Не завжди толерантні: татуювання досі разюче для чужого ока та моралі, – інтерв’ю з тату-майстром

У нашому суспільстві до татуювань різне ставлення: одні милуються, інші засуджують, немало – дивуються. Так, робити тату чи ні – вибір кожного, але погодьтесь, що красиві малюнки на тілі часто викликають цікавість в інших.

Ярема Малик – досвідчений тату-майстер, який працює вже одинадцять років. Він має близько п'ятдесяти тату на собі, а кількість власноруч набитих іншим складно порахувати. Ми запитали у Яреми, коли почалось його захоплення татуюванням, які малюнки він би не наносив, чи стикався із дискримінацією щодо тату та чого його навчила професія.


Розкажіть, з чого усе почалося.


Усе почалось з того, що я зробив тату собі: знайшов майстра, визначився з ескізом і пішов набивати. Тоді ще татуювання не були такими популярними, тому в Інтернеті знайти потрібну інформацію було вкрай складно. Майстер, що набивав мені тату, побачив, що в мене є хист до малювання – і запропонував вчити мене бити тату. Тоді я пішов до нього на курси, де дізнався багато корисних речей. Так, він сам тоді не був дуже досвідченим, але у 2009 році будь-яке тату – вже було круто та неординарно.

Окрім того, в мене є освіта, яка не пов’язана з мистецтвом тату. Я вчився на кухаря й навіть певний час працював за фахом, але згодом зрозумів, що ця професія – не та, з якою хотів би пов’язати майбутнє. Проте й до професії тату-майстра я прийшов з часом. Ще підлітком, у сімнадцять років, я мав одного-двох клієнтів на тиждень.Часом й не було сеансів, адже тоді суспільство ще було дуже консервативне, дехто боявся людського осуду та й загалом чогось нового. Зараз, помічаю, що стереотипи вже відходять: усе розвивається в шаленому темпі й ніхто нікому не нав’язує свої погляди.


На кому або на чому вчилися?


Перше тату я набив другові майстра, який мене навчав. У хлопця вже був готовий контур, а мені тільки залишалось забити його кольором. Потім моїми клієнтами стали одногрупники та друзі, які й розповідали про мене іншим. Якось так воно й закрутилось. Мені пощастило розпочати в час, коли ця сфера була малорозвинутою, конкуренція незначна – тож й реалізувати себе було легше.


Чи правда, що після першого татуювання не зможеш зупинитися?


Так, правда. Принаймні це дуже складно. Я перше тату набив в сімнадцять років, сеанс йшов п’ять годин – і коли я вийшов від майстра, то думав, що це моє перше й останнє тату. Та вже через два місяці я набив ще одне тату – й пішло-поїхало: зараз у мене близько п’ятдесяти татуювань. На тілі ще залишились незабитими рука й спина.


Чи є малюнки, які б ви не погодилися робити?


Я не б’ю свої роботи двічі, а якщо хтось приходить з таким же ескізом, то завжди намагаюсь щось змінити й переробити. Так, татуювання можуть перегукуватись, але я – прихильник золотої середини, аби ескіз не повторювався й водночас тату не було занадто «зашкварним». Стосовно робіт інших майстрів, то я не такий категоричний, адже, погодьтесь, що навіть однакові малюнки в різних майстрів вийдуть різними.


Чи доводилося відмовляти людей від тату?


Так, були ескізи, які я не рекомендував набивати. То були й занадто банальні малюнки, й ті, що мають дивне значення. Також буває таке, що люди просять набити написи, які складно перекласти. Тоді попереджаю, що не знаю точного значення, і перепитую, чи впевнена людина у виборі тату. Колись то була поширена практика: люди били ієрогліфи, які не легко перекласти, але зараз вони вже вийшли з моди. До слова, люди завжди нормально реагують й навіть радіють, що їм підказують. На мою думку, одне із завдань майстра, зважаючи на його досвід, – скерувати клієнта в правильне русло та спробувати пояснити, що такий малюнок може заважати йому в майбутньому. Проте важливо розуміти, що майстер може давати тільки поради, а клієнт має остаточно вирішувати, чи потрібне йому саме таке тату чи ні. Тішить, що переважно люди йдуть на діалог та компроміс: вони готові слухати та прислухатись.


Яким було найдивніше тату, яке ви робили?


Якось до мене на сеанс прийшов чоловік та набив образ своєї сестри з обличчям брата. Тобто, силует дівчинки з обличчям бородатого хлопця. Я погодився йому набити таке тату, адже у клієнта вже були «дивні» татуювання. Це його стиль: простий й водночас незрозумілий для інших. У кожного різні смаки: багато людей б’ють тату, які є «дикими» для чужого сприйняття. Проте, якщо людина прийшла на сеанс вперше, а я бачу, що вона хоче набити собі щось занадто «дивне», то завжди пропоную їй якусь альтернативу.


Розкажіть про вашого найбільш нестандартного клієнта.


Нещодавно в мене на сеансі була француженка віком до 50-ти років. Вона вже була забита кольоровими тату, а в мене добивала вільні місця, аби допрацювати повний малюнок. Так, жінка екстравагантна, але малюнки на її тілі виглядають гармонійно, не ріжуть око й не викликають відрази або ж якихось упереджень стосовно неї. Татуювання на жіночому тілі виглядають дуже красиво й естетично. Українки ще поки з острахом ставляться до тату, а в Європі вже все набагато простіше стосовно цього.


Як клієнт має готуватися до сеансу татуювання?


Перед сеансом ми людину завжди консультуємо: розповідаємо, що можна, а що ні. Не треба вживати алкоголь, а треба перекусити та виспатись. Зараз дуже багато клієнтів проходять не за першим тату – і вони вже в курсі, як доглядати та заживляти його.


А як доглядати за татуюванням після сеансу?


Нанесення антибактеріальної мазі та покривання загоювальною плівкою – класичний варіант догляду. Це позбавляє зайвих клопотів: не треба перемащувати, заклеювати, хвилюватись, що фарба з’їде, можна приймати душ, не турбуючись за малюнок. Є люди, які хочуть тільки класично заживляти, але не на всі місця цю плівку можна клеїти. До речі, помітив, що найкраще плівка проявляє свої функції, коли її клеять на наступний день після тату, адже тоді вже шкіра заспокоїлась, сукровиця виділилась – і плівка добре приклеюється і тримається. Якщо ж говорити про пелюшку, то з нею складніше, адже доведеться обробляти шкіру й змінювати пов’язки три-чотири рази на день, що не завжди зручно.


Як проконтролювати, чи дотримується майстер правил дезінфекції?


Усе дуже просто: клієнт може подивитись на місце роботи майстра та бачити, чи все стерильно. У нашій студії всі інструменти розкладають при клієнту. Тримачі, голки, модулі – усе промарковане. У мене ніколи не було ексцесів стосовно цього питання. Люди знають, куди й до кого вони йдуть. Бити поганими або нестерильними голками – це не про наш рівень. Так, коли я тільки починав, то не було аж таких машинок та засобів для дезінфекції інструментів. Зазвичай ми купували одноразове обладнання, але бувало й таке, що тримачі варились в кип’ятку. Голки завжди були стерильні – коли мова йде про здоров’я, то тут немає місця спекуляціям.


Чи були випадки, коли вам відверто висловлювали невдоволення кінцевим виглядом тату?


У мене в практиці не було таких випадків, коли мені відкрито висловлювали своє обурення. Можливо, були клієнти, яким не все сподобалось, але вони чомусь з різних на те причин про це не казали. Складно відповісти. Потрібно розуміти, що в будь-якого майстра є клієнти, які, йдучи на сеанс, не так бачили кінцевий малюнок – і це нормально. З власного досвіду розповім, що сам маю тату, які не дуже вже подобаються. Це здебільшого ті, які бив я, коли вчився робити татуювання на собі. Можу нарікати тільки на себе. Я пробував, бо мені був цікавим результат. Моя думка була простою: спершу поекспериментую на собі, а вже потім спробую на людях. Були казуси й з майстрами, від яких виходив не задоволеним, але це було пов’язано з їхнім хамським ставленням та неприязню, а не якістю їхньої роботи.

Мені пощастило: я почав бити тоді, коли будь-яке тату було крутим. Майстрів багато не було, били чорними фарбами, бо про кольорові мало хто знав. Тоді навіть мінімальний рівень тату вважався чимось надзвичайним. Пригадую, що в Івано-Франківську було три майстри й усі били на одному рівні – середньому, хоча часом траплялись й відверто паршиві варіанти. Проте з кожним разом роботи ставали кращими. А я, набираючись досвіду, в процесі роботи підтягував клієнтам старі татуювання: добивав їх та переробляв, аби вони виглядали на рівні й мені не було соромно.


Ваша думка стосовно вікових обмежень. Який діапазон «від» і «до»?


Від 18-ти років можна бити без проблем, з 16-ти років - тільки з дозволу батьків. Проте, як на мене, це трохи зарано. Часто підлітки приходять і хочуть набити щось, справді, дивне. З власного досвіду знаю, смаки змінюються: і зараз я не набив би ті тату, що в сімнадцять років. Так, вони цінні для мене як пам’ять, але око іноді ріжуть. Моя порада: робити тату тоді, коли ти вже сформована особистість, а не коли просто сподобався малюнок або ж у когось є, то й собі зроблю. Оптимальний вік від 18-ти, коли рішення стають більш виваженими та свідомими.

Для тату немає кінцевої позначки «до» у віці. Якось до мене на сеанс прийшов 82-річний чоловік. Розповів, що хоче зробити тату в пам’ять про людину, яка йому дуже дорога. Він попросив набити ім’я його дружини, якої вже немає. Чоловік самостійно придумав ескіз: пір’їнку, ім’я й певний візерунок. Так, зрозуміло, що тату не матиме такого вигляду, як на молодій шкірі, але бити можна й в такому віці.


Що у вас найчастіше просять набити?


Домінують написи або великі символи. Колись били здебільшого іноземною мовою, але тепер почастішали написи й українською. Коли ж стосовно напису виникають сумніви, то стараюсь перепитати й дізнатись, що він означає. Але вже пора звикнути, що є люди, які не дуже серйозно ставляться до тату загалом й зокрема написів, що набивають собі. Є люди, які б’ють той чи інший ескіз просто тому, що подобається й так їм хочеться. Хто б що не говорив, але тату – не конкретне визначення людини, як особистості. Татуювання – мистецтво, а тому найголовніше, щоб тату людині підходило й не заважало. У мене також є татуювання, які не несуть в собі якогось значення, але нагадують про приємні моменти, викликають позитивні емоції, є пам’яттю та асоціацією з кимось.


Хто частіше приходить на сеанси: дівчата чи хлопці? За вашими спостереженнями, що набивають хлопці, а що – дівчата?


Зараз пішла така тенденція, що більше ходять хлопці. А, наприклад, п’ять років тому в моду ввійшли мінімалістичні татуювання – і дівчата активно приходили на сеанс, аби набити такі собі на різних частинах тіла. Дівчата люблять більш естетичні татуювання: це щось ніжне, жіночне, щоб підкреслювало їхню витонченість. Також помітив, що дівчата принципово б’ють менші за розміром тату, а чоловіки – навпаки об’ємні та великі, здебільшого темні та чорно-білі. Жінки керуються думкою, що на їхньому тілі малюнки мають бути більш охайні та виразніші, чоловіки простіше ставляться – сів й набив, а якщо замало, то без проблем добив ще.


Видалення тату лазером – за чи проти?


У нас в студії немає методу лазерного видалення тату. А якщо й буде, то робитиме видалення компетентний майстер, який знатиме всі нюанси – це по-перше. А по-друге, лазер дуже дорогий. Тому, поки що я більше прихильник перекрити старе тату, аніж вивести лазером. Врахуйте, що не всі тату можна видалити. Робити «так-сяк» не хочу: має бути добре або ніяк.


А взагалі татуювання у 2020 році – це дорого?


Залежить від роботи, складності та розміру ескізу, місця на тілі, затраченого часу, особистих побажань клієнта, досвіду роботи майстра. Реалістичні й олдскульної тематики тату зазвичай дорожчі за інші. У нас є мінімальна сума за тату й приблизно однакова ціна на великі татуювання. У Франківську вартість у салонах відрізняється приблизно на десять-п’ятнадцять доларів. У нас ціни помірно низькі у порівнянні зі Львовом або ж Тернополем, там тату приблизно на п’ятдесят доларів дорожчі.


Ви стикаєтеся з дискримінацією щодо тату?


У нашій області дуже багато побожних людей, які ще ті консерватори. Вони звикли, що татуювань немає бути на тілі. Щось нове завжди викликало подив та нерозуміння. Проте загалом зараз набагато лояльніше ставлення до татуйованих людей. Коли я тільки набив перші три тату, то люди озирались, інколи тикали пальцем, одні здивовано запитували, а що це таке, інші – реагували із захопленням. Тоді був такий час. Зараз теж дивляться, але пальцем не тикають.

У Європі вже все давно на толерантному рівні: тату не приносить дискомфорту ні тій людині, що має його, ні тій, що дивиться на нього. Як на мене, нейтральне ставлення до малюнків на чужому тілі – найбільш адекватна реакція. Колись й ми дійдемо до того, що татуювання не буде разючим для чужого ока та моралі.


Як реагуєте і що відповідаєте на питання: «Що буде з вашими тату в старості?»


Кажу, що буду неординарним й крутим дідом (сміється, – ред.). У Швеції, у Стокгольмі, я зустрів 75-річного чоловіка, який говорив англійською й у нас зав’язався діалог. Він був наглухо забитий татуюваннями – і це виглядало дуже класно. Я тоді подумав, що хотів би виглядати у старості, як він. З ним було не тільки приємно розмовляти, а й цікаво дивитись на нього, ба більше, пильно розглядати. Ось буває, що всередині розумієш, що це твоє.


Уроки професії: чого навчила і що дала зрозуміти?


Професія навчила мене терпіння, розуміння та толерантності. Показала, що люди бувають різні й для співпраці потрібно вміти знайти підхід до кожного. Тепер я можу налагодити діалог та дійти компромісу практично з будь-якою людиною.

З'явилося усвідомлення, що тату – ціле мистецтво. Розумієте, татуювання – це цілісна картина, а не просто якийсь малюнок. У сукупності – це як розмальовка, яку ти розглядаєш і вона несе певний меседж (посил). Моя робота не тільки хороший заробіток, а й справа для душі. Я отримую задоволення від процесу, від людей, які потім приводять до мене своїх коханих, друзів, ба навіть, дітей. Мої клієнти – це вже певною мірою велика сім’я, яка дарує хороші емоції та приємні спогади.


Коментарі ()

16.09.2025

Попри російсько-українську війну, що триває з 2022 року, туризм на Івано-Франківщині не просто виживає, але й активно розвивається.    

302
14.09.2025
Вікторія Матіїв

Олексій Солоданюк загинув 23 серпня 2023 року на Запорізькому напрямку. Сім'я Солоданюк родом з Черкащини, але останні дев'ять років проживали у Києві. Після загибелі чоловіка Катерина разом з дворічною донечкою Соломією переїхали в Івано-Франківськ.  

1561
09.09.2025

Чому історичні скарби під загрозою?

1361
05.09.2025
Вікторія Косович

Як в Івано-Франківську справляються з викликами в умовах війни, які інфраструктурні проєкти реалізовують та що планують після перемоги, Фіртка поспілкувалася з заступником мера, директором департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради Михайлом Смушаком.

1200
01.09.2025
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки розпитала шкільну практичну психологиню Віталію Саламащак про те, як війна впливає на емоційний стан учнів, які методи допомагають дітям впоратись зі стресом та тривожністю і що батькам і вчителям варто знати, щоб підтримати дітей у цей непростий час.

1200
30.08.2025

Кримінальний шлейф компанії-переможця «Коста-Проект» викликає занепокоєння щодо прозорості будівництва системи лінійної телемеханіки.  

7305

Свого часу транзитом на Тибет вдалося відвідати Непал та його столицю Катманду. І за ці кілька днів вісім років тому склалося враження, що непальці багато в чому подібні до українців.

329

Некромантія — це про культуру. Культура, яка по суті є рекультивацією, стає просто культом смерті. Ніби логічно — чим більше мудрості, тим більше любови до смерті. Або ж сили й наснаги її прийняти. Це культ або ж ритуал.

480

Ще недавно приналежність до певної конфесії визначали також за однією ознакою, вважаючи, що православний священник має бороду, а католицький — з поголеним обличчям.

715

Цього дня, рівно 148 років тому, 22 серпня 1877 року народився мій прапрадід Самійло Головенський. Він був козацького роду, заможним, володів 30-ма гектарами поля та млином. В радянські часи його назвали «куркулем».

1755
16.09.2025

Добра тарілка — це не дієта, а насолода: страви, які радують очі, душу і живлять тіло. Навіть простий перекус може стати маленьким ритуалом, що заряджає позитивом на кілька годин уперед.  

115
10.09.2025

Час останнього прийому їжі може впливати на здоров’я не менше, ніж її склад.  

1201
06.09.2025

Сіль супроводжує людство тисячоліттями. Колись вона була «білим золотом», за яке воювали й платили цілими статками, а сьогодні часто стає об’єктом звинувачень у шкоді для здоров’я.  

689
16.09.2025

Простий образ сіяча й зерна розкриває глибоку істину: від нас залежить, чи проросте й принесе плід те, що ми чуємо й сприймаємо.

119
09.09.2025

Християнська родина — це не лише осередок любові й підтримки, а й «домашня Церква».  

1364
05.09.2025

Вірян запрошують на прощу до Погінського монастиря, що на Прикарпатті.  

957
03.09.2025

Мер Івано-Франківська Руслан Марцінків підтримав позицію Українського католицького університету щодо враховування світоглядних критеріїв при відборі студентів на програму з проживанням у колегіумі.  

1505 1
16.09.2025

Суди викривають байдужість місцевих рад до збереження історичних пам’яток.  

272
16.09.2025

Непал є країною, де домінують ліві політичні погляди. Загалом воно й не дивно, оскільки саме в Непалі народився сам Будда Гаутама.

287
04.09.2025

В Пекіні відбувся найбільший в історії Китаю військовий парад, присвячений 80-літтю завершення Другої Світової війни.

1169
01.09.2025

FP-5 «Фламі́нго» — українська крилата ракета великої дальності. Перші фотографії ракети опубліковані 17 серпня 2025 року. Пізніше оприлюднені її технічні дані свідчать, що українська ракета вдвічі перевищує як дальність, так і вагу бойової частини знаменитих американських «Томагавків». При цьому вона приблизно вдвічі дешевша за американські ракети.  

1454
23.08.2025

Лише в серпні поточного року українськими дронами були вражені, деякі по кілька разів, сім великих нафтопереробних підприємств Росії та інша інфраструктура. Загалом враженими виявилися підприємства, які забезпечують 14% ринку пального Росії.  

920