Митрофорний протоієрей, протопресвітер Дубівецького протопресвітеріату Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ Олег Каськів є ректором приватного закладу вищої освіти «Івано-Франківська академія Івана Золотоустого».
Про те, чи вдається пов'язувати священство та освітнє служіння і як себе зарекомендовує сучасне студентство ректор розповів в інтерв'ю журналістці Фіртки.
Ви — і ректор, і священник. Як ці дві ролі взаємодіють у вашому житті?
Я, перш за все, є священником, а вже потім — ректор і всі інші посади. До священства йшов я досить довго. Ще як закінчував Підволочиську середню школу за час радянського союзу, то вже тоді мріяв стати священником.
Що стало поштовхом до вибору священства?
Це не моя заслуга — я мав надзвичайно побожну бабцю. Вона молилася про це багато років, а я навіть не знав. У часи СРСР бабця ходила в Зарваницю пішки й до Почаєва. Напевно завдячуючи її молитвам, я й прийшов до цього.
Друга річ: життєва дорога привела мене до Івано-Франківська. Бо в 90-му році виходила районна газета, яка називалася «Збручанська зоря». На останній її шпальті було написано, що Івано-Франківська духовна семінарія оголошує набір студентів.
По цьому оголошенню я 17-річний приїхав до міста сам на вулицю, де зараз є Майдан Шептицького. Так мене Бог сюди привів.
Як ваш шлях складався далі?
Семінарія тоді орендувала приміщення. За союзу це ще було нелегально і ми, як учні Сократа, «ходили» по місті. Близько 1991 року взяли в оренду приміщення на вулиці Сірика.
У 1996 році я був направлений до Риму, де захистив кандидатську докторську дисертацію у державному ватиканському університеті. А 2001 року повернувся в Україну, де 18 грудня був призначений ректором духовної семінарії. Обов'язки на цій посаді виконував 14 років.
Згодом мене призначили в архієпархію. А вже шостого січня наступного року розпочну п'ятий рік, як я обраний сенатом на посаду ректора приватного навчального закладу «Івано-Франківська академія Івана Золотоустого».
Чи не конфліктують у вашому житті ці дві ролі: адміністрація і духовність?
Ці дві ролі одна одну доповнюють — у мене на столі завжди лежить щоденник, у якому я розписую обов'язки. У різних людей усе залежить від характеру, наскільки вони здатні розділити одне й інше. Мені це не перешкоджає: до прикладу, о восьмій годині я помолився, а вже о дев'ятій — прийшов в офіс. Ми мали багато таких випадків в історії УГКЦ чи православних церков. Візьмімо до уваги приклад Луки Войно-Ясенецького, який був митрополитом і водночас хорошим хірургом.
Я маю помічника-священника, який допомагає мені в служінні. А як ректор — маю віцеректора, деканів, завкафедри, тобто цілий апарат, який фактично працює на весь регіон. Адже академія — це єдиний заклад такого складу, де студенти ще й отримують акредитований, ліцензований диплом, за яким можуть працювати в усіх галузях.
Скільки студентів наразі навчаються в академії?
На стаціонарі навчаються близько 240 студентів, тоді як заочний відділ налічує 120-130 людей. Заклад також має так звані неліцензовані програми, як-от малювання ікон, вироблення мозаїки, інститут вищої релігійної культури, навчання дяків, навчання катехитів і так далі.
Чим академія відрізняється від інших приватних навчальних закладів?
«Івано-Франківська академія Івана Золотоустого» — це приватний заклад вищої освіти. Тут вчаться і семінаристи, і багато світських людей: діти після 11 класу, випускники коледжів. Наприклад, цьогоріч до нас прийшов на заочне навчання доктор математичних наук і викладач Львівської політехніки. Ця людина має таке ж право навчатися і в 62 роки.
Чи бачите ви перспективу співпраці з духовними навчальними закладами, університетами, науковими інституціями чи світськими гуманітарними школами?
Так, маємо кільканадцять десятків підписаних угод і меморандумів про співпрацю. Наприклад, перша угода — з близько 37 бібліотеками. Наш студент може онлайн зайти в будь-яку з цих бібліотек.
Друга річ: маємо підписані угоди з духовними семінаріями про співпрацю. Маємо також угоди з різними іншими навчальними закладами, як-от Карпатським національним університетом, Університетом Короля Данила, Дрогобицьким університетом та іншими.
Завдяки таким угодам ми збагачуємося. Маємо нагоду побачити, які підходи вони використовують. У нас є обміни викладачами, зустрічі на конференціях і багато іншого.
Які цінності ви намагаєтеся передати своїм студентам? Що найголовніше у їхньому вихованні?
Найголовніше — бажання студента. При будь-якому навчанні є дві сторони — заклад і студент. Коли бажання студента збігаються з можливостями закладу — це завжди позитивно. Якщо ж студент прийшов лише отримати диплом — це є одна річ. І навіть якби заклад робив максимально вдалу програму, залучав гранти чи найкращих професорів, то успіх буде близько нуля. І навпаки.
Тому важливо, щоб вмотивований студент хотів вчитися. Треба розуміти, що будь-який заклад університетського способу дає 50-60% знань напряму. А далі — усе залежить від праці. Нереально, щоб заклад давав усе, поки студент сам не відчує і не дослідить. Тому, наприклад, ті ж курсові роботи, реферати, участь в конференціях, симпозіумах розширюють таку собі палітру студента. Просто прийти на пари, відсидіти, взяти сумку й піти — замало.
Як ви б зараз схарактеризувати сучасну молодь, її вміння вчитися?
Характерно, коли подивимося на зрізи поколінь, то завжди дідусі наші говорили, що батьки гірше вчилися, ніж вони. Батьки так своєю чергою говорили про нас.
Незважаючи, молодь в нас чудова. І обставини війни це підтвердили: донати, волонтерські штаби, допомога війську з їхнього боку. Але чи завжди педагоги можуть розуміти запити молоді? Вони ж колись не вчились у бомбосховищах, під час повітряних тривог чи вимкнень електроенергії. Але це й, напевно, загартовує.
Мусимо зрозуміти одну річ: сучасні студенти мають зовсім інші підходи й критерії в навчанні, ніж ми. І це нормально, тому що технології пішли дуже далеко. Раніше для написання статті треба було їхати в Київ чи Львів, шукати там архів, сидіти кільканадцять днів і витрачати величезні фінанси, свій час. Зараз це робиться в телефоні — за секунди знаходять і завантажують інформацію. І в цьому є перевага.
Як ви тоді ставитеся до частого використання студентами штучного інтелекту?
Те, що штучний інтелект може створити — це класно. Але є й негативи. Я сам перевіряв ШІ й він не до кінця є точним. У певній специфіці він не відчуває нюансів.
Відповідь штучного інтелекту на моє запитання про Святого Духа — це голуб, який літає. І багато студентів, хто не до кінця це розуміє, на курсових дуже «попадається», тому що використання ШІ відразу відчувається.
А чи змінилося зараз щось в ставленні до навчання у ваших студентів?
Студенти здатні вчитися і вчаться непогано. Раніше вони трохи легковажно ставилися до іноземних мов. Зараз же вивчення іноземної — у пріоритеті.
Що цікаво, кожен студент аналізує, що буде далі з напрямком його шляху, після закінчення навчального закладу, після отримання диплома. Тому він починає мислити. І, наприклад, дуальна освіта дає можливість таким людям одночасно працювати й вчитися. Взагалі освіта є зараз цікава тим, що може адаптовуватися індивідуально до кожного студента.
Чи є зараз зміни в академії у зв'язку з сучасними викликами, зокрема війною?
Змінилося багато. Раз у рік ми робимо спеціальні опитування, вивчаємо ситуацію, як бачать розвиток студенти й викладачі. Тому ввели деякі нові програми, як-от капеланське служіння, зокрема й військове, шкільне чи лікарняне.
Досвід війни показав, що чудово, коли в бліндажах, окопах, «на нулі» й на інших позиціях є священник, який підтримує, буває разом з солдатами, молиться за них та допомагає.
Зокрема, є пенітенціарне служіння — священники йдуть в різні виправні колонії чи установи, щоб зустрітися з людьми. Саме слово пенітенція означає сповідь. Про лікарні тут годі й говорити, адже коли болить і важко — приходить священник, який помолиться, помастить святим єлеєм, посповідає, допоможе людині витримати ці болі.
Окрім капеланського, ми ще ввели харитативне служіння про те, як правильно зорганізувати, зібрати для воїна кошти й таке інше. Священник у парафії певною мірою має бути й менеджером.
Також згідно з рекомендаціями Міністерства освіти, вели початкове військове поняття. Щоб людина могла сама рятуватися, допомагати іншим у випадку якогось нападу чи моменту стрілянини. Маємо розуміти, що люди, які повернуться після війни, пережили пекло. Тому величезна роль у майбутньому України — щоб допомогти оцим молодим хлопцям і дівчатам адаптуватися до цивільного життя.
Зважаючи на ці обставини, певною мірою кардинально змінюється навчальна програма. Не тільки в нас, але і в багатьох інших закладах.
Якою ви зараз бачите головну місію академії?
Завдання кожного навчального закладу в Україні — це виховати патріотично свідомого українця, який має приймати правильні національні рішення, якому є різниця. Людину, яка думає й не боїться відповідальності. Єдиного правильно рецепту тут немає.
З якими найбільшими викликами стикаються студенти сьогодні?
Близько 2018 року ми робили опитування серед школярів 8-11 класів: що найбільше вас вражає і чого ви хочете. Низка відповідей була для нас дивною. Одна учениця написала, що хотіла б бути на місці смартфона своєї мами, бо та приділяє йому набагато більше часу.
Тобто це покоління потребує живої дискусії. Власне, сучасна педагогіка є дещо відмінною — тепер там є діалог навіть коли людина робить щось не так. Тому сучасна освіта — це є індивідуальний підхід до кожного студента, де він почувається індивідом.
Друга річ — використання молоддю різних гаджетів. В іграх діти можуть бути будь-ким, а в реальності стикаються з сірими буднями. Тому треба вчити, як правильно переходити з віртуального світу в реальний.
Маємо не боятися вчитися і йти в ногу з прогресом. Найважливіша річ для хорошого сучасного спеціаліста-українця — це бути в темі. Не можна всього знати, як колись радянська школа намагалася все навчити й все знати. Тому, властиво, завдання кожного закладу — допомогти студенту відшукати свою нішу, яка йому подобається і в якій він буде професіоналом.
Окрім навчального закладу, як церква може говорити з молоддю, яка живе у цифровому світі, у ритмі соцмереж?
Церква може говорити, зокрема, й через соцмережі. Але перш за все, з молоддю треба говорити в індивідуальний спосіб.
До прикладу, значна частина наших студентів має практику спілкування з безхатченками. Щоби зрозуміти таких людей, треба не тільки з ними зустрітися на вулиці, але побувати в тих домах, де вони ночують, почути, про що вони говорять, їхні життєві історії, що спонукало їх вийти на вулицю, залишитися без житла чи родини, коштів, документів. І тоді безхатченкові ми можемо допомогти. Тобто нам важливо не дати рибу, а — вудку, якою людина сама зловить цю рибу.
Так і з молоддю. Не треба говорити про молодь, але треба побути серед них, почути їх, про що вони спілкуються. Тоді вони зможуть зрозуміти й вас.
На вашу думку, чи залишається церква певним авторитетом для молоді?
Соціологічні опитування кажуть, що так. Але такі показники завжди відносні. Тому треба питати, перш за все, молодь. Колись опитування відрізнялися за результатами між сільським і міським населенням. Зараз це відрізнення майже не відчувається — сучасні технології дозволяють отримувати найкращі знання одним і другими.
Люди є різні та мають право вибирати те, що хочуть. До прикладу, у нас є студент-мусульманин — він прийшов вивчити богослов'я. Наша навчальна програма є акредитованою, тому це нормально. І цьому студентові цікаво вчитися, ставити питання, отримувати відповіді.
Ми маємо також студентів-військовослужбовців на заочній формі, які зараз і в зонах бойових дій. Якось під час онлайн-лекції студент спитав, чи можуть послухати пару його побратими. Я відповів, звичайно, що так і попросив увімкнути камеру. І бачу: 12 хлопців сидять разом і слухають.
Яке слово, настанову чи побажання ви б хотіли залишити тим, хто шукає свій шлях, зокрема й студентам?
Головне — бути собою. А друге — ніколи не опускати руки. Це є важливо. Адже після будь-якої грози чи туманної ночі настає ранок і приходить сонце.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
«Вірити без церкви?»: отець УГКЦ пояснив, чому важливо відвідувати храм
«Це є знаком Божої милості»: на Івано-Франківщину привезли частину хреста, на якому розіп'яли Ісуса
Старша школа по-новому: все про реформу середньої освіти в Івано-Франківську
