Увага громади маленького міста Івано-Франківська знову прикута до пам’ятників. Востаннє таке спостерігалося на початку дев’яностих, коли відбувалася фронтальна заміна радянської символіки на національну.
Тодішній ажіотаж навколо монументальних об’єктів виглядав доречним. Адже довгі десятиліття вулиці і площі Івано-Франківська були заставлені сумнівними «шедеврами» комуністичної наочної агітації. Нова доба вимагала нових форм.
Щоправда саме нових форм мешканці міста майже не побачили і все з часом повернулося на рейки доброго старого «соцреалізму з національним забарвленням». Люди сприйняли такий естетичний глухий кут з іронією і охрестили нові «досягнення» прикарпатської монументалістики «урною з шаблею», «шматою», «кашкетом», «трансформером» та іншими не вельми респектабельними назвиськами. Інтерес до пам’ятників тимчасово знизився.
Але тепер все знову повернулося. Монументи знову у центрі суспільної уваги. Митці і вчені сперечаються щодо мистецької вартості нового пам’ятника Шевченкові та планованого монументу «Руській трійці». Політики оголошують про будівництво нових пам’ятників. Що саме спричинило новий напад «монументальної лихоманки»?
Найпростіша відповідь така. У політиків вичерпались ідеї та пропагандистський ресурс. Тому вони повернулися до перевіреного піар-засобу. Адже, попри все, пересічна івано-франківська «електоральна одиниця» любить пам’ятники. Іванофранківці страшенно тішаться (й нема на те ради), коли у місті виникає новий монумент. Тобто місце, де можна у свято постояти з фаною і заспівати пісню.
Більшість містян мріє, щоби на кожній площі стояло два, а краще три пам’ятники. Великих.
Тому «моументальні ініціативи» батьків міста завжди знаходили теплий відгук в електоральних серцях. Скажімо, на останніх місцевих виборах значну кількість голосів, відданих за Анушкевичуса забезпечив пам’ятник Степану Бандері, споруджений за першої каденції Віктора Андрюсовича. Як тільки опоненти діючого мера починали публічно сумніватися в його «патріотичній позиції», мерська команда витягувала джокера: пам’ятник провідникові ОУН на Європейській площі.
Тепер, коли нові керівники міста об’єктивно не можуть виконати своїх передвиборних соціально-економічних обіцянок, тема пам’ятників стає знов над-актуальною.
Але є й інші причини «монументальної лихоманки». Суспільство прагне зримих символів своєї самобутності. Якщо воно (суспільство) не може виразити власну самобутність через добре авто вітчизняного виробництва на кшталт «мерседесу», або через космічний корабель типу «шатла», - це суспільство починає виражати себе за допомогою пам’ятників. Зрештою, для цього не треба ніяких технологічних проривів. Достатньо мати гроші на граніт і цемент, а сам пам’ятник можна отримати у подарунок. «На халяву».
Історія з пам’ятником Шевченкові стала повчальною. Дякувати Богу, що пам’ятник Тарасу Шевченку в однойменному міському парку Івано-Франківська був встановлений дуже швидко. Бо ціла когорта «мистців» і «фахівців» у всіх галузях кинулася криком кричати, що пам'ятник Кобзарю, мовляв, встановлюють десь «в дідька на кулічках», «біля парківських санвузлів» і т.п.
Пам'ятник Тарасові Шевченкові в Івано-Франківську. Автор Лео Мол
На думку люмпенів від культури пам’ятник Шевченкові має бути тільки «в самому центрі, він має бути великий, на ще більшому постаменті…» Очевидно причиною таких ідей є власні комплекси неповноцінності. Насправді велич Кобзаря не можливо підсилити нічим, бо вона Абсолютна.
Кореспонденти «Фіртки-магус» були писутні під час монтажу пам'ятника Шевченкові в міському парку.
Дехто з породи тих, кому «все не так» закидав, що встановлюють пам'ятник ніби то не там, де планувалося, не на місці освяченого каменя на центральній алеї парку, а в десяти метрах від того каменя.
Зараз пам'ятник змонтований в такому місці, що південне Сонце ідеально освітлює площадку та освітлює самого Шевченка. Якщо б його обуло встановлено на центральній алеї, то сам пам'ятник виявився б спиною до півдня, що привело б до того, що на фоні Сонця ми спостерігали б тільки контур пам'ятника, не бачачи жодних його деталей. Та й сфотографауватися «протии Сонця» біля пам'ятника було б проблематично.
Ще однією перевагою пам'ятника в парку в поріянянні з метушливим центром міста є можливість посидіти в спокої, серед природи, помолитися, помедитувати… Думаємо, і сам Шевченко хотів би відпочити від тих наших люмпенізованих назойливих "поціновувачів" десь від них подалі, в парковій тиші... В арці серед крон дерев.
Ну а щодо закидів наших «мистців» про те, що пам'ятник встановлено «біля санвузлів»… Ми принюхувалися…. Ними там і не пахне:))
І в порівняння з старим погруддям Шевченкові в однойменному івано-франківському партку - пам'ятник Лео Мола - це очевидно пам'ятник аристократові Шевченкові. На відміну від старого радянського пам'ятника Шевченкові "крпакові". Пам'ятники це ще й елемент зомбування...
Щодо довго обговорюваного пам’ятника «Руській трійці».
Проект пам'ятника "Руській трійці"
Проект Федорина зроблений в естетичному каноні вісімдесятих років минулого століття. Просвітники у запропонованій композиції виглядають групою космічних прибульців з доштукованою атрибутикою. Як цей пам’ятник називатимуть мешканці міста? «Інопланетянами»? Співати біля нього, скоріше за все, ніхто не буде. Принаймні на тверезу голову. Що стосується альтернативної «класично-сентиментальної» композиції, то вона просто скучна. Таких «добродіїв на лавці» ми вже бачили сотні. І в Європі і в Росії. Скажімо, в Берліні е «чудовий», забутий Богом і людьми пам’ятник ідеологам комунізму «Марксу-Енгельсу». Той же стиль, тільки більш модерний і соц-реалістичний…
Пам'ятник ідеологам комунізму Марксу і Енгельсу в Берліні
Одною лавкою більше, одною менше… Оригінальності нашому місту така «шняга»-«трійка» не додасть.
Якщо вже франківців так лихоманить від можливості «застовпити» порожнє місце пам’ятником, то варто зважати на мистецьку цінність пропонованих об’єктів.
І ще – на тлі «пафосних», «ідеологічно перевантажених» і «високохудожніх» пам’ятників хочеться чогось сучасного, веселого і «символічного», - для прикладу – того ж анонсованого пам'ятника «чуду аеродинаміки» – хрущу…
Всі ті пам'ятники (що розміщені нижче) - масово тиражуються в інтернеті, путівниках, і стали своєрідною візитівкою тих місць, де вони розміщені. Чи може стати в ряд з ними пам'ятник "Руській трійці" (при всій повазі до "неї")? А Івано-Франківсь претендує ж на столицю туристичного Карпатського краю...
Мексіка. Гвадалахара. "Вухатий стілець"
Пам'ятник мешканцям Будапешту
Москва. "Сколько я зарЭзал..."
"
Івано-Франківська журналістка Таня Соболик "в черзі за безкоштовною юшкою" у Вашингтоні
Данія. "Пісяючий дядько"
Австралія. "Хто загубив гаманець?"
Ватикан. Пам'ятник шишковидній залозі, яка "відповдає" за містичні здібності людини
Ватикан. Творення Світу. Вселенський вибух.
Тенеріфе. Канарські острови
Лос-Анжелес
Матір Божа. З символізмом циклічності Часу-Буття, Життя-Сметрі. Нью-Йорк
Прага. Франц Кафка
