Фото: hvylya.org
Оточення Януковича збентежене: шеф узяв паузу і не ухвалює рішення. Обкладений пропозиціями, "Чапай думає". На межигірському столі — план силового варіанта зачистки Майдану, згідно з яким у цій "Зірниці" передбачається встановити переможний прапор максимум за три години. Є й інший варіант: перехопити ініціативу в опозиції і позбавити її більшості гасел, як це було в ті часи, коли уряд, за розпорядженням Віктора Януковича, ще не поставив євроінтеграцію на паузу: ініціювати й ухвалити закон про безумовну амністію; всерйоз закрутити створення коаліційного Кабміну; пройтися з антикорупційною косою по головах, які високо стирчать; активізувати й завершити результативно переговори щодо підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Найсвіжіша папка — з пропозицією оперативно провести дострокові президентські вибори, що, насамперед, може бути продиктоване тезою: "Краще зараз, бо далі з економікою буде тільки гірше". І, звісно, на столі є пропозиція, суть якої — у затягуванні процесу, з надією на маргіналізацію Майдану, поглиблення залучення опозиції у гру влади і запуск підготовки змін до Конституції, з можливістю, залежно від ситуації, восени ухвалити рішення щодо того, варто її міняти чи ні.
Усі плюси й мінуси цих варіантів і похідних від них Янукович зважує і прикладає до шкали бажань: хочу — владу і гроші; не хочу ділитися владою і грошима, не хочу санкцій і в рабство до Путіна. От бачте, а ви кажете, що тільки опозиція безпорадна і не знає, що робити...
Перш ніж визначитися зі стратегією, Віктор Янукович має ухвалити одне важливе рішення — визначитися з прем'єром і сформувати уряд.
Сьогодні відповіді на запитання, хто стане новим прем'єр-міністром України, ще немає. Стверджують, що хазяїн Банкової обіцяє його дати вузькому колу в неділю. У міру наближення до пленарного засідання Верховної Ради, на якому депутати мають затвердити внесену президентом кандидатуру, запитання: "Ім'я, сестра?" — я чую дедалі частіше. І незмінно відповідаю: "А яка різниця?". Хоч би хто став прем'єр-міністром, і хоч би за яким принципом новий уряд зшивався, ніхто йому не дозволить ухвалити ту низку заходів і реформ, про які волає українська економіка. Цього не зробить напередодні виборів ні влада, ні опозиція. Зневоднене корупцією, знівечене експериментами ескулапів-непрофесіоналів тільце треба лікувати інтенсивно, оперативно й боляче. Причому боляче не тільки для політичного класу, а й для широких народних мас. Прибирати державний рекет від бізнесу і відмовлятися від практики проникнення влади в нього на правах бичачого ціп'яка; виписувати чесний бюджет, без прихованих по галузях шматків неоголошеного дефіциту; урізати, під час відсутності економічного зростання, соціальні виплати; руйнувати олігархічні монополії; рішуче продовжити пенсійну реформу; чистити прогнилу банківську систему; не кажучи вже про такі багатомільярдні "дрібниці", як контрабанда через "зеленку", підконтрольні конвертаційні майданчики, податкові ями, розкрадання бензинових акцизів тощо. Хтось до цього готовий? Звісно, ні.
Тому варіантів дій у Януковича залишається два: або він намагається розіграти урядову карту так, щоб зберегти практично монопольний контроль Сім'ї над останніми вершками з торта, який доїдає криза, або ухвалить рішення і, заради зміцнення сильно розхитаної більшості, поділиться доступом до бюджету і схем з кількома олігархами, які завбачливо потурбувалися про те, щоб серед активів мати не тільки заводи і пароплави, а й телевізійні канали і депутатські групи. Якщо зовсім просто, то йдеться про два варіанти однієї задачки. Перший: "У вас було десять яблук. До вас підійшов Віктор Янукович і забрав десять яблук. Скільки яблук у вас залишилося?". Другий: "У вас було десять яблук. До вас підійшли п'ятеро олігархів і забрали по два яблука. Скільки яблук у вас залишилося?". Насолоджуємося розмаїттям відповідей.
З тим, що "дано" у першій задачці, у принципі, ясно все — найпростіший, живучий, агресивний організм, що не розуміє змісту слова "досить". Відомо, що з усього переліку людських фобій дентофобія — найпоширеніша у світі. В Україні "боязнь стоматолога" набула й іншого змісту. Йдеться не тільки про гроші, а й про владу. Принцип добору кадрів, реалізований при формуванні попереднього уряду, — абсолютна лояльність, здатність до "схемотехніки", і лише на третьому місці — професійна кваліфікація — Олександр Вікторович переконав Віктора Федоровича перенести і на своє робоче оточення. Інша річ, що "надійні пацани", які оточили хазяїна Банкової, за останні кілька місяців зробили всі можливі помилки. І констатація цього факту — не ода покійному Юрію Левенцю і живому й здоровому на свободі Сергію Льовочкіну. Це — докір. Якби не вони, які водили Януковича попід руки, то для нього все могло б закінчитися значно раніше.
Вважається, що для збереження Сімейного контролю над фінансовими й адміністративними можливостями Кабміну є два шляхи: призначити прем'єром або Сергія Арбузова, або мишу сіру й стовідсотково керовану, чиє ім'я взагалі не на слуху. Цілком очевидно, що кандидат на посаду прем'єр-міністра, внесений президентом, має сприйматися всередині країни і не викликати ідіосинкразії у Росії й на Заході — місцях, де Віктор Янукович сподівається отримати необхідне кредитне підживлення для української економіки. При внесенні кандидатури нинішнього виконувача обов'язків прем'єр-міністра в Україні увімкнеться табло: "Сім'я!!!", на Заході: "Санкції?", у Росії — "Ідіот" (Сергію Геннадійовичу, це, звісно, не про вас). Крім того, ряд депутатів Партії регіонів, котрі стверджують: "Хоч кого Віктор Федорович запропонує кандидатом у прем'єри — парламентська більшість його підтримає", трохи підвисають при згадуванні прізвища Арбузов. У його підтримці, особливо мажоритарниками, чиї інтереси Сергій Арбузов, який номінально відповідав в уряді Азарова за парламент, ігнорував перманентно, мої співрозмовники сумнівалися. Але в.о. прем'єра старається і останніми днями активно пішов у народ зустрічатися з депутатами.
Зі значно більшим піднесенням фракція Партії регіонів підтримала б кандидатуру Андрія Клюєва. З піднесенням — звичайно, не вся, але більшість. Останні два тижні нескінченним потоком парламентські однопартійці нинішнього глави АП йшли і йшли на Банкову. І кожен ніс купу образ, кривд, скарг на неповагу, ігноровані урядом потреби округів, поранений клименківською податковою власний бізнес тощо. Їх слухали. Уперше за рік. Андрій Петрович уміє слухати. Та й слова, так щоб зовсім, на вітер не кидає. Тому всі просили удвічі більше, ніж потрібно, твердо сподіваючись, що отримають з рук Клюєва-прем'єра якраз потрібну половину. Ці руки всього ніколи не крали. А що в крові — так, певно, однопартійці не гидливі. Через зал Клюєв пройде "на ура". Інше питання: чи відпустить його Янукович? Ким замінить? Насправді, ці запитання — досить тривожний дзвінок для Януковича. Коли на головні посади в системі влади у президента виявляється один універсальний кандидат — зовсім біда. Леонід Кучма звузив своє коло довірених осіб до сім'ї і Віктора Медведчука під кінець другого президентського терміну. Янукович пройшов цей шлях набагато швидше...
Від Андрія Клюєва, котрий декларує обіцянки роздати з лотка "кожній свашці по ковбасці", перейдімо до інтересів тих, хто так просто й на слово не вірить. Тим більше Андрієві Петровичу.
У кожної верстви суспільства, яка підтримала — прямо чи опосередковано — Майдан, є на те своя причина. На сьогодні у великого бізнесу причина для революції — це встановлена в державі монополія на корупцію. Схоже, що оптимальним для них у нинішній ситуації був би такий фінал: у результаті протистояння Майдану і режиму олігархи перемогли Сім'ю. У тому розумінні, що як мінімум змусили ділитися. От дивлюся я на цих дорослих мужиків, котрі "пройшли Крим і Рим" і розправляють плечі у власних офісах, і думаю: навіщо вам цей гак на сім верст? Для чого акціонування злиденного бюджету і бізнес-партнерство з одіозним президентом? Жодна схема в найкращі роки не давала стільки прибутку, скільки може дати капіталізація вашого бізнесу в разі перетворення України на нормальну європейську країну. Країна з нормальними правилами гри, з нормальними судами, з розвиненою інфраструктурою і працюючою державною машиною принесе вам збільшення капіталів у рази, а не на відсотки. В Україні Януковича свої заводи ви навіть продати зможете тільки за копійки. Не набридло вошкатися? Не набридло не спати спокійно ночами, тягати за собою взвод охорони, а вилітаючи за кордон, боятися — раптом чартер доведеться розвертати прямо в повітрі?Не набридло гризти одне одного замість того, щоб перегризти ланцюг? У своїй роз'єднаності, напівопозиційності і напіввірності Януковичу ви маєте такий самий безглуздий вигляд, як ваші маріонетки на сцені Майдану. Замість по черзі, як трофеї, тягати своїх опозиціонерів то в Межигір'я, то на Банкову, ключові олігархи могли б переформатувати власними депутатськими ресурсами більшість і визначитися з тим одним, хто зможе, перемігши на виборах, принести найбільший прибуток, а саме — змінити країну.
Через те, що на цей момент такої готовності олігархічний корпус досі ще не проявляє, немає сенсу аналізувати "що буде?" в разі висування на посаду прем'єра таких кандидатів, як Юрій Бойко, Олександр Вілкул, Арсеній Яценюк, Петро Порошенко. Перші три можливі претенденти — це лише перерозподіл "яблук". А Петрові Олексійовичу Віктор Федорович своїх грошей не
довірить.
Чи зможе переформатування Кабміну, чи то за участю опозиції — що малоймовірно, чи то без неї, стати фактором урегулювання протистояння в країні? Швидше ні, ніж так. У новому уряді не буде Миколи Азарова, чиєї відставки вимагав Майдан; схоже, не буде в складі Кабміну і Віталія Захарченка, для якого, про всяк випадок, готують кабінет одного із заступників у спорожнілій РНБОУ. Для якоїсь частини людей усунення обох подразників буде достатньо. Але для більшості повсталих проти цієї влади — ні. І вже, тим більше, цього мізерно мало для ламання системи. Що усвідомлюють громадяни, не просто розкраденої, а де-факто вкраденої у них країни. Громадяни, значно більш зрілі, ніж переважна більшість представників політикуму, зможуть зрозуміти й пережити кілька перехідних урядів і навіть перехідного президента, який має змінити Януковича. Але за однієї умови. Зміна системи — це те, з чого починався Майдан: підписання Угоди про Асоціацію з ЄС. З урахуванням російського фактора, незрілості політичного класу й неабиякої економічної кризи, без рамки Асоціації Україна ризикує просто перетворитися на змилок.
Юлія МОСТОВА,
