Він сказав далі: «В одного чоловіка було два сини. 12. Молодший з них сказав батькові: Тату, дай мені ту частину маєтку, що мені припадає. І батько розділив між ними свій маєток. 13. Кілька днів потім, молодший, зібравши все, подавсь у край далекий і там розтратив свій маєток, живши розпусно. 14. І от як він усе прогайнував, настав великий голод у тім краю, і він почав бідувати. 15. Пішов він і найнявся до одного з мешканців того краю, і той послав його на своє поле пасти свині. 16. І він бажав би був наповнити живіт світ стручками, що їх їли свині, та й тих ніхто не давав йому. 17. Опам'ятавшись, він сказав до себе: Скільки то наймитів у мого батька мають подостатком хліба, а я тут з голоду конаю. 18. Встану та й піду до батька мого і скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе! 19. Я недостойний більше зватися твоїм сином. Прийми мене як одного з твоїх наймитів. 20. І встав він і пішов до батька свого. І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його. 21. Тут син сказав до нього: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе. Я недостойний більше зватись твоїм сином. 22. А батько кликнув до слуг своїх: Притьмом принесіть найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандалі на ноги. 23. Та приведіть годоване теля і заріжте, і їжмо, веселімся, 24. бо цей мій син був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся. І вони заходились веселитися. 25. А старший його син був у полі; коли ж він, повертаючись, наблизився до дому, почув музику й танці. 26. Покликав він одного із слуг і спитав, що воно таке було б. 27. Той же сказав йому: Брат твій повернувся, і твій батько зарізав годоване теля, бо знайшов його живим-здоровим. 28. Розгнівався той і не хотів увійти. І вийшов тоді батько й почав його просити. 29. А той озвався до батька: Ось стільки років служу тобі й ніколи не переступив ні однієї заповіді твоєї, і ти не дав мені ніколи козеняти, щоб з друзями моїми повеселитись. 30. Коли повернувся цей син твій, що проїв твій маєток з блудницями, ти зарізав для нього годоване теля. 31. Батько ж сказав до нього: Ти завжди при мені, дитино, і все моє - твоє. 32. А веселитись і радіти треба було, бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся.»
Більшість з нас знає цей євангельський текст під досить парадоксальною назвою "Притча про блудного сина." Ця назва трохи не відповідає (або відповідає тільки частково) суті притчі та й богослов'ю 15 глави Луки загалом. Три притчі в Лк 15 часто називають "Євангелією в Євангелії" – оскільки всі три притчі: про загублену вівцю (1–7), загублену драхму (8–10) та Милосердного батька, який мав двох блудних синів (11–32) вказують на надзвичайну Божу Любов відносно усіх людей, а в особливий спосіб заблуканих, відкинутих та грішників.
Ці притчі відкривають Бога, який шукає поки не знайде кожну людину (в іншому місці Лука каже, що знайти може навіть в останню хвилину нашого життя, – як розбійника на хресті – Лк 23:43). Шукає людину, яка в Його очах має таку цінність, що все інше для нього не мов би не існує тоді коли її шукає (Лк 15:8)... Коли ж знайде то не дорікає і не випоминає (котрий раз це вже повторюється...ще раз і більше можеш не приходити...і т. д.), але тішиться як мала дитина і закликає всіх радіти цією подією (Лк 15:6–7; 9–10).
Радість і надія для мене і для Тебе полягає в тому, що за словами Ісуса, Отець постійно виглядає мене і Тебе, бачить кожний відрух мого і Твого серця і завжди перший кидається на зустріч (Лк 15:20) щоб щиро та великодушно, міцно обійняти.
В Лк 15 йдеться про Бога, який бачить дуже багато й дивиться на мене і на Тебе цілком іншими очима. Він однаково любить і молодшого і старшого – і того хто відходить явно та зухвало (на сході попросити в батька часку маєтку за його життя, – означало побажати йому смерті), і того хто фізично ніби є поруч, але в серці є відчужений і далекий. Він просто любить, чекає, виглядає і по дитячому кидається на шию.
Притчі в Лк 15, Ісус розповідає для того, щоб фарисеї з книжниками, які нарікали – "цей грішників приймає і їсть разом з ними" – Лк 15:2, могли зрозуміти, як Бог відноситься до тих, які грішать а потім повертаються до Нього. Лука чітко стверджує, що всі три притчі Ісус сказав до них (Тоді Ісус сказав до них цю притчу – в. 15:3). Очевидно, що Ісус ніде не каже, що грішників потрібно приймати такими як вони є – вони повинні розкаятися: заблукана вівця та загублена драхма знаходяться, а блудний син повертається до дому. Однак Ісус інакше ніж його критики розуміє суть покаяння – для його опонентів важливі тільки їх стандарти чистоти та збереження закону, в той час як для Ісуса є дуже важливе щире розкаяння тих, хто йде за Ним.[1] Подібно як друзі пастуха радіють з ним, коли він знаходить заблукану вівцю, а товаришки та сусідки радіють разом з жінкою, яка віднайшла загублену драхму, так і друзі Бога радіють, коли він повертає Свою втрату; виглядає, що критики Ісуса, які шемрали на Нього з приводу Його дружби з грішниками, в дійсності не були друзями Бога.[2] Тому цілком можливо, що Ісус опосередковано натякає книжникам та фарисеям, що й вони потребують покаяння, оскільки не розуміють Божої дійсності – кульмінація історій (про заблукану вівцю та загублену драхму) розрахована на віру юдеїв в те, що дві половини Божого творіння, небо й земля, відповідно до Божого задуму повинні бути в гармонії одне з одним, та, що Боже Царство повинно бути «як на небі так і на землі».[3]
Щоб бути учасником цієї дійсності, лідери Ізраїлю повинні пережити правдиву переміну розуму і серця – "метанойю", яка б дозволила їм зрозуміти, що Бог Ізраїлю є Небесний Отець, Який не просто ненавидить гріх, але й «шукає поки не знайде» кожного окремого грішника, щоб коли він захоче повернутися – приготувати для нього бенкет (Лк 15:22–24) та радіти з приводу його повернення разом з цілим Небом (Лк 15:7,10).
Притчами представленими в Лк 15 Ісус також пояснює суть своєї місії – Він робив те, що робив Бог Отець – діла Ісуса на землі відповідали Божій любові в небесному Царстві, – але на жаль книжники та фарисеї не хотіли цього визнавати.
Сучасна Церква має дуже важливе завдання – бути живим свідченням про невимовну любов Божу, яка виявляється в жертві Ісуса на хресті.[4] Таким чином, "ми проповідуємо Христа розпʼятого"(1 Кор 1:23), "що полюбив нас і обмив нас від гріхів наших кров'ю своєю"(Одкр 1:5). Бо "Бог… показує свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками" (Рм 5:8). Світ, понищений та покалічений через безумну дію гріха, потребує чути слова Доброї Новини, а не тільки докори та моралізування, які не дають сили виконати те, до чого закликають. Багато людей потребують почути, що вони не є полишені самі на себе в тих станах та місцях куди вони самі заблукали манівцями життя – є Хтось, Хто їх постійно шукає поки не знайде (Лк 15:4,8), щоб обдарувати їх повнотою Свого життя (пор. Йо 10:10). Церква покликана донести світові – всім без винятку, які почуваються не задоволені та не щасливі через своє життя, що замість всього того, що ранило, завдавало болю, спустошувало та руйнувало їхнє життя – Бог пропонує в Ісусі, те, що є життям абсолютно іншої якості, те що ніколи не промине та, що воно є настільки прекрасне та незбагненне для нас (пор. 1 Кор 2:9), що перевершує наші найкращі мрії та сподівання – бо Бог, який все це пропонує – "може зробити куди більше за те, чого ми просимо або що ми розуміємо" (Еф 3:20).
Єдине, що вимагається від людини, яка б захотіла все це прийняти – віра і навернення (зречення від гріховного життя), яких ми потребуємо, щоб жити Божим життям, яке нам приніс Ісус.[5] Бог, про якого розповідає Ісус – Святий (Інакший). Цей Бог "полюбив людину вічною Любов'ю" (Єр 31:3), і тому, коли грішник повертається до Нього, на небі є велика радість (Лк 15:7,10). Противники Ісуса бачили, що таке богослов'я радості було не просто теоретичне, але навпаки – приголомшливо конкретне та практичне в Його місії.[6]
"Дії Бога набирають свого драматизму у тому, що в особі Ісуса Христа сам Бог розшукує "загублене ягня" – стражденне і заблукане людство. Коли Ісус у своїх притчах говорить про пастиря, який іде шукати загублене ягня, про жінку, що шукає драхму, про батька, який вибігає назустріч блудному синові і обіймає його, йдеться не лише про слова, а про пояснення власне Його суті і Його вчинків. У Його смерті на хресті Бог повертається проти самого Себе, Він віддає себе на смерть, щоб явитися людству і спасти його – такою є любов у найрадикальнішій формі", – пише Венедикт XVI.[7]
Ці притчі очевидно покликані привести нас до при задуми: як нам сьогодні потрібно жити, щоб в людей виникали подібні запитання, відповіддю на які ставали б подібні притчі?[8]
[1] Wright N. T. Luke for Everyone. – Westminster John Knox Press, 2004. – Kindle ed.184
[2] Keener C. S. The IVP Bible background commentary: New Testament. – Downers Grove, Ill.: InterVarsity Press, 2014, 220
[3] Wright N. T. Luke for Everyone, 184
[4] Игумен Инокентий (Павлов), Что такое християнство ? Москва, 2008, 17
[5] Й. Г. П. Флорис, Ідіть Євангелізуйте охрищених, Львів, 1997, 68
[6] T. C. De Rozario, Joy in the parables of Luke 15, 2
[7] Венедикт XVI, Deus Caritas Est. Бог є Любов, Львів, 2008, 12
[8] Wright N. T. Luke for Everyone, 185
о. Юрій Щурко
