Олег Синютка, заступник міського голови Івано-Франківська з економічних питань в час мерства Зіновія Шкутяка, ось уже шість років як працює на посаді першого заступника міського голови Львова. Імідж, завойований в Івано-Франківську, він успішно переніс у Львів. Там він здебільшого займається господаркою. Кажуть, за що береться – намагається довести до логічного результату. Його характеризують як строгого і відповідального, його поважають і бояться… Як в людини непересічної, в нього є затяті опоненти і надійні союзники.
В контексті розмов про ймовірні дочасні вибори міських голів Львова та Івано-Франківська в обласному центрі Прикарпаття про Олега Синютку заговорили як про потенційно сильного претендента на посаду міського голови Івано-Франківська. Аргумент – після львівського досвіду він з Івано-Франківська може зробити цукерку. Чи так це насправді і що про це думає сам Олег Михайлович – в ексклюзивному інтерв’ю для «Західного кур’єра».
– Львів та Івано-Франківськ в політичному сенсі схожі. У Львові опозиційно налаштована до міського голови більшість у міській раді і в Івано-Франківську. Які в цих реаліях місцевого самоврядування можна знайти плюси, а які мінуси?
– Плюс в тому, що завжди є більший контроль. Не допускається кулуарного прийняття рішень. Адже є політична сила, яка завжди про це розкаже, донесе до громадськості. Це, насправді, дуже добре.
Мінус – рішення, які мали би прийматися швидко і безапеляційно, часто стають предметом політичної дискусії. Правильні рішення дуже часто затягуються в прийнятті, або не приймаються взагалі.
– Одразу після переобрання міських голів А. Садового та В. Анушкевичуса заговорили про дострокове припинення їхніх повноважень. Ця тема на вустах ось уже два роки. На вашу думку, наскільки реалістичний цей сценарій?
– Думаю, цілком реалістичний. І в одному і в другому випадку. Це залежить від дуже багатьох факторів. Не знаю достеменно, яка ситуація в Івано-Франківську, а у Львові Садовий має стабільну, більше 50% довіру мешканців. Так говорить соціологія. А це, як свідчить практика, 60% при голосуванні. Зрозуміло, навіть якщо хтось і захоче з метою реалізації політичних амбіцій (тому що інших підстав, у принципі, немає) порушити питання про недовіру міському голові, то абсолютно зрозуміло, що на наступних виборах, я переконаний, мешканці Львова знову підтримають Андрія Садового.
– Чи може процес відставок бути опущений зверху, скажімо, в контексті майбутніх президентських виборів?
– Ні для кого не секрет, що ми на порозі великої політичної гри на загальноукраїнському рівні, і абсолютно зрозуміло, що міські голови є фігурами в цій політичній грі. Проте не думаю, що процес відставок може ініціюватися зверху.
Ті люди, які справді вболівають за долю міста – чи Івано-Франківська, чи Львова, – завжди приймають політично виважені рішення. Коли є період нестабільності, а у Львові це можна було побачити у 2005-му – на початку 2006 року, тоді приймаються неправильні рішення, тоді гальмується господарство, тоді починаються процеси, які спочатку треба би було зупиняти, а потім вже починати нові речі. Тобто, це шкідливо для громади. А громада дуже швидко розбереться, хто є хто. Люди, які не вболіватимуть за громаду, а переслідуватимуть свої політичні амбіції, зійдуть на політичний маргінес, і це відбудеться дуже-дуже швидко.
– Сьогодні виконком Івано-Франківської міськради у відставці. Які це може мати наслідки для якості управління містом і відповідно його життєдіяльності? Вас у складі львівського виконкому також відправляли у відставку…
– Звичайно, кожна людина за таких обставин невизначеності почуває себе невпевнено. Потрібно хіба що, аби це були люди надзвичайної волі та відповідальності, які би не звертали увагу на різноманітні політичні хвилі і просто чітко і якісно робили свою роботу. Коли проходять певні пертурбації, це, звичайно, стрес… Проте я не є прихильником думки, що виконавчий комітет чи якісь структурні одиниці повинні бути довічними. Абсолютно зрозуміло: коли настають нові етапи розвитку міста, розвитку суспільства, то потрібні зміни. Питання в тому, щоб ці зміни не були предметом – «тебе люблю, тебе – не люблю», а предметом домовленості щодо подальшого розвитку міста. Тобто, якщо ми бачимо нову стратегію розвитку міста, для реалізації цієї стратегії потрібні нові люди, потрібне оновлення, то це нормальний процес.
– Що було причиною, коли у Львові виконком відправляли у відставку? Виглядає, що у вас доволі напружені стосунки з представниками політичного крила «Свободи» (це такий собі батіг), зате, якщо не дружні, то «терпимо ділові» – з представниками економічного крила…
– Я, чесно кажучи, дотепер цього не розумію. Не звертаю на це увагу, бо вважаю, що це все політичні ігри, мовляв, «ось я тобі доведу, що я кращий». Це все дурниці, на які, наприклад, у Львові взагалі не потрібно звертати увагу. Потрібно рухатися, розвивати місто. Львів отримав великий шанс і цей шанс вдається реалізовувати доволі непогано, а тому на такі дрібниці, насправді, там ніхто не звертає увагу.
– Зараз триває «кастинг» кандидатів до нового Івано-Франківського виконкому. Чи правда, що ви також залучений до переговорного процесу і на посаді економічного віце-мера може бути погоджена людина, яка зараз працює з вами у Львові, а до того працювала в Івано-Франківську?
– Мої люди – це тато, мама, дружина, діти. Це моя родина, люди, з якими я живу. Всі інші люди є самостійні у своєму виборі. З кимось в мене кращі стосунки, з кимось гірші, з кимось я пропрацював довше, з кимось – менше. Я однозначно ніяким чином не буду впливати на прийняття рішення. Ірина Вікторівна Кулинич, яка сьогодні працює директором департаменту економічної політики Львівської міської ради, справді має пропозицію з Івано-Франківська стосовно посади заступника міського голови. Щодо фаховості в мене немає сумнівів, щодо працездатності, думаю, це буде один з найкращих варіантів для Івано-Франківська з того кола людей, які хотіли би отримати цю посаду. Чи вона прийме таке рішення? Наскільки я розумію, міський голова Львова не у захваті, щоб шукати нового керівника департаменту економіки у Львові. Та все залежить тільки від однієї людини – Ірини Вікторівни. Яке рішення вона прийме – таке буде правильне.
– А чи не маєте наміру ви балотуватися на майбутніх виборах міського голови Івано-Франківська? Запитую тому, що в нашому місті за вами залишається імідж людини, яка завжди добивається своєї мети, навіть якщо до неї потрібно йти довго і терпляче?
– Це не є мета – стати міським головою. Можна запитати будь-кого з міських голів і вони скажуть, яка це відповідальність, які це позитиви і які негативи. Тобто в мене було бажання продовжити ті речі, які починав Зіновій Васильович Шкутяк, можливо, в дещо іншому темпі, можливо з дещо іншими акцентами.
1 листопада минуло рівно шість років, як я у Львові. Я жодного разу не пошкодував, що так склалося життя, хоча було по-різному. А як буде дальше? Є одна хороша приказка: ніколи не кажи ніколи…
– Готуючись до розмови з вами, натрапив на Youtube на ролик з серії «Життя вдалося», знятий телеканалом ЗІК, де, крім іншого, йдеться про те, що у вашій приймальні є аж дві секретарки... Це така своєрідна ознака вашого чиновницького статусу чи необхідність, пов’язана з великим обсягом роботи?
– Всі заступники міського голови Львова мають секретаря і помічника. Вони обоє знаходяться в кабінеті поруч з моїм кабінетом, в кожного абсолютно різні повноваження і насправді вони завантажені, працюють більше, ніж 8 годин. Якщо одна людина – це більше діловодство, більше речі, пов’язані з поточною діяльністю, то помічник – це більше аналітика. До речі, помічник – це колишня журналістка, яка спочатку критикувала. І я їй одного разу сказав: Галино Михайлівно, хочеш, спробуй, подивишся, як це виглядає з іншого боку. Вона спробувала. Їй вдалося. Я вважаю, що на сьогодні вона є найсильнішою серед усіх помічників у львівській міській виконавчій владі. Тепер вона здатна зайняти посади в багатьох ланках управління.
– А які, власне, напрямки у своїй роботі ви вважаєте найголовнішими? І якими здобутками на цих напрямках можете похвалитися? Або навпаки: був такий класний задум, але втілити його в життя не вдалося тому-то й тому-то? Словом, яку б ви поставили собі оцінку за діяльність на посту першого віце-мера Львова?
– Оцінку дає міський голова. Дає оцінку через розуміння оцінки громади. Звичайно, хочеться, щоб тебе всі любили. Але для того, щоб суспільство рухалося вперед, потрібно робити непопулярні речі. А за це ще ніхто нікого особливо не любив. Стосовно вдалося-не вдалося… Знаєте, у Львові є дуже добра практика: є одна особа, яка сприймає всі позитиви і негативи, – це міський голова. Всі заступники, керівники департаментів – ми працюємо в унісон по тій стратегії, яку запропонував громаді міський голова. І коли ми говоримо вдалося чи не вдалося комусь із заступників – це буде не зовсім коректно. Бо не може бути так, щоб одна частинка була надуспішною, а інша – надпровальною. Місто – це живий організм, і коли я говорю, що сьогодні є високий рівень довіри до міського голови Львова, це означає, що і заступники, і керівники департаментів тягнуть свою лямку.
Звичайно, що зі своїми позитивами і негативами. Чи все вдалося? Мені здається, що так, щоб все вдалося, не буває. Хотілось би, щоб деякі речі реалізовувалися набагато швидше. Львів’яни сьогодні в теплих квартирах, з цілодобовою гарячою і холодною водою, ходять по освітлених вулицях, зимою ходять не по слизьких хідниках, їздять з року в рік по все кращих дорогах, не мають проблем зі сміттям, не мають проблем з прибиранням. Проте ще на сьогодні мають проблеми з низьким рівнем заробітних плат, з потребою створення нових робочих місць.
Бюджет Львова у 2012 році зріс порівняно з 2011 роком на 16%. Намагаємося використовувати ефективно, хоча зрозуміло, що цих коштів не вистачає. Наскільки я знаю, в Івано-Франківську бюджет зріс лише на 10%.
– А як на фоні нинішнього Львова виглядає Івано-Франківськ? Що, на вашу думку, варто було б перейняти франківській міській владі з досвіду львівської?
– Якщо хтось з Івано-Франківська захоче, то я все, що можна показати, розказати на прикладі Львова – все це зроблю. Скоро буде 7 років, як я програв вибори нині діючому міському голові Івано-Франківська. Якщо би я зараз сказав, що дороги якісь не такі, чи ще щось не так, то це би виглядало з моїх вуст некоректно. Для того, щоб критикувати, потрібно самому спершу побувати в шкірі. Я не можу зараз достеменно сказати, які можливості в Івано-Франківська. Розумію, що складно, розумію, що є проблеми, але просто так огульно критикувати – не варто.
– В чому бачите резерви для розвитку Івано-Франківська, для наповнення місцевої казни? Фінансисти кажуть, що місто з року в рік живе в борг…
– У Львові як тільки хтось щось хоче критикувати, то зразу говорить, що у Львові завтра буде дефолт. Проте Львів по всіх своїх зобов’язаннях розраховується день в день і абсолютно на 100%. Думаю, що дефолт Івано-Франківську також не загрожує. Питання в тому, що потрібно залучати ресурси, які би дали можливість розвивати місто. Наведу порівняння темпів зростання Львова й Івано-Франківська, а це різниця в півтора раза. Це видно навіть візуально.
– Останніми роками навіть неозброєним оком видно, як у Львові різко зросла кількість іноземних туристів, особливо з Польщі. Чому, на ваш погляд, такого туристичного буму не спостерігається у Франківську? Різниця полягає в різних вагових категоріях цих міст, чи в чомусь іншому?
– Звичайно, треба бути чесними, у Львові розвивати туристичний напрямок значно простіше, ніж в Івано-Франківську. Так само абсолютно зрозуміло, що станом на 2006 рік потенціал Івано-Франківська був нічим не гірший від потенціалу Львова, але люди, які займаються цим напрямком у Львові, мислять масштабніше, мислять креативніше і, звичайно, що це дає свій результат. Наприклад, на Різдво ми мали більше гостей, ніж навіть це було під час фінальної частини Євро-2012. Але це була масштабна промоційна кампанія.
Людям потрібний комфорт в місті. Скажімо, на свята дехто з гостей міста запитував: а що, у Львові не випадав сніг? Тобто, ми справилися з прибиранням снігу. Друга річ – це заходи, які проводилися. Незважаючи на те, що це були вихідні, в центрі міста працювало п’ять майданчиків, де люди могли бути учасниками різноманітних видовищ. Наступна річ – це архітектурна спадщина. Тут Івано-Франківськ, звичайно, не може конкурувати. Це не заслуга влади львівської, чи недолік влади івано-франківської, просто так склалося історично. Всі ці складові дають позитивний ефект. Хоча, якщо порівняти з Прагою, Краковом, то Львів наразі відстає. Думаю, при такому темпі розвитку відставатиме ще не довго.
– Щодо проведення Євро-2012 в Україні було багато дискусій: варто чи ні? Сьогодні нова ідея-фікс: зимова олімпіада 2022 року… То варто чи ні?
– Для когось може і ідея-фікс, а для нас – не фікс. Мені здається, що тільки вороги України говорили, що Євро-2012 Україні не потрібно. Бо всім зрозуміло, що завдяки проведенню фінальної частини Євро-2012 Україна дала всьому світу позитивний меседж. Скажімо, для Львова – це беззаперечний успіх. Зі всіх приймаючих міст Львів визнано найкращим. Ми цим гордимося.
– Іміджево Україна виграла, а економічно? От спорудили новий стадіон, на якому зіграли лише три матчі, тепер він простоює…
– Львів економічно виграв. Це однозначно. Про всю Україну сказати не можу, бо не володію всіма цифрами. Хоча я переконаний, що це також однозначно позитив. Щодо стадіону… Думаю, що в 2013 році львівські «Карпати» гратимуть на новому стадіоні, і ця проблема буде вирішена автоматично.
– Раніше ви були членом «Нашої України»…
– Чому був? Є!
– Втім, «Наша Україна» зійшла на маргінес і, здається, після останніх парламентських виборів реанімація її вже неможлива. Якій політичній силі симпатизуєте тепер? Ряд колишніх «нашоукраїнців» бачимо в УДАРі, з Віталієм Кличком також ваш давній однодумець Віктор Пинзеник…
– Вже шість років не займаюся жодною політичною діяльністю. Коли я отримав пропозицію від міського голови Львова – це була пропозиція, пов’язана з господарською роботою. Якщо ти погоджуєшся на якісь речі, ти повинен абсолютно чітко їх дотримуватися. За шість років, вважаю, що в мене склалися абсолютно рівні стосунки зі всіма політичними силами. Зі всіма спілкуємося. Будь-кому, якщо це на користь громаді, я можу сказати «так», і будь-кому можу сказати «ні», і пояснити свою позицію, чому «ні».
Звичайно, приємно, що Віктор Михайлович Пинзеник (а, думаю, це одна з найколоритніших постатей незалежної України) продовжує політичну кар’єру. Від цього виграє Україна.
Шкода, що така доля спіткала «Нашу Україну». Найбільша проблема – втрата віри в людей. Політики приходять і відходять, а віра – це така річ, яка відновлюється дуже-дуже повільно. Чи буду я брати участь в якихось політичних процесах?.. Сьогодні – ні! Завтра – не знаю…
– Але є правило: якщо ви не займаєтеся політикою, політика займається вами…
– Так (сміється – авт.), це правда. Якщо ти не стаєш суб’єктом, то обов’язково станеш об’єктом. Сто відсотків!
– Маємо чимало парламентарів від Західної України. Цього скликання, мабуть, як ніколи. Очікуєте позитивних лобістських економічних результатів від діяльності депутатів-опозиціонерів?
– У всіх країнах є влада, є опозиція. Завдання влади – реалізовувати той курс, який запропонований. Завдання опозиції, напевно – стати владою. Звичайно, можливості опозиційних депутатів завжди є меншими, ніж можливості провладних. Але якщо опозиційних депутатів є багато, то, не поступаючись принциповими питаннями, все одно можна врегулювати дуже багато різних речей. Сподіваюся, що так і буде. Наприклад, Львівщина в цьому складі парламенту має найбільшу кількість своїх представників, порівняно зі всіма парламентами за час незалежної України. Міський голова, голова обласної ради зустрілися з народними депутатами – представниками Львівщини. Ви знаєте, що створене міжфракційне об’єднання, і я переконаний, що ми повинні отримати від цього не тільки політичні дивіденди, а й економічні.
– Свого часу багато говорилося про те, що з приходом до влади Віктора Януковича Західну Україну «поставлять на коліна». Вже три роки при владі, як прийнято говорити, донецькі. Які процеси спостерігаються?
– На коліна можна поставити лише тих, хто хоче стати на коліна. Якщо в тебе є стрижень, то ніхто тобі не зробить нічого такого, що було б всупереч твоїм переконанням, твоїй совісті, гордості. Є навіть така приказка: дерева вмирають стоячи.
Мені не подобається теза, що Донбас годує Західну Україну. Я на цифрах розумію, що це не так. Але треба розуміти, що це все речі, які пов’язані з політичним аспектом. Це речі, які робляться, щоб отримати політичні дивіденди. Може скажу крамолу, але переконаний, що дуже багато людей з наших сусідів хотіли би бачити Західну Україну відокремленою від великої України. Виглядає так, що дуже багато хто сьогодні працює над сепаратизмом. Це небезпечно. Україна повинна бути соборною, незалежною державою.
Розмовляв Руслан УГРИНЧУК