Кримінальні елементи полюбляють розповідати баєчки про те, що, мовляв, за грати потрапили вони через підступних «ментів», котрі їх або підставили, або чуже «навісили». Коротко кажучи, постраждали без вини. Стара і добре відома пісня. Хоча, справді, серед них є завжди певна категорія осіб, котрі у місцях позбавлення волі опинилися, якщо можна так сказати, випадково і сидять, по суті, нізащо. Бо зі свого злочину нічого, крім неприємностей, не мали. Історія одного молодого жителя Львівської області Н., якого нещодавно засудили в Івано-Франківській області, яскравий тому приклад.
Зауважимо, що аж таким чемним хлопчиком він не був. інакше б не потрапив ще в 2000 році за грати за викрадення та пограбування державного і колективного майна. Тоді отримав мінімальне покарання — три роки позбавлення волі (був ще неповнолітнім), після відбуття якого більше під увагу правоохоронних органів не потрапляв аж до 2010 року. А «допоміг» йому в цьому старий знайомий ще зі шкільних часів, у якого Н. мав необережність позичити чотири тисячі гривень. Час спливав, а повернути борг можливості не мав. І ось одного дня, а було це 30 липня 2010 року, приятель зателефонував до нього, щоби призначити зустріч саме з приводу цього фінансового питання. Коли Н. прийшов на місце зустрічі, там уже чекав «Опель». Приятель сказав, що є можливість повернути борг, точніше, «відробити» його, але для цього треба заїхати в одне місце. У Н., як він вважав, особливого вибору не було, тому сів у машину.
Спершу вони приїхали в місто Новий Роздол Львівської області. «Опель» залишили неподалік від місцевого відділення «Райффайзен Банк Аваль». У машині переодяглись у футболки з довгими рукавами, кепі, а очі заховали за темними окулярами. Крім того, приятель дав Н. запальничку у вигляді пістолета. У такому вигляді зайшли до банківської установи. Поспостерігавши кілька хвилин за роботою в операційній залі, нападники спрямували свої стволи на касирів і наказали їм покласти руки на столи. Після цього приятель Н. спробував забігти до каси, але двері були замкнені. Скориставшись моментом, одна з працівниць банку натиснула ногою на педаль тривожного виклику. Спрацювала сигналізація. Налякані нападники чимдуж накивали п’ятами.
Найбільше був роздратований невдачею ініціатор нападу — приятель нашого «героя». Він наказав водієві «Опеля» їхати в напрямку Болехова. Машину з шофером залишили біля мосту через річку, а самі пішли до центру міста. Там розташовувалася філія ПАТ «ПлюсБанк». На той момент відвідувачів в установі не було, чим і скористалися нападники. Коли вони направили свою «зброю» на касирів, одна з них встигла втекти до сховища. Двоє інших касирок спробували податися за нею, але Н., котрий тримав їх «на прицілі», грізно наказав: «Стояти!». Звідки жінкам було знати, що в руках у нього лише запальничка. Тим часом його приятель перескочив через перегородку каси і вигріб зі столу касира, якій вдалося втекти, всі гроші і поскидав їх у пакет. Як потім з’ясувалося, здобиччю грабіжників стали 16 тисяч 166 гривень.
Злочинці швиденько залишили місце події, проте їх багато хто запам’ятав. У Новому Роздолі, наприклад, у банку вони потрапили в поле зору відеокамер. У Болехові випадкові свідки не могли не звернути увагу на двох молодих людей, одягнених цього спекотного дня у футболки з довгими рукавами та кепі. Отож незабаром правоохоронці вийшли на їх слід. Щоправда, затримали лише Н. Як зазначено у вироку, справу щодо його приятеля виділено в окреме провадження. Тому вдалося втекти, причому прихопивши всю здобич. Н. на суді стверджував, що приятель не дав йому ні копійки, лише сказав, мовляв, тепер вони квити. Однак саме на Н., котрий попався, й «повісили» всю суму збитків, яких зазнав... ні, не банк, а страхова компанія, де була застрахована ця фінансова установа від усіляких ризиків.
Отож і виходить, що наш «герой», сподіваючись позбутися боргу в чотири тисячі гривень, у підсумку виявився винним у чотири рази більше. А у страхових компаніях, як і в банках, уміють «вибивати» свої гроші.
Щоправда, на суді Н. ледь не божився, що він не хотів іти на злочин. і навіть пробував відмовити приятеля від пограбування, на що почув лише погрози щодо себе та майбутньої дружини. Він щиро розкаювався у вчиненому, бо під час перебування під вартою (як міру запобіжного заходу йому було обрано арешт) усвідомив у повному розумінні цього слова, що таке воля. Н. говорив, що хотів би жити нормальним життям зі своєю коханою, яка вже стала дружиною, виховувати дочку, котра народилась у нього. Та проблема в тому, що злочин, який він скоїв, у Кримінальному кодексі кваліфікується як розбій, вчинений за попередньою змовою осіб, поєднаний з проникненням у житло чи інше приміщення. і мінімальна санкція, яка передбачена за нього, — сім років позбавлення волі. Саме таке покарання й виніс для Н. суд першої інстанції.
До речі, цю справу розслідував старший слідчий в особливо важливих справах слідчого управління УМВС в Івано-Франківській області підполковник міліції Юрій Винник. Ось що він згадує з цього приводу.
— Кримінальну справу за фактом розбійного нападу на банк спершу розслідували в Долинському райвідділі міліції. Та у зв’язку зі складністю й резонансністю злочину через деякий час прийняв її до провадження я, оскільки саме наш відділ в той час спеціалізувався на таких речах. Почну з того, що особа, про яку йдеться у матеріалі, не така вже «біла та пухнаста», як це може видатися з вироку суду. Свою вину на досудовому слідстві він так і не визнав. До кінця відмовлявся давати показання, посилаючись на 63-тю статтю Конституції України. Всі докази щодо його причетності до участі, як пізніше ми встановили, в обох розбійних нападах — на Львівщині та на території нашої області, довелося здобувати самотужки. Можете собі уявити, наскільки це було складно. Наприклад, мені неодноразово доводилося виїжджати на місця розбійних нападів — до Болехова та Нового Роздолу Львівської області для того, щоби зібрати ті докази буквально по крихтах. Так само виїжджав до Стрия, де проживали обидва нападники, для перевірки їх алібі. Звісно, воно не підтвердилося.
Річ у тім, що при скоєнні певного злочину відразу проводилася перевірка, чи не було десь чогось подібного до цього. Завдяки записам камер спостереження як у новороздольському відділенні «Райффайзен Банк Аваль», так і в болехівському відділенні тоді ще «ПлюсБанку» нам вдалося встановити механізм пограбування фінансових установ. Проаналізувавши ці дані, прийшли до висновку, що в обох випадках він ідентичний. Отже, діяли одні й ті ж особи.
Також провели, так би мовити, слідчий експеримент, в результаті якого з’ясували, що різниця в часі між нападами на фінансові установи у Новому Роздолі та Болехові збігається з тим періодом, за який можна доїхати автомобілем з одного населеного пункту до другого. Адже не забуваймо, що обидва пограбування було скоєно протягом одного дня.
Розслідуванню справи посприяло й те, що вдалося знайти свідків події, в тому числі й водія автомобіля, на якому пересувалися злочинці. Показання, які ми зібрали, переконливо свідчили: ті особи заздалегідь готувалися до пограбування. Вивчили шляхи під’їзду і втечі з місця злочину, спостерігали за тим, що відбувається в приміщеннях банків, очікуючи слушної нагоди для нападу. Знову ж таки, судячи з записів камер спостереження, видно, що діяли вони злагоджено, за наперед розробленим планом.
Що стосується тверджень засудженого з приводу того, що на злочин він пішов ледь не силоміць, бо був винен другому фігурантові чотири тисячі гривень, то це він просто обрав таку тактику захисту. Усвідомивши, що доказів його причетності до розбійних нападів достатньо, вирішив на суді не грати «в мовчанку», бо цим міг лише зашкодити собі. Скориставшись тим, що другого фігуранта наразі затримати не вдалося, перевів усі стрілки на нього, а себе видав за жертву обставин. Та це навряд чи відповідає дійсності. Скажімо, під час обшуку ми вилучили у цього зловмисника доволі велику суму грошей — дві тисячі доларів та 750 євро. Під час процесу було доведено, що ці гроші у нього з’явилися не внаслідок пограбування банківської філії, а отримав на ремонт квартири від мами, яка їх заробила чесною працею за кордоном. Та все ж, маючи таку суму, невже побоявся звідти взяти гроші, щоби повернути борг, а не побоявся йти на вчинення тяжкого злочину, за який передбачено суворе покарання? Тим більше, що свого часу цей чоловік уже мав проблеми з законом і не міг не усвідомлювати, що його чекає.
Другий момент полягає в тому, що він так і нічого не розповів про ту начебто запальничку, схожу на пістолет, якою погрожував банківським працівникам. Зокрема, куди вона поділася після пограбування. А може, це була зовсім не запальничка? Отож і виникає питання, наскільки щирим було те каяття, яке прозвучало в суді.
Справу щодо другого учасника злочинів виділено в окреме провадження, його оголосили в міждержавний розшук. Зауважу, що цей молодик здобував юридичну освіту і раніше не був судимий. Користуючись нагодою, хочу звернутися до нього з пропозицією не випробовувати свою долю, а добровільно прийти в правоохоронні органи і справді щирим каяттям полегшити своє майбутнє. Злочин, який він скоїв, є тяжким і має термін давності 15 років. Чи не занадто тяжко йому буде стільки років переховуватися? До речі, в засобах масової інформації не раз повідомлялося про результати спільних операцій з правоохоронцями інших держав щодо розшуку осіб, які ухиляються від слідства та суду. Пригадуєте, були випадки, коли злочинців знаходили та притягали до відповідальності і через сім, вісім років. Траплялося, якщо ми говоримо про груповий злочин, коли спільники, котрих раніше затримали, вже відбули покарання і давно перебували на волі, а такий, з дозволу сказати, «бігунець» лише відправлявся за грати.
