Не завжди толерантні: татуювання досі разюче для чужого ока та моралі, – інтерв’ю з тату-майстром

У нашому суспільстві до татуювань різне ставлення: одні милуються, інші засуджують, немало – дивуються. Так, робити тату чи ні – вибір кожного, але погодьтесь, що красиві малюнки на тілі часто викликають цікавість в інших.

Ярема Малик – досвідчений тату-майстер, який працює вже одинадцять років. Він має близько п'ятдесяти тату на собі, а кількість власноруч набитих іншим складно порахувати. Ми запитали у Яреми, коли почалось його захоплення татуюванням, які малюнки він би не наносив, чи стикався із дискримінацією щодо тату та чого його навчила професія.


Розкажіть, з чого усе почалося.


Усе почалось з того, що я зробив тату собі: знайшов майстра, визначився з ескізом і пішов набивати. Тоді ще татуювання не були такими популярними, тому в Інтернеті знайти потрібну інформацію було вкрай складно. Майстер, що набивав мені тату, побачив, що в мене є хист до малювання – і запропонував вчити мене бити тату. Тоді я пішов до нього на курси, де дізнався багато корисних речей. Так, він сам тоді не був дуже досвідченим, але у 2009 році будь-яке тату – вже було круто та неординарно.

Окрім того, в мене є освіта, яка не пов’язана з мистецтвом тату. Я вчився на кухаря й навіть певний час працював за фахом, але згодом зрозумів, що ця професія – не та, з якою хотів би пов’язати майбутнє. Проте й до професії тату-майстра я прийшов з часом. Ще підлітком, у сімнадцять років, я мав одного-двох клієнтів на тиждень.Часом й не було сеансів, адже тоді суспільство ще було дуже консервативне, дехто боявся людського осуду та й загалом чогось нового. Зараз, помічаю, що стереотипи вже відходять: усе розвивається в шаленому темпі й ніхто нікому не нав’язує свої погляди.


На кому або на чому вчилися?


Перше тату я набив другові майстра, який мене навчав. У хлопця вже був готовий контур, а мені тільки залишалось забити його кольором. Потім моїми клієнтами стали одногрупники та друзі, які й розповідали про мене іншим. Якось так воно й закрутилось. Мені пощастило розпочати в час, коли ця сфера була малорозвинутою, конкуренція незначна – тож й реалізувати себе було легше.


Чи правда, що після першого татуювання не зможеш зупинитися?


Так, правда. Принаймні це дуже складно. Я перше тату набив в сімнадцять років, сеанс йшов п’ять годин – і коли я вийшов від майстра, то думав, що це моє перше й останнє тату. Та вже через два місяці я набив ще одне тату – й пішло-поїхало: зараз у мене близько п’ятдесяти татуювань. На тілі ще залишились незабитими рука й спина.


Чи є малюнки, які б ви не погодилися робити?


Я не б’ю свої роботи двічі, а якщо хтось приходить з таким же ескізом, то завжди намагаюсь щось змінити й переробити. Так, татуювання можуть перегукуватись, але я – прихильник золотої середини, аби ескіз не повторювався й водночас тату не було занадто «зашкварним». Стосовно робіт інших майстрів, то я не такий категоричний, адже, погодьтесь, що навіть однакові малюнки в різних майстрів вийдуть різними.


Чи доводилося відмовляти людей від тату?


Так, були ескізи, які я не рекомендував набивати. То були й занадто банальні малюнки, й ті, що мають дивне значення. Також буває таке, що люди просять набити написи, які складно перекласти. Тоді попереджаю, що не знаю точного значення, і перепитую, чи впевнена людина у виборі тату. Колись то була поширена практика: люди били ієрогліфи, які не легко перекласти, але зараз вони вже вийшли з моди. До слова, люди завжди нормально реагують й навіть радіють, що їм підказують. На мою думку, одне із завдань майстра, зважаючи на його досвід, – скерувати клієнта в правильне русло та спробувати пояснити, що такий малюнок може заважати йому в майбутньому. Проте важливо розуміти, що майстер може давати тільки поради, а клієнт має остаточно вирішувати, чи потрібне йому саме таке тату чи ні. Тішить, що переважно люди йдуть на діалог та компроміс: вони готові слухати та прислухатись.


Яким було найдивніше тату, яке ви робили?


Якось до мене на сеанс прийшов чоловік та набив образ своєї сестри з обличчям брата. Тобто, силует дівчинки з обличчям бородатого хлопця. Я погодився йому набити таке тату, адже у клієнта вже були «дивні» татуювання. Це його стиль: простий й водночас незрозумілий для інших. У кожного різні смаки: багато людей б’ють тату, які є «дикими» для чужого сприйняття. Проте, якщо людина прийшла на сеанс вперше, а я бачу, що вона хоче набити собі щось занадто «дивне», то завжди пропоную їй якусь альтернативу.


Розкажіть про вашого найбільш нестандартного клієнта.


Нещодавно в мене на сеансі була француженка віком до 50-ти років. Вона вже була забита кольоровими тату, а в мене добивала вільні місця, аби допрацювати повний малюнок. Так, жінка екстравагантна, але малюнки на її тілі виглядають гармонійно, не ріжуть око й не викликають відрази або ж якихось упереджень стосовно неї. Татуювання на жіночому тілі виглядають дуже красиво й естетично. Українки ще поки з острахом ставляться до тату, а в Європі вже все набагато простіше стосовно цього.


Як клієнт має готуватися до сеансу татуювання?


Перед сеансом ми людину завжди консультуємо: розповідаємо, що можна, а що ні. Не треба вживати алкоголь, а треба перекусити та виспатись. Зараз дуже багато клієнтів проходять не за першим тату – і вони вже в курсі, як доглядати та заживляти його.


А як доглядати за татуюванням після сеансу?


Нанесення антибактеріальної мазі та покривання загоювальною плівкою – класичний варіант догляду. Це позбавляє зайвих клопотів: не треба перемащувати, заклеювати, хвилюватись, що фарба з’їде, можна приймати душ, не турбуючись за малюнок. Є люди, які хочуть тільки класично заживляти, але не на всі місця цю плівку можна клеїти. До речі, помітив, що найкраще плівка проявляє свої функції, коли її клеять на наступний день після тату, адже тоді вже шкіра заспокоїлась, сукровиця виділилась – і плівка добре приклеюється і тримається. Якщо ж говорити про пелюшку, то з нею складніше, адже доведеться обробляти шкіру й змінювати пов’язки три-чотири рази на день, що не завжди зручно.


Як проконтролювати, чи дотримується майстер правил дезінфекції?


Усе дуже просто: клієнт може подивитись на місце роботи майстра та бачити, чи все стерильно. У нашій студії всі інструменти розкладають при клієнту. Тримачі, голки, модулі – усе промарковане. У мене ніколи не було ексцесів стосовно цього питання. Люди знають, куди й до кого вони йдуть. Бити поганими або нестерильними голками – це не про наш рівень. Так, коли я тільки починав, то не було аж таких машинок та засобів для дезінфекції інструментів. Зазвичай ми купували одноразове обладнання, але бувало й таке, що тримачі варились в кип’ятку. Голки завжди були стерильні – коли мова йде про здоров’я, то тут немає місця спекуляціям.


Чи були випадки, коли вам відверто висловлювали невдоволення кінцевим виглядом тату?


У мене в практиці не було таких випадків, коли мені відкрито висловлювали своє обурення. Можливо, були клієнти, яким не все сподобалось, але вони чомусь з різних на те причин про це не казали. Складно відповісти. Потрібно розуміти, що в будь-якого майстра є клієнти, які, йдучи на сеанс, не так бачили кінцевий малюнок – і це нормально. З власного досвіду розповім, що сам маю тату, які не дуже вже подобаються. Це здебільшого ті, які бив я, коли вчився робити татуювання на собі. Можу нарікати тільки на себе. Я пробував, бо мені був цікавим результат. Моя думка була простою: спершу поекспериментую на собі, а вже потім спробую на людях. Були казуси й з майстрами, від яких виходив не задоволеним, але це було пов’язано з їхнім хамським ставленням та неприязню, а не якістю їхньої роботи.

Мені пощастило: я почав бити тоді, коли будь-яке тату було крутим. Майстрів багато не було, били чорними фарбами, бо про кольорові мало хто знав. Тоді навіть мінімальний рівень тату вважався чимось надзвичайним. Пригадую, що в Івано-Франківську було три майстри й усі били на одному рівні – середньому, хоча часом траплялись й відверто паршиві варіанти. Проте з кожним разом роботи ставали кращими. А я, набираючись досвіду, в процесі роботи підтягував клієнтам старі татуювання: добивав їх та переробляв, аби вони виглядали на рівні й мені не було соромно.


Ваша думка стосовно вікових обмежень. Який діапазон «від» і «до»?


Від 18-ти років можна бити без проблем, з 16-ти років - тільки з дозволу батьків. Проте, як на мене, це трохи зарано. Часто підлітки приходять і хочуть набити щось, справді, дивне. З власного досвіду знаю, смаки змінюються: і зараз я не набив би ті тату, що в сімнадцять років. Так, вони цінні для мене як пам’ять, але око іноді ріжуть. Моя порада: робити тату тоді, коли ти вже сформована особистість, а не коли просто сподобався малюнок або ж у когось є, то й собі зроблю. Оптимальний вік від 18-ти, коли рішення стають більш виваженими та свідомими.

Для тату немає кінцевої позначки «до» у віці. Якось до мене на сеанс прийшов 82-річний чоловік. Розповів, що хоче зробити тату в пам’ять про людину, яка йому дуже дорога. Він попросив набити ім’я його дружини, якої вже немає. Чоловік самостійно придумав ескіз: пір’їнку, ім’я й певний візерунок. Так, зрозуміло, що тату не матиме такого вигляду, як на молодій шкірі, але бити можна й в такому віці.


Що у вас найчастіше просять набити?


Домінують написи або великі символи. Колись били здебільшого іноземною мовою, але тепер почастішали написи й українською. Коли ж стосовно напису виникають сумніви, то стараюсь перепитати й дізнатись, що він означає. Але вже пора звикнути, що є люди, які не дуже серйозно ставляться до тату загалом й зокрема написів, що набивають собі. Є люди, які б’ють той чи інший ескіз просто тому, що подобається й так їм хочеться. Хто б що не говорив, але тату – не конкретне визначення людини, як особистості. Татуювання – мистецтво, а тому найголовніше, щоб тату людині підходило й не заважало. У мене також є татуювання, які не несуть в собі якогось значення, але нагадують про приємні моменти, викликають позитивні емоції, є пам’яттю та асоціацією з кимось.


Хто частіше приходить на сеанси: дівчата чи хлопці? За вашими спостереженнями, що набивають хлопці, а що – дівчата?


Зараз пішла така тенденція, що більше ходять хлопці. А, наприклад, п’ять років тому в моду ввійшли мінімалістичні татуювання – і дівчата активно приходили на сеанс, аби набити такі собі на різних частинах тіла. Дівчата люблять більш естетичні татуювання: це щось ніжне, жіночне, щоб підкреслювало їхню витонченість. Також помітив, що дівчата принципово б’ють менші за розміром тату, а чоловіки – навпаки об’ємні та великі, здебільшого темні та чорно-білі. Жінки керуються думкою, що на їхньому тілі малюнки мають бути більш охайні та виразніші, чоловіки простіше ставляться – сів й набив, а якщо замало, то без проблем добив ще.


Видалення тату лазером – за чи проти?


У нас в студії немає методу лазерного видалення тату. А якщо й буде, то робитиме видалення компетентний майстер, який знатиме всі нюанси – це по-перше. А по-друге, лазер дуже дорогий. Тому, поки що я більше прихильник перекрити старе тату, аніж вивести лазером. Врахуйте, що не всі тату можна видалити. Робити «так-сяк» не хочу: має бути добре або ніяк.


А взагалі татуювання у 2020 році – це дорого?


Залежить від роботи, складності та розміру ескізу, місця на тілі, затраченого часу, особистих побажань клієнта, досвіду роботи майстра. Реалістичні й олдскульної тематики тату зазвичай дорожчі за інші. У нас є мінімальна сума за тату й приблизно однакова ціна на великі татуювання. У Франківську вартість у салонах відрізняється приблизно на десять-п’ятнадцять доларів. У нас ціни помірно низькі у порівнянні зі Львовом або ж Тернополем, там тату приблизно на п’ятдесят доларів дорожчі.


Ви стикаєтеся з дискримінацією щодо тату?


У нашій області дуже багато побожних людей, які ще ті консерватори. Вони звикли, що татуювань немає бути на тілі. Щось нове завжди викликало подив та нерозуміння. Проте загалом зараз набагато лояльніше ставлення до татуйованих людей. Коли я тільки набив перші три тату, то люди озирались, інколи тикали пальцем, одні здивовано запитували, а що це таке, інші – реагували із захопленням. Тоді був такий час. Зараз теж дивляться, але пальцем не тикають.

У Європі вже все давно на толерантному рівні: тату не приносить дискомфорту ні тій людині, що має його, ні тій, що дивиться на нього. Як на мене, нейтральне ставлення до малюнків на чужому тілі – найбільш адекватна реакція. Колись й ми дійдемо до того, що татуювання не буде разючим для чужого ока та моралі.


Як реагуєте і що відповідаєте на питання: «Що буде з вашими тату в старості?»


Кажу, що буду неординарним й крутим дідом (сміється, – ред.). У Швеції, у Стокгольмі, я зустрів 75-річного чоловіка, який говорив англійською й у нас зав’язався діалог. Він був наглухо забитий татуюваннями – і це виглядало дуже класно. Я тоді подумав, що хотів би виглядати у старості, як він. З ним було не тільки приємно розмовляти, а й цікаво дивитись на нього, ба більше, пильно розглядати. Ось буває, що всередині розумієш, що це твоє.


Уроки професії: чого навчила і що дала зрозуміти?


Професія навчила мене терпіння, розуміння та толерантності. Показала, що люди бувають різні й для співпраці потрібно вміти знайти підхід до кожного. Тепер я можу налагодити діалог та дійти компромісу практично з будь-якою людиною.

З'явилося усвідомлення, що тату – ціле мистецтво. Розумієте, татуювання – це цілісна картина, а не просто якийсь малюнок. У сукупності – це як розмальовка, яку ти розглядаєш і вона несе певний меседж (посил). Моя робота не тільки хороший заробіток, а й справа для душі. Я отримую задоволення від процесу, від людей, які потім приводять до мене своїх коханих, друзів, ба навіть, дітей. Мої клієнти – це вже певною мірою велика сім’я, яка дарує хороші емоції та приємні спогади.


Коментарі ()

07.10.2024
Тетяна Сорока

Про те, як змінилося життя після повномасштабного нападу окупантів у 2022 році, мету встановлення світового рекорду та ставлення до сучасних методів мобілізації, ветеран Степан Савчук поділився з журналісткою Фіртки.

846
04.10.2024
Микола Сторожовий

Підприємство продали з молотка за рекордні 2,6 мільярда гривень. Але в місті майже одразу ж почались розмови про помилку та зайву цифру у виграшній пропозиції, змову задля анулювання результатів торгів і розчищення землі в центрі Франківська під нову грандіозну забудову.

5296 6
28.09.2024
Вікторія Матіїв

Про свій досвід еміграції у Сполучені Штати Америки журналістці Фіртки розповіла прикарпатка — 23-річна Тіна Любчик.  

1728
19.09.2024
Вікторія Косович

Про те, як великі компанії й підприємства області розвивають свій бізнес, удосконалюють виробництво та експортують свій товар в Європу та інші країни в умовах повномасштабної війни, розповідає Фіртка.  

1738
10.09.2024
Вікторія Косович

Про те, чим живе притулок та як там рятують й піклуються про братів наших менших, журналістка Фіртки поспілкувалася з волонтеркою та працівницею прихистку "Рудий пес" Любов'ю Філь.

2880
01.09.2024
Діана Струк

Про те, як підготувалися до нового навчального року в Івано-Франківській громаді, журналістка Фіртки поспілкувалася з директоркою департаменту освіти та науки Івано-Франківської міської ради Вікторією Дротянко.

2510

Протягом місяця на різноманітних інтернет-ресурсах та соцмережах розкручується тема «гоніння на православних і заборона УПЦ». Почався цей галас відтоді як Верховна Рада ухвалила законопроєкт №8371 про регулювання діяльності релігійних організацій, що мають керівний центр у росії.

440

Усі ми хочемо бути здоровими та щасливими, але, на жаль, складовою людського життя є хвороби. Хвороби, які роблять людське життя складнішим і менш радісним, з'являються з різних причин.

1650

Роми таємничий народ, про який ми знаємо багато і водночас нічого. Здебільшого наші знання про ромів ґрунтуються на  стереотипах пов’язаних з ними: віщуни, гадання, конокради, прохачі, але все ж таки, що насправді ми про них знаємо?   

2382

Нова війна нагадує нам події минулих століть. Загарбники завжди руйнують і крадуть, Україна переживала це не один раз. Дві українські ікони за різних обставин покинули територію України, щоб прославитися у чужій. Ми повинні пам’ятати та цінувати те, що належало українському народові.  

3121
07.10.2024

Макаронні вироби бувають різних форм та розмірів, і кожен з них ідеально підходить для конкретних типів страв.  

208
01.10.2024

Ягідництво на Прикарпатті, завдяки сприятливим особливостям регіону, набирає дуже серйозних обертів.  

760
28.09.2024

Чи дозволені банани після видалення жовчного міхура? Дієтологи дають поради про особливості харчування після операції.

945
04.10.2024

Від початку повномасштабного вторгнення Росії 1 123 релігійні громади перейшли з Української православної церкви московського патріархату до Православної церкви України.  

515
30.09.2024

Згромадження Сестер Пресвятої родини виникло у 911 році, засновницею є сестра Теклі Юзефів.  

697
25.09.2024

Гошівський монастир — греко-католицький монастир Чину святого Василія Великого у селі Гошеві, що на Івано-Франківщині.  

16175
20.09.2024

Одним з ключових принципів християнського шлюбу є вірність. Адже саме вірність — ознака зрілих та відповідальних стосунків.   

3054
08.10.2024

У програмі концерту — добре знайомі та незабутні пісні Володимира Івасюка, Мирослава Скорика, Богдана Весоловського, Кузьми Скрябіна, Ігоря Білозіра, Володимира Якимця, Ярослава Нудика, повідомили організатори.   

342
30.09.2024

Оксана Савчук заявила, що йдеться про постанову Центральної виборчої комісії України від 20 вересня щодо впорядкування та зміни виборчих дільниць.  

1171
27.09.2024

Пропозиції Асоціації міст України до проєкту Держбюджету-2025 підтримав Комітет Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування 26 вересня 2024 року.  

1023 2
24.09.2024

Національна рада Швейцарії визнала Голодомор 1932–1933 років в Україні актом геноциду. Про це повідомила пресслужба Музею Голодомору, пише Фіртка. Відповідну декларацію було схвалено у вівторок, 24 вересня, 123 голосами «за».

822