Один із учасників експедиції, керуючий партнер компанії Webmil Іван Дячишин розповів «Репортеру» про бюджет подорожі, труднощі та правила гірських сходжень у Танзанії.
Зібралася група з шести відчайдухів – Михайло Романюк, Олексій Бурсанов, Христина та Ростислав Яремчук, Наталя та Іван Дячишин. І минулого літа почали шукати можливості.
Виявилося, що вхід до нацпарку Кіліманджаро можливий лише з гідом та носіями вантажу. Не має значення, чи ти нестимеш речі сам, чи тобі знадобиться допомога – на 20 кг вантажу дають двох портерів. Вони, як і гіди, мають спеціальні ліцензії.
Послуги вітчизняних туристичних компаній виявились надто дорогими. Тож Іван з друзями знайшли контакти місцевої фірми – так вдалося зекономити. Там одразу розповіли, що треба мати з собою та як готуватися.
Загалом сходження – вхід до парку, харчування, гід, портери, шість днів мандрівки – обійшлося кожному у 1400 доларів.
Усі учасники групи інтенсивно тренувалися в спортзалі, а в останні тижні перед поїздкою відмовилися від кави та алкоголю, аби акліматизація пройшла легше.
Підйом на гору починається з джунглів і великої спеки, а на самій вершині – сніги, вітри і мінус 20. Гіди перевіряли все: від шкарпеток до курток. Турфірма надала килимки, намети, супровід портерів і повноцінне харчування на шість днів походу. “Ми брали хіба енергетичні батончики для перекусу та особисті аптечки”,– розповідає Іван Дячишин.
Танзанійська команда для сходження, яка супроводжувала шістьох франківців налічувала чотирьох гідів, 15 портерів і кухаря. На вході до нацпарку групу зареєстрували за номерами паспортів. Переважили спорядження кожного, перевірили кількість портерів на групу.
Франківці обрали найкоротший і відповідно найскладніший за набором висоти маршрут Умбве – 4,5 дні підйому та півтора дні спуску. Інші маршрути розраховані на 7-8 днів. Водночас цей маршрут – один із наймальовничіших.
Гіди постійно стежили, щоб з туристами все було добре. Щоранку проводили детальний інструктаж. Крім цього, портери до кінця маршруту несли за туристами сміття. А якщо на маршруті не передбачені стаціонарні туалети, то є ще окремий портер, який несе переносний біотуалет разом з його вмістом.
На маршруті є спеціально облаштовані табори, а біля таборів є вертолітні майданчики для швидкого спуску туристів. Якщо ситуація не критична, то в гідів є спеціальні ноші, якими вони швидко можуть спустити людину. Це основна допомога при гірській хворобі.
