, де вона знаходиться.
Даж-Божа печера висічена пращурами (родом племені карпів) у кам’яній ущелині в масиві крем’яної гори — від рогу хребта Корми–Тура на південному схилі. Грандіозна підготовча робота закінчувалась двома невеликими приміщеннями у чоловій суцільній скелі: 27-метровим тунелем, спрямованим на Північний Схід, і високим дугоподібним приміщенням довжиною 6 метрів. До них підводить 12-метровий коридор, ширина долівки якого становить 1,2 м. Коридор спрямований з Півдня на Північ.
Стоянки викопані пращурами (родами племені карпів) у ті часи, коли Карпати були вкриті суцільними пралісами, тому відображають мисливський уклад життя. Це свого роду великі утеплені землянки, де рід племені побутував. Ці стоянки є епіцентрами утворення майбутніх сіл. На часі — означити ці стоянки пам’ятними знаками, занести в реєстр історичних пам’яток району і туристичних маршрутів. А як карпи стали гуцулами – предмет уже іншого дослідження.
Що собою являє на сьогоднішній день названий об’єкт? Його треба розглядати в комплексі зі стоянкою людей, яка знаходиться поруч. Це комора для збереження дичини, у якій могло вміститися із запасом м’яса на місяць. Є тут оборонні приміщення: зліва — високе дугоподібне приміщення довжиною 6 метрів (стоянка для воїнів, вартівня), 7-метровий тунель (місце укриття мешканців стоянки) і 12-метровий коридор, третину якого займає комора. Комора – це колодязь, викопаний у кам’яній товщі, глибиною 7 метрів. В коморі встановлена драбина, бильця якої зроблені з кедра і затиснуті між двома бічними вертикальними стінками. При нападі розбійників таку довгу й глибоку яму перестрибнути ніхто не міг.
На початку 700-х років до Р.Х. Даж-Божа печера була готова. На той час вона виконувала функцію неприступної фортеці серед дрімучого лісу. Вона може багато розповісти про давню мисливську культуру мешканців Карпат, уклад їхнього життя, духовний світогляд, тому є унікальною знахідкою для істориків.
Підтвердженням цього є кам’яний стілець, який знайшов Василь Киселичук у зарві біля гуку с. Шепіт після п’ятиденних проливних дощів у липні 2008 року. На сидінні викарбуваний у повний зріст мисливець, який біжить і списом убиває зайця.
Стільцю щонайменше 10000 років. Картина мисливського життя наших предків виконана надзвичайно талановито. Це перший безіменний живописець с. Брустурів, який увіковічив навіки своє ім’я. І треба висловити глибоку вдячність Василеві Киселичуку, який знайшов і розмістив цю унікальну пам’ятку археології у своєму домашньому музеї старожитностей на присілку Рушорі в с. Космачі.
