Для збірної України ЄВРО закінчилось досить швидко. В чому причина невдачі, хто винен? Пропоную п'ять причин фіаско нашої збірної на нашому ж євромундіалі.
1. Збірна без постійного тренера
Маркевич, Калитвенцев, Блохін......зупинились саме на Олегу Володимировичу. Ця епопея з призначенням головного тренера збірної тривала приблизно чотири роки. Спочатку Маркевич, потім Калитвенцев. Саме Мирон Богданович розпочав будівництво справді української збірної. Збірної, яка навчилась співати гімн, збірна, яка билась у кожному матчі, збірна у якій навіть Алієв з Мілевським корисно грали.
Але Суркіса та компанію не влаштовувала зайва патріотичність у роботі Мирона Богдановича, і кермо національної збірної вони передали зовсім недосвідченому Калитвенцову. І знову команда посипалася до низу. В той час кого лише не сватали на пост керманича націоналки: Капелло, Ліппі...ну і хто як не Блохін. Але призначення володаря "золотого м'яча" відбулося лише за кілька місяців до початку єврочемпіонату.
Тож звідси виникає питання: як Блохін за кілька місяців мав встигнути підготувати добротну команду. Тож він був змушений працювати за схемами та підбором виконавців попередніх тренерів.
2. Команда, яка не знає гімну своєї країни - не команда
Коли вже наша збірна навчиться співати гімн як належиться, а не бурмотати собі щось під ніс. Українцям перед сном треба було показувати відео з виконанням гімну гравцями італійської збірної.
Та й взагалі складається враження, що десь чверть наших збірників не знають гімну, а ще чверть під час його викоання співають свої власні співомовки. Саме з виконання гімну, з представлення команд розпочинається футбольна битва. І хто б це мав пояснити футболістам? Невже Блохін та його тренерська команда? Патріотизм має бути всередині, він має бути закладений з дитинства.
Про що можна говорити, якщо з тренерського штабу лише Баль співає гімн, і то робить це львів'янин не з ососбливим натхненням.
3. Донецьк - місто донецького Шахтаря
Якого біса наша збірна грає два матчі в Донецьку? В чому справа? Балачки про те, що це не ми встановлюємо, і про те, що УЄФА саме визначило, де мають грати які збірні ні до чого. Чомусь польська збірна два свої матчі зіграла у Варшаві, третій у Вроцлаві.
У кожному матчі Кадра мала просто шалену підтримку. Натомість наша збірна мусіла вдовольнитися сонними вболівальниками з Айфонами в руках, і що найбільш зачепило російськими прапорами на щоках. Замість того, щоб в один голос співати гімн, вболівальники на Донбас Арені фотографувались та ділились враженнями від побаченого.
Без перебільшення заздрю полякам, і хоча їх команда показала гіршу гру ніж наша збірна, але вони показали світу справжню патріотичність та віру у свою країну.
Ми ж вкотре показали, що для українця патріотизм пусте місце. Впевнений, якби Україна хоча б один з двох матчів грала у Львові ми б грали у чвертфіналі.
4.Ключові помилки Блохіна
Незрозумілі помилки Блохіна. Я вже згадував про те, що у Блохіна було аж надто мало часу аби підготувати команду до чемпіонату. Але от доволі таки безглуздими виглядають дії тренера, коли після двох провальних матчів зі шведами та французами він і проти англійців поставив зліва в обороні Селіна, через фланг якого й був забитий той вирішалний гол британців.
Назаренко непогано виглядав у Таврії, але чи давало це підставити Олегу Володимировичу ставити його в основному складі на два перші матчі групового турніру. Лише перед матчем з англійцями тренер опам'ятався, але замість того, щоб випустити Ротаня, який провів непоагний сезон у Дніпрі, вийшов недосвідчений Гармаш. Що стосується Мілевського - то це взагалі помилка українського футболу.
Впродовж матчу з англійцями складалось враження, що з голови Артема ще не вийшов хміль з попереднього застілля. У двох перших матчах були серйозні проблеми в центрі оборони. У професіоналізмі Михалика ніхто не сумнівається, але чи готова людина, яка пропустила більшу частину сезону через травми показувати свою найкращу гру в таких відповідальних матчах. І це лише мінімальні помилки тренерського штабу, насправді їх є набагато більше.
5.Не довга згадка про збірну
Чомусь про нашу збірну ми згадуємо лише тоді, коли вона виступає на якихось серйозних змаганнях. за всю історію це було лише двічі: ЧС 2006, ЧЄ 2012.
А між цими проблисками ейфорії сумне провалля. На збірну стадіони збирають приблизно п'ятнадцять тисяч вболівальників, це не стосується Львова. Нам варто усвідомити, що команді потрібна підтримка постійна, адже це престиж характеристика нашої країни загалом. Допоки для нас збірна України буде помітною лише раз у десять років ми не дочекаємося серйозних успіхів.
На останок хочеться відмітити те, що Блохіну варто прислухатись до думок журналістів, думок експертів, бо на сьогодні його погляди вже ні до чого серйозного не приводять, а нам простим українцям варто вчитись вболівати та підтримувати збірну ну хоча б у...поляків.
Ярема Чуйко, зі Львова, спеціально для "Фіртки"
ПРИМІТКА: Редакція не завжди поділяє думки авторів публікацій)))
