Якось равві Йосиф, син равві Єшуа бен-Леві, впав у летаргію. Коли він прийшов до тями, батько спитав його: «Що ти бачив на небі?»
«Я бачив, - відповів Йосиф, - світ навпаки. Наймогутніші були в останньому ряді. А найостанніші – в першому».
«Ти бачив істинний світ, сину мій» - сказав батько.
Коли останні стануть першими
У своєму земному житті Господь наш Христос під час проповідування дуже часто користувався притчами, аби в доступній та живій формі донести нам Істину. Однією з Його історій була притча про митаря та фарисея, записана святим євангелістом Лукою (18:10-14). Вона дуже проста, як простою є вічна мудрість та все досконале.
До Храму зайшли помолитися дві людини. Один із них був фарисеєм (ревнителем Закону Божого), інший – митарем (збирачем податків). І у своїх молитвах до Бога кожен промовляв різне: фарисей дякував Богові за свою праведність, відсутність гріхів та благочестиве життя, митар же не підводив очей до неба та просив прощення за все, що він робив у своєму житті.
Хто ж з них, вийшовши з Храму був оправданий перед Всевишнім?
Христос каже – митар.
Як це не парадоксально, для наших уявлень про цінності світу цього, але митар був чесніший перед Богом, бо розумів свою нікчемну сутність. Фарисей же, у власному себелюбстві вважав себе більш праведним, ніж усілякі розбійники, злодії та митарі. Але тільки у власних очах, а не в очах Бога. Адже Бог дивиться на серце людини, а не на обличчя. Тому для божественної Істини цінними є інші речі, ніж для нас.
Людина, перед Всевишнім визначається не за зовнішньою ознакою, а за її внутрішньою суттю.
Можна бути мільйонером, народним депутатом, відомим меценатом та боротися з дитячим СНІДом, але в очах Бога бути банальним злодієм. Можна також бути двірником, все життя мести вулиці, пити й курити, але бути перед Богом порядною людиною.
Звичайно, краще дружити з мільйонером, ніж з двірником.
Але це для нас.
А для Бога?
Сергій Чаплигін,
