З нагоди святкування ювілею Івано-Франківська, місто відвідав Патріарх УГКЦ Святослав (Шевчук).
В неділю 6 травня Глава УГКЦ відслужив урочисту літургію в Катедральному соборі Святого Воскресіння після якої зустрівся з журналістами місцевих ЗМІ і охоче відповів на всі їхні запитання.
«Я нещодавно мав душпастирські поїздки за кордон фактично з усіма тими предстоятелями які були вчора тут на ваших урочистостях, - розповів Владика Святослав. – Минулого тижня ми побували в Канаді та Сполучених Штатах.
Сьогодні дуже багато людей в цілому світі наших вірних хочуть пізнати нового Главу своєї церкви, побачити його, поспілкуватися з ним. Я думаю, що це є природнім. А для мене це є нагода будувати єдність нашої церкви. Для того, щоб кожен українець де б він не жив чи в Україні чи поза її межами відчув, що він має батька – главу церкви який про нього дбає.
З іншого боку – я завжди збирав і підсумовував ці поїздки для того щоб церква могла випрацьовувати належну програму душпастирської опіки своїх вірних, особливо, там де немає ще наших парафій, структур, де працюють наші заробітчани. Для того, щоб справді кожен з них зміг почути Боже слово на рідній мові а, відтак, мати можливість зберіати свій обряд і свою культуру.
Остання поїздка до Канади та США була цілком іншою. Так цікаво склалося що з ініціативи єврейської громади в Канаді, було внесено до парламенту Канади законодавча пропозиція, а її вніс міністр еміграції, щоб Канада на державному рівні визнала геройські вчинки Митрополита Андрея Шептицького по врятуванню більше як 160 євреїв під час другої світової війни. Самі євреї з вдячністю до Митрополита внесли таку ініціативу. А безпосередньо під час засідання парламенту цю пропозицію вносив депутат польського походження. Всі члени Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій, тобто, предстоятелі різних християнських конфесій і традиційних і нетрадиційних, так само головний равин України Яків Дов Бляйх, головний муфтій мусільман України були присутні коли ми всі разом приймали вдячність Канади за Митрополита Андрея Шептицького.
Мені було надзвичайно приємно бачити як і Патріарх Філарет, і Владика Митрополит Методій, і всі протестанти публічно шанували нашого великого Митрополита.
В Сполучених Штатах ми відвідували наше посольство якраз в день пам’яті Чорнобильської трагедії. І ми на тому українському клаптику землі у Вашингтоні спільно молилися за всіх тих, хто віддав своє життя рятуючи людство від наслідків цієї катастрофи. Я, при нагоді, мав слово до посла України і сказав що ми б дуже хотіли щоб Україна наслідувала Канаду, щоб ім’я Митрополита Андрея Шептицького нарешті було реабілітоване у нас. Щоб та постать на яку так багато проектують різних ідеологічних кліше ще совєцької пропаганди було знято. Тому що сама подія яка відбулася в Канаді спростовує всі міфи які колись ця пропаганда і щодо нашої церкви і Анрея Шептицького нашого Митрополита скеровувала.
То ж сподіваймося що Україна теж, можливо, український парламент в подібний спосіб вшанують слугу Божого Митрополита Андрея Шептицького.
-Вперше за всю історію незалежності України Владики трьох церков разом відправили службу Божу в Івано-Франківську. Чи можливе таке в Києві? Україна напередодні виборів. Яка участь церкви в цьому процесі?
Ваші побажання, в зв’язку з цим, Президентові. Ваші прогнози на вибори.
-Ми в Києві вже багато разів молилися разом. Минулого року ми разом намагалися переживати події пов’язані з другою світовою війною. Ви знаєте, що 22 червня минулого року була річниця початку цієї війни між Радянським Союзом і Нмеччиною. І ми цей день оголосили днем пам’яті жертв початку війни. Ми молилися разом. Були присутні також євреї.
Тож для Києва це не є вже така велика несподіванка як вона є в Івано-Франківську. Але мені дуже приємно що той досвід такого якогось порозуміння, братерства які ми маємо в Києві поширюється на всі регіони. Бо не завжди та вістка, інформація чи приклад до наших парохій доходить.
Очевидно, що Україна є напередодні виборів. Ми цього тижня мали синод наших Владик і працювали над відкритим зверненням щодо виборів як це щоразу робить наша церква. Коли лише розпочнеться виборча кампанія, ми його опублкуємо.
А суть його проста, є три такі основні ідеї. Ми закликаємо найперше не голосувати за ті партії які купують голоси, бо купівля голосу виборця це вже є корупція. Корупціонер може щось збудувати? Мабуть що ні. Друга така думка що ми закликаємо все ж таки прийти на вибори. Бо багато наших людей часом вже не вірить що їхній голос може щось зробити. І ми закликаємо не легковажити бо це не тільки право але й величезна відповідальність, в тому числі, християнська за своє суспільство і свою державу. Зокрема, наші греко-католики які завжди були в авангарді державного будівництва не мають права відмовитися від своєї участі в житті суспільства. Третя думка – ми закликаємо бути пильними проти всяких спроб чи спокус при допомозі сили щось розв’язувати. Тому що ми знаємо, що силовий варіант ще нічого ніколи не допоміг збудувати. А саме мир, спокій, я б сказав, відповідальність, уважність – це ті обставини, які необхідні щоб можна було свідомо, добровільно і вільно голосувати. Якщо цього не буде, то, очевидно, ціла країна буде в небезпеці.
Ми завжди активно реагуємо на вибори але по-своєму. Ми ніколи не кажемо за кого голосувати і не дозволяємо нашому духовенству брати безпосередню участь в параментських перегонах. Ми хочемо будувати інститути громадянського суспільства. Не в політичному а в громадянському суспільстві ми хочемо бути активними і, очевидно, виховувати те суспільство.
Церква не хоче заміняти собою ці інститути а хоче допомогти їх справді гідно збудувати.
Ще я хотів би побажати нашому Президенту щоб він забезпечив вільні демократичні вибори. Це все те що він може зробити, до чого зобов’язує Конституція а, відтак, що потрібно щоб такі вибори відбулися.
Щодо прогнозів, я, чесно кажучи, хочу утриматися. Побачимо. Бо ми часом як суспільство є дуже непрогнозованими. Я сподіваюся, що наші громадяни зрозуміють що змінити щось у країні можемо тільки ми які є джерелом влади. Якщо ми будемо свядомі цього, то завжди будемо мати шанс в той чи інший спосіб. Той шанс, який від нас сам ніколи не відійде.
Справді, дуже б хотів щоб Україну в світі знали не через те, що у нас є якісь політичні проблеми чи неспокої, ті чи інші труднощі з, так званою, вибірковою справедливістю про яку ми вже не раз говорили. Я хотів би щоб нашу Україну знали як країну відкриту, цивілізовану де люди вміють будувати своє майбутнє.
-Як Ви ставитеся до нав’язування нашому суспільству гендерної політики у гіршому забарвленні?
-Нас це дуже турбує і ми в контексті Всеукраїнської ради церков намагаємося цьому протидіяти. Очевидно, це певна ідеологія яка проектується. В чому вона полягає? В загальних рисах, я б сказав, що вона вбачає що всі люди між собою абсолютно одинакові. Не щодо свої гідності а щодо своєї фізіології і психології. А це означає що бути мужчиною чи жінкою це є предмет вільного вибору. Бо мужчина чи жінка це не що інше як статева роль.
Очевидно, що ми християни віримо по-іншому, тому що Господь Бог сотворив нас чоловіком і жінкою. І ми є покликані прийняти Божий Дар власного життя, відтак, приналежності до тої чи іншої статі. Відкрити все багатство і зміст цієї статі. В цьому напрямку ми будемо навчати наших вірних і так виборювати право виховувати наших дітей відповідно до нашої віри. І цього хочуть усі.
Тут ми є абсолютно солідарні між собою і не лише християни, нас підтримють і іудеї, і мусульмани. Так що я сподіваюся що ті, які будуть приймати рішення або, можливо, будувати політику нашого міністерства освіти прислухаються до голосу церков. Бо тут ми справді хочемо бути моральним авторитетом для нашої країни і сподіваємося, що ці моральні засади справді будуть пошановані.
-В світлі Ваших зустрічей з Владиками українських православних церков чи є перспективи об’єднання в одну спільну українську церкву?
-Це питання постійно виринає. Я думаю, що один з таких позитивів спільної поїздки є те, що ми тиждень перебували разом, поруч, спілкувалися. А спільна подорож це як духовна проща, яка дає можливість краще дізнатися одне про одного та зрозуміти свого ближнього.
Чесно кажучи, сьогодні всі церкви розуміють що роз’єднання християнства це є невиконання заповіді Ісуса Христа щоб всі були одним.
Причина роз’єднання лежить в гріху. Гріх завжди призводить до роз’єднання. І ми християни покликані той гріх долати. А значить - долати різні роз’єднання. Сьогодні, я б сказав є прагнення це зробити.
Я думаю, що єдність наступить тоді, коли кожна церква справді буде вільна від політики. Тоді вона і буде собою. Вона буде церквою Христовою, яка не підпорядковується державі але служить суспільству. І тоді зникнуть ті причини які десь у минулому до тих розподілів призвели.
-Як часто плануєте відвідувати Прикарпаття, зокрема, Галич?
-Прозвучало таке, що я рухаюся зі швидкістю електрона. Справді я намагаюся по можливості бути на святкуваннях урочистостей, зокрема, тих, які дають нагоду осмислити нам важливі історичні події з життя церкви і нашого народу. Бо коли церква щось святкує, вона робить нас учасниками цієї події. Мені дуже б хотілося аби молоде покоління, яке вже не знає що таке підпільна церква, святкуючи такі ювілеї пережила отой вихід з підпілля і зрозуміла нові горизонти які перед нами відкриваються.
Але, наприклад, на такі прощі як в Галич я обов’язково приїду. Ми хочемо зробити таку традиційну прощу щоб кожна остання неділя липня щороку була такою молодіжною прощею до Галича.
Цього року це буде проща на якій ми будемо святкувати завершення року святих таїнств. Приїде близько 700 дітей до першого урочистогот Святого причастя.
Очевидно після останніх змін адміністративного поділу нашої церкви, коли Галич залишився у прямому підпорядкуванні Глави церкви, адже я маю титул Києво-Галицького верховоного Архієпископа, моя присутність у Галичі не лише бажана але й потрібна.
-Минув рік з часу Вашого введення на Архієпископський престол. З висоти цього часу, як вдалося виконати те гасло яке Ви взяли собі від Блаженнішого Любомира?
-Один рік для церковного життя це одна мить. Мені важко підводити якісь підсумки. Знову ж таки, я дуже багато відвідував наші єпархії, наші екзархати. Хочу сказати, що завжди об’єднання чи єднання має мати якийсь символ. Бо якщо єднання є абстрактне а не має спілкування то тоді його немає.
Я тепер виконую таку важливу роль служіння для того, щоб цей божий люд, яким є українська церква був об’єднаним.
За останній час було подолано чимало всяких мурів. Наприклад, вірні Аргентини і Бразилії були надзвичайно задоволені тим, що нарешті Патріарх може з ними розмовляти їх мовою, бо багато з них не володіють українською. Так само в Америці і Канаді де є багато наших вірних не українського походження і до них потрібно звертатися англійською мовою.
Наталя ПАЛІЙ
