Свого часу великою політичною перемогою всіх мешканців Карпатського краю і, зокрема, моїх краян бойків став Закон "Про статус гірських населених пунктів". Як його автор знаю, наскільки важко було вибити у зарозумілої, захланної київської бюрократії соціальні пільги для мешканців гірського краю. Що їм до того,як живуть "вуйки" в горах, в кращому випадку літом у гриби приїдуть. А літом всюди добре.
Пам'ятаю, як мене переповнювали емоцї, коли закон був принятий, не хотілося йти з трибуни Верховної Ради. Я розумів і надіявся що це лише початок. Цей закон мною розроблявся до певної міри як базовий, такий, що стане канвою для розробки низки інших законодавчих актів, що в свою чергу охоплять всі сфери життя в гірській місцевості :перш за все соціальний захист, розвиток підприємництв, розвиток інфраструктурних пректів в горах .Як і всі закони він має потенціал для вдосконалення. З часу його прийняття є зрозумілим, що він потребує уточнень, більш чітких правил, термінів. Але головне все ж – він працює, і люди, які тяжко працюють в горах, де важкі природні умови життя, де немає плодючих рівнинних грунтів, де загрожують повені, де природні ресурси розграбовані, а інфраструктурою не займались десятиліттями, ці люди отримують «гірські» добавки до пенсій і соціальних виплат.
Нажаль вже ходять чутки, що Закон хочуть відмінити. І чутки ці небезпідставні. Я мав розмову недавно з таким собі " новим" із старих в Мінекономіки: каже будем зрізати соціальні виплати, - цей Ваш закон, нам як кістка в горлі. Наша влада знову вирішила зекономити не на собі, а на найменш заможних і незахищених. Ми розуміємо, що держава в небезпеці. Але чому пропонується затягувати пояси не олігархам, не розібратися з ганебною корупцією, а старому спрацьованому чоловікові у селі, молодій мамі, що за копійки здає молок (а коло тої худобини треба наробитись, пам'ятаю з дитинства) і не має можливостей вибудувати своє життя із зрозумілими перспективами, багатодітним матерям у бідних селах? А де знайти роботу,щоб платли хоч на якесь життя?
В мене є аргументи на захист Закону. Ці аргументи стоять не лише на соціальній проблематиці, але й на історичних фактах, які завжди замовчувались, але не забуті. Соціальні виплати для Карпатських горян – не розкіш, а крихітна доля компенсації за вікове пограбування нашої землі.
Владні кола відбирають в нас невідновлювальні багатства. З поверхневих горизонтів практично повністю викачана нафта, сировина для виробництва будівельних матеріалів, унікальна цінна деревина вивозиться з нашої землі у піратській спосіб, від чого край втрачає мільйони гривень щорічно.
Історично саме на Бойківщині концентрувались потужності з видобутку вуглеводневих речовин, калійно-натрієвої солі, будівельного каменю, рідкісних мінеральних сполук та інших природних ресурсів, яких потребувала Європа на ранньому періоді індустріалізації. Не питаючи бойків, яких мали за «незрячих аборигенів», природні скарби бойківської землі пустили на вдоволення потреб іноземних держав та їхнього населення.
Ми добре пам’ятаємо, як шалені гроші, вилучені за реалізацію цього природного багатства осідали європейських банках, а корінне населення – бойки – залишались у безпросвітних злиднях. Тепер те ж саме. Лише замість європейських столиць – Київ. Столиця перетворилась на хижого монстра, який через податки і перенаправлення фінансових потоків паразитує на горянах, що тяжко працюють на окрадених карпатських землях.
Такою була і є політика колонізаторів у всі часи. Тепер ми така собі «колонія» київського чиновництва та вирощених ним олігархів. Змінюються президенти, гремлять Майдани, проголошуються реформи, а віз і нині там. Й навіть ті крихти, які ми собі відвоювали, спираючись на міжнародну європейську практику, тепер знаходяться під загрозою. Доречі - та низка зокнодавчих актів, що згадані вище і є конкретним кроком до децентралізації про яку нині так багато говоріння.
Я відчуваю, що ті люди, яких мої краяни обирали до Верховної Ради у 2012 році навіть не намагалися відстоювати їх інтересів. На жаль, обрані за квотним принципом, теперішні народні обранці стурбовані лише вузькопартійними інтересами і, як видається, грають не на боці своїх виборців. Вони на боці бюрократів з безнадійно совковим, егоїстичним, неоколоніальним мисленням.
На часі прийняття законів іншого рівня. Система законодавчих актів повинна врешті решт визначити ставлення держави до гірських регіонів, раз і назавжди. Я вивчав подібні нормативні акти в Європі і зараз працюю над проектом подібного Закону для України. В ідеологію такого закону має бути закладено прогресивну ідеологему: державо, створи сприятливі умови для ведення бізнесу та розвитку гірських територій! Горяни вимагають умов для того, щоби їм самостійно стати надійною опорою Української Держави.
Життя та бізнес в Броварах чи в Кременчуці, і в гірському селі Долинського чи Рожнятівського району різняться між собою як небо і земля. Побутові складності та природно-кліматичні ризики проживання в гірській місцевості, більші, ніж на рівнині, поточні та капітальні витрати для будівництва та виробництва, відсутність доріг та сучасних комунікацій – все це не придумано кимось для «випрошування халяви», все це сувора щоденна реальність, в якій живуть сотні тисяч українських громадян.
Я, безумовно, з повагою ставлюся до будь-якого бізнесу, де б він не створювався, але не втомлююсь повторювати: Українська Державо, створи для гірських територій, для своїх найдревніших, опорних етносів урівнюючи умови, зокрема особливу систему оподаткування, яка б включала в себе стартові податкові пільги для бізнес-проектів, високу юридичну захищеність бізнесових ініціатив корінних мешканців гірського краю, нормативну базу для екологічної специфіки, застав банки видати дешеві кредити як для підприємництва так і для придбання і будівництва житла в горах, тощо. Щоб, нарешті, хотілося і моглося жити в горах.
Горяни Швейцарії, індіанські племена Кордильєрів та ще багато людей, яким історично випало жити в екстремальних умовах висотного ландшафту, користуються спеціалізованою нормативною базою для зрівнювання їхніх можливостей з можливостями мешканців рівнин. Там немає масового плину людей з гір в міста. Це звичайна практика для цивілізованих держав. На часі і нам ставати цивілізованими.
