Наші політики люблять поговорити про розвиток національної культури. І відповідні закони ухвалюють, які мають захищати все національне. І на виборах завжди обіцяють піклуватися про все українське, аби лише за них проголосували. А як доходить до діла. Усе по-іншому.
Те, що справді становить національну культурну спадщину, не має від політиків жодної підтримки. Приклад, косівська кераміка - унікальна художня традиція нашого народу, яка отримала міжнародне визнання, але й досі залишається поза увагою нашої держави, пише Фіртка з посиланням на Подробиці.
Богота, Колумбія. Сесія Міжурядового комітету з охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. В залі півсотні делегацій з усього світу. Всі нетерпляче чекають на розгляд їхньої заявки.
"Наступний файл - традиція косівської мальованої кераміки, яку представляє Україна".
Коротке резюме. І - довгоочікуване рішення.
"Вітаю, Україна. Ви у списку".
Цього визнання ЮНЕСКО косівські художники чекали сім років. Тож скромну делегацію з Боготи вдома зустрічають оваціями.
"Ще наша держава дуже мало приділяє уваги нематеріальній культурній спадщині", - говорить Марія Гринюк, заслужений діяч мистецтв України, кандидат мистецтвознавства.
Недооцінена, та все ж збережена. Косівська кераміка - унікальна. Її гуцули передають з покоління в покоління вже кілька століть. Як їм це вдається? В чому екслюзивність техніки? За відповідями рушаємо у Карпати.
Косівщина. Серце гуцульського краю. Тут просто неймовірні карпатські краєвиди. ГірськИм серпантином доїжджаємо у місто майстрів Косів. І насамперед ідемо - сюди.
Зараз ми знаходимось на косівському базарі. Саме сюди кожної суботи зїзджаються горяни зі всього району зі своїм товаром. Саме тут продають і відому косівську мальовану кераміку.
"Що продаєте? Косівську кераміку. - А звідки вона у вас, хто виробляє? - Я майстер, я виробляю".
Шукали кераміку, а заодно знайшли й майстра. Знайомтеся - Василь Івасюк. "Оживляти" глину почав ще в юнацькі роки - на Косівському художньо-виробничому комбінаті. Тоді тутешню кераміку виробляли у промислових масштабах на весь Союз. У дев'яностих - усе занепало. Пан Василь - звільнився. Облаштував гончарню вдома.
"Я серію скульптур робив. це і є традиційна гуцульська кераміка. Я здавна її робив. А це називається гуцулка".
Малі скульптури та великі тарілки - кожна робота - унікальна.
"Зимою не працюю, бо не маю як. Холодно. Я полуфабрикан виробляю. А вже випалюю, глазур в друзів, або на комбінаті. Чи плачу, чи договарюємось", - говорить Василь Івасюк, майстер косівської кераміки.
А це власне, колись легендарний Косівський художньо-виробничий комбінат.
Поставили на центр, а тепер придавили і робимо дно. Бачити таким чином робиться дно. А тепер саме цікавіше.Народжується стіночка.
Починав у сімдесятих, від учня - до народного майстра, весь цей шлях Михайло Сусак пройшов у цих стінах. Розповідає перший секрет косівської кераміки. І він у місцевій глині.
"Нам у сімдесятих завезли механічний цех, що виробляється глина. Рахуйте барабани, вільпрес, вакуумпрес, які по сьогодні діючі але треба їх ремонтувати. Бо скільки техніка годна видержати", - говорить Уляна Шкром'юк, керівниця творчих майстерень кераміки.
Готові вироби складають на полиці, і дають добре висохнути, потім покривають білою глиною, та випалюють у печі, далі - за роботу беруться ось ці жінки. Схилившись біля теплої пічки, в якій потріскують дрова - вони наносять на виріб малюнки, в них уся історія гуцулів. Використовують лише три барви - зелений, жовтий та коричнево-червоний. Усе вручну.
"Ми робимо розпис шилом, наводимо. І це все з памяті, тому що у нас всі елементи закладені в голові. Отака піпетка у нас є з червеню ми наносимо по рисунку, ми вже знаємо де коричневе, де зелене", - говорить Оксана Бейсюк, майстриня з розпису косівської кераміки.
На колись процвітаючому комбінаті зараз працює лише вісім майстрів. Найбільш витривалі. Решта пішли у вільне плавання. Бо працювати тут - дуже важко. Приміщення не бачили ремонту десятиліття. Тут холодно навіть улітку, а взимку взагалі неможливо. Через високі ціни на газ, опалюють майстерні дровами. Їх художники заготовляють самі. А нещодавно тут відключили й газові печі для кераміки.
"О це у нас пічка. Якою два роки тому ми ще користувалися. Бачите, можемо пройти. Загружалася повністю сира робота, і вже на другий випал друга робота. Повністю із середини закладалася. Верхи замуровувалися цеглою. І вісімнадцять годин випальщик набирав температуру 960 градусів".
Один тільки випал брав тисячу кубів газу. Тож довелося знайти дешевшу альтернативу.
"Зара ми використовуємо таку невеличку еклектричну піч, де випалюємо ми роботу".
У схожій, але власній, печі випалює свої роботи Василь Гривінський. Розповідає: 10 років тому віддав за неї кілька тисяч доларів. Навряд чи би міг собі це дозволити, якби не займався паралельно ще й бізнесом.
"Люди, які роблять кераміку, вони багато не заробляють. В мене брат, він відкрив сувенірний магазин, свої роботи продає, але він тільки цього року собі дозволив і то таку дешеву", - говорить Василь Гривінський, майстер косівської кераміки.
Роботи Василя Гривінського не схожі на інші. Бо творить для душі, а не для заробітку. Гончарне коло у нього стоїть просто у спальні.
"Включаємо станок. Стаєте ногою тут, о. Наносимо глину, тепер мочемо руки. Там тиснете. Я покажу вам початок".
Найважче втримати форму, один не правильний рух і робота зіпсована.
"Тримайте за край. Все, не вдалася тарілка. Нігті завеликі мабуть".
Свої роботи чоловік не продає, а виставляє. Окраса колекції - ось ця рушниця.
"Цю рушницю я зробив, щоб ніколи не було війни. Щоб користувалися тільки такими рушницями".
Косівська кераміка для чоловіка - родина справа. Нею займається і брат, і дружина. Та чи збережеться традиція далі Василь не певен.
"Мої діти не будуть продовжувати мої традиції. Може мої онуки захочуть. І я би хотів їх щось навчити. Може щось зміниться", - говорить Василь Гривінський, майстер косівської кераміки.
На зміни сподіваються й інші гончарі.
"Я вірю що все таки як прийняли під егідою юнеско то вона повинна би трохи відродитися. Може будуть щось помагати. Чекають майстри", - говорить Василь Івасюк, майстер косівської кераміки.
"Як тільки проголосували, що кераміка внесена до ЮНЕСКО звідусіль дзвінки. Ми хочемо замовити у вас і те, і те", - говорить Марія Гринюк, заслужена діячка мистецтв України, кандидат мистецтвознавства.
Та все ж світового визнання замало. І нематеріальна культурна спадщина ЮНЕСКО - потребує цілком матеріальної державної підтримки.
Аби пошарпані стіни колись легендарного комбінату обігрівались не лише талантом вісьмох художників. А діти теперішніх косівських майстрів хотіли продовжувати те, чим наша країна може вражати світ.
