Неділя. 21 серпня. Шешори. Гарна сонячна погода. А в дерев’яному будиночку, осиний рій сподобив собі тепленьке й небезпечне місце. Ціла ванна кімната у декількох сотнях диких лісових ос почувають себе як дома. Пікантна картина. А де приймати душ гостям?
Вбрав на чоло маску-сітку від бджіл, довгий одяг, перчатки, озброївся банкою «Райту» і «Дихлофосу». Боротьба з непроханими гостями тривала годину. Запакував отвір у який оси залітали і вилітали. Аби не дихати отрутною хімією, вийшов передихнути і попити філіжанку кави, у лісовій альтанці на берегу живописного гірського потічка.
Подивився вниз на струмок, а очі завмерли на незрозумілому. У променях серпневого палкого сонця, мирно і нагло грілася на камінцях, попри струмені водички, довга чорнезна карпатська гадюка, скручена у колечка, як запашна домашня ковбаска з часником.
Страшенна огида і страх перед зміями таки заворожує й гіпнотезує. Декілька хвилин дивися я зверху на неї, її поведінку і самовпевненість. Але залишати гадюку, з явними ознаками приналежності до Партії регіонів, в 10 метрах від житлового будинку, в якому проживало понад 10 людей, з яких 5 дітей різного віку, небезпечна легковажність.
Два точних попадання важких колотих каменів у тіло гадюки зупинили її безтурботне життя. Довгою двометровою палицею витягнув змію на подвір’я. Покликав сусідів. Достеменно упевнилися що це саме гадюка. Довжиною від 90 до 100 см. Вік: 2-3 роки. Сусіда, тезка-Юрко, приніс ґаздівську сапу. Добавив добрезно 2 рази навіглі. У гадюки спрацювали рефлекторні судороги. Я відніс гадюку на палиці, за 100 метрів, й кинув у безлюдне місце. Чекатиму приходу ночі. Тільки з заходом сонця, ніби то вбита гадина, остаточно вмирає.
Сиджу вже дома в Коломиї, за робочим столом, п’ю чергову каву. А очі зупиняються на настінній іконі «Юрій Змієборець», який вбиває довгим списом різну гадину. Дивлюся й думаю: а все дійсно саме так! Я Юрій, цілий день боровся з осиним гніздом, ядовитою гадюкою, захищав підприємця-погорільця на «Яблучний Спас»!
Містика, та й годі! Чи життєва реальність!
