З кожним днем по телевізору нас інформують про все жахливіші події, які доводиться проживати у різних куточках світу. І кожного разу над моєю душею наче сиві пухкі хмари розпачу збираються. На внутрішньому таймері уже давно зворотній відлік.
Ще день, ще один. В кінці кінців, щоб гірко не заплакати над цими рядками, я знайшла більш приємнішу тему для розкриття. Хто придумав стереотип, що журналістська стаття – це обов’язково щось глобальне? Я все ще підліток і на щастя, продовжую шукати у всьому позитив і просто обожнюю руйнувати стереотипи.
Люди прагнуть звичайного людського щастя, а воно, як відомо, у простих речах. Ось я і подумала, подарую людям крихту свого натхнення на порозі холодної зими. Рекомендовано читати з чашкою пахучого чаю і запашним печивом.
У школі нам дають можливість пізнати самих себе, як організм, як особистість різносторонню і розвинену; спонукають вивчати культури світових держав і відстоювати цінність рідної. За допомогою мільярда слів і безлічі додаткової літератури ми здобуваємо нові знання і розвиваємось. Проте скільки людям не говори, а цінність справжньої книги вони так і не пізнали. Еволюція магічної літератури крокує вперед гігантськими кроками, замінюючи приємний запах сторінок на полегшений варіант електронних книг або, що ще гірше, на всесвітню всемогутню мережу Інтернет, а ми, як маріонетки новітніх технологій, з легкістю відмовились від насолоди надрукованої книги.
Пишу це, переглядаючи свою першу дитячу бібліотеку. На столі поруч оновлений варіант: цього разу художня література помістилася в шістнадцять гігабайт пам’яті на електронному гаджеті - батьки придбали для мене два роки тому, щоб могла спокійно ходити до школи, не прогинаючись вдвоє від тридцяти кілограмового ранця за спиною. Іронія долі, що в школі тоді не всі сприйняли нововведення. Не відмовлюсь, що це зручно і тим більше безкоштовно, але деколи так і кортіло заглянути в книгарню «під відкритим небом» щоб відчути на дотик шорсткі, ледь жовтаві сторінки; погратись ними, як в дитинстві, під тиском перегортаючи швидко-швидко, після чого насолоджуватись шовковою легкістю на подушечках пальців. Я зізнаюсь, частенько заглядала в книжкові магазини з часів відколи «натуральну» книжку замінила на «електронну», а коли мені на день народження чи інші свята дарували такий приємний подарунок, була готова, як і десять років тому назад, стрибати від радощів.
Літературні крамниці, мов паралельний світ, - досконало незвідані, з неповторною атмосферою. Особливо привабливі і казкові взимку: прилавки і вітрини сяють різнобарв’ям новорічних прикрас , а в середині навіть пахне по особливому, ніби книги несуть ту довгоочікувану мить свята. І навіть коли все місто мерехтить яскравими вогниками, у справжню казку поринаєш, перегортаючи сторінки нової книжки, очікуючи нової захоплюючої пригоди, яку пізнаєш, прочитавши.
Так приємно блукати поміж стелажів, гублячись яку саме книгу обрати цього разу. Книжкові полиці ніби огортають тебе своєю наповненістю, різноманітністю і тремтячим очікуванням перед тим як ти очима знайдеш серед десятка тисяч «свою». Вона привабить тебе оригінальною назвою чи яскравою палітуркою, але розгорнувши її зовсім новенькі пахучі сторінки тобі захочеться вдихати цей запах знову і знову.
Звичайно, можна дивуватись моїй палкій розповіді про цінність саме «натуральної» книги адже суть не зміниться, якщо я прочитаю твір в електронному варіанті. Проте, я думаю, кожен з вас читаючи все це, мимоволі згадує, тепер, здається, далекі часи, коли отримували задоволення від «живих носіїв інформації»; коли могли зичити один одному книжки; як затамувавши подих, за одну ніч, наперекір і таємно від батьків, зачитували до дрібничок, куплену напередодні нову довгоочікувану книжку. А на ранок стрімголов бігли до школи, не зважаючи на стомленість, щоб розказати першій вчительці чи подружці про нову «перемогу», нову «перлину» у твоїй бібліотеці. Книги зближують людей.
Часом ми переживаємо спустошення, коли перегортаємо останні сторінки прикипілої до серця книги. На душі залишається приємний смуток від того, що ще одне щось прекрасне закінчилось. Особисто я сприймаю це, як підготовку до життєвих розчарувань. У житті ніколи не буде так, як пише книжка: обдаровані діти не будуть вчитись у Хогвартсі, кімнатні шафи не приховують у собі Нарнію і, погодьтесь, звичайні живі люди ніколи не навчаться любити настільки красиво, як це описують романи. Ми захоплюємось книжками тільки тому, що нам набридає буденність. Якщо так подумати, кожна людина виховує в собі власного чудотворця, який дарує їй талант і розвиває його, цим самим ниточку за ниточкою сплітаючи її долю. Цей чудотворець – відображення самої людини, її душа, прагнення, життєві цінності і мрії… Так чому у нашому світі все прекрасне закінчується в літературі та мистецтві, а у людській буденності все більше жорстокості? Чому люди самі залякують себе, а на старості років жаліються, що життя пройшло марно? Кожен з нас – ходяча автобіографія, сюжет якої у наших власних руках. Давайте жити кольорово і не забувати про каліграфію – я маю на увазі хороші вчинки.
А тепер, заплющте очі та уявіть свою історію. Вона вирує барвами: тут і червоний – любов, далі ніжний блакитний – щось таке спокійне і лагідне, яскраво-зелений – запах свіжості і емоцій, пастельно-жовтий – втілення тепла, сонця, солодкого щастя і кислої, але приємної тривоги свята у вашій великій родині… Не зупиняйтесь, ваше життя сповнене почуттів, і різнобарв’я в ньому нескінченне. Ви відчуваєте дотик ніжності у супроводі з блаженним неповторним запахом ваших улюблених прянощів? Це пахучі сторінки вашого натхнення, вашого безцінного життя.
Роксолана Белей,
учениця школи професійної журналістики
