Про мандрівки Азією розповідає журналіст і комунальник-реформатор Вадим Войтик.
Із журналістом і медіаменеджером Вадимом Войтиком багатьом франківчанам недавно довелося познайомитися з цілком несподіваної нагоди. Після запровадження в Івано-Франківську житлово-комунальної реформи Вадима Войтика призначили керівником підприємства «Єдиний розрахунковий центр». Втім, нова посада не заважає затятому мандрівникові займатися своїм давнім захопленням. На час відпустки Вадим Войтик вирушив до Індонезії, Малайзії та Туреччини, додавши до списку відвіданих ним країн 35-ту. Про свої мандри Вадим як колишній журналіст дуже влучно і лаконічно розповідає на власній Інтернет-сторінці. А для «ГК» погодився розповісти дещо більше.
- Вадиме, як досвідчений мандрівник, поділіться досвідом організації подорожі. Як плануєте, про що дбаєте заздалегідь, чим подорожуєте, де живете?
Найперше – має бути мрія. Ви маєте прагнути відвідати іншу країну, «хворіти» нею, дивитись фільми про неї, читати блоги. Потім слід поспілкуватись десь у соціальних мережах про загальні враження. Бо буває, що країна видається казкою, а на ділі – огляду на три дні.
І головне – мати чітке розуміння, чого власне хочеться від подорожей. Хтось може 10 днів пролежати на пляжі в Єгипті і навіть не рипатись на ті ж піраміди. А когось навпаки від пляжу нудить. Але активні подорожі потребують або великих грошей, або витривалості. Бо також далеко не кожен погодиться 10 годин тинятись з наплічником незнайомим містом у пошуку «родзинок».
Надрукувати собі на папірчики хоча б сторінки з Вікіпедії. Для іноземців цю роль виконують розкішні путівники "Lonely Planet". Розмітити на картах Гугла маршрут. Сісти бронювати квитки та готелі. Нічого, в принципі, складного. Головне – починати десь за півроку.
Тож для початківців мій рецепт простий. До Європи треба один раз взяти великий автобусний тур на 3-5 країн, аби зрозуміти основні тенденції. Далі можна сміливо подорожувати самостійно. До Азії краще зібратись з групою однодумців або знайти провідника.
- Цього разу Ви подорожуєте Туреччиною, Малайзією та Індонезією. Що вразило у кожній з країн найбільше?
Стамбул – він несподіваний. Це місто, де хочеться і треба гуляти не один день. Павутиння вузеньких вулиць, широта Босфору, велич Софії. Свята Софія дійсно схожа на нашу. Ну, чи наша на неї. Мусульманський скін загалом не затер первісне християнське значення храму. Напевне, найбільше враження справляють величезні та низькі люстри. З огляду на гігантський внутрішній об’єм споруди здається, що вони летять. Загалом, ключових вражень від міста три: коти, мечеті і базари. Котів у Стамбулі неймовірна кількість, всі вгодовані та нахабні. Туристи та “котофіли” їх невтомно фотографують. Мечеті, чесно кажучи, набридають десь на другій: килими, сутри, капці в пакетиках (при вході в мусульманські храми слід роззуватись, а щоб капці не вкрали – їх носять з собою в торбинках). Залишаються базари, але в цьому треба кохатися. Східний базар потребує розуміння. Зрештою, і на наші торговиська ходити мають нерви не всі. Вразила кількість занедбаних будинків. Вразив професіоналізм «розводил» на Галатському мості. Вразила кількість російських туристів. А от справжнім приємним відкриттям стали Принцові острови – кілька клаптиків суші в Мармуровому морі. Немов у казку потрапляєш.
В Індонезії найяскравіші враження - це вулкани, Балі та Тана Тораджа. Кількакілометрове сходження до сірчаного кратера вулкана Іджен, пекельні копальні на ньому – це, я вам скажу, не для слабких духом. Здається, ти потрапив до фільму, де людей захопили прибульці і змушують їх добувати потрібну інопланетянам хімію.
Балі – один зі світових центрів гламуру. До речі, абсолютно з нуля розкручений бренд. Більшість пам’яток – штучні, розваги – новомодні. Але навіть у небагатій Індонезії зліпили шматочок раю. Напевне, я був одним з небагатьох українців, хто доїхав туди на поромі – теж, скажу вам, розвага.
Ну, і жертвоприношення биків на Тана Тораджі – це взагалі щось не з нашого світу. Тут краще за слова скажуть фото, але слабких серцем їх краще не дивитись.
- Невже у християнській Індонезії досі відбуваються жертвоприношення?
Християнство тут змішалося чортзна з чим. У тораджійського народу криваві традиції: Смерть тораджійського громадянина, тим паче знатного, неодмінно має відзначитись поминками та жертвоприношенням биків. Поки не відбулися ці події, людина вважається просто хворою. До поминок можна готуватись і рік, і два, і три. Церемонія жертвоприношення, на яку я потрапив, тривала години чотири. Биків “замочили” хвилин за 15. Усього - 50 тварин. Покійник, мабуть, був знатною особою.
Бики тут є давньою місцевою валютою. На поминках вони замість вінків. На кожному з них написи — щось схоже на "Від родини Василенків. Вічна пам’ять". Під час церемонії хлопці, які водять биків, гладять своїх наляканих та змучених підопічних. Чешуть вушка та вибирають бліх. А за спиною хлопця стирчить ножик, яким він і заріже свого рогатого друга хвилин за двадцять. Після цієї церемонії у буквальному сенсі залишаються ріки крові.
- Скільки треба грошей і на чому можна зекономити?
Все залежить від ваших побажань. Авіаперельоти за кордоном дешевші (і про це вже знають всі). За вартість перельоту Київ-Івано-Франківськ я перелетів від Стамбула до Каїра, потім до Бангкока і потім до Куала-Лумпура.
Взагалі, добір перельотів, комбінації пересадок – ціла наука. Не кожен готовий в те занурюватись. Я користуюсь сайтами airtickets24 та skyscanner. А от, скажімо, мої друзі навіть заробляють на підборі таких-от бюджетних подорожей – попит є.
Їжа дешевша. Це теж загальновідомо. Особливо у південно-східній Азії. Тут нормально поснідати можна за 5-7 гривень. Це китайська їжа. Європейський сніданок забере 15-20 гривень. Вечеря обійдеться в 30-50 гривень. Морепродукти – дорожче. Але на якому-небудь Піліпінабазарі (так називають на Сході філіппінські морські ринки) «напакуватись» каракатицями, тунцем, конячими креветками можна гривень за 20.
Місцеві переїзди коштують по-різному. Найдешевші способи – моторикші та їх різні варіанти. Але це по місту. За 5 гривень можна проїхати з одного кінця в інший (я про Азію говорю). Таксі – найдорожчий засіб. Я намагаюся ніколи ним не користуватись.
Проживання – найбільша стаття витрат. Я зупиняюсь в найдемократичніших місцях, але не всі на таке готові. В усякому разі можу сказати одне: за 50 гривень в Азії цілком можна переночувати і помитися, нехай і холодною водою.
І залишаються музеї та сувеніри. Часто для іноземців музеї суттєво дорожчі, ніж для своїх. Той же Тадж-Махал коштує гривень 20 для індусів та 700 для іноземців. Але помагає журналістське посвідчення. Багато світових пам’яток дозволяють пресі або взагалі не платити (той же Лувр), або надають істотні знижки. Наші громадяни цим не надто активно чомусь користуються.
Вам нерідко закидають, що на Вашій посаді не личить робити такі дорогі мандрівки. Що б Ви відповіли на закиди?
Подорожами я захопився ще до існування ЄРЦ. І незалежно від моєї посади чи занять, планую мандрувати максимум вільного часу і в майбутньому. Хтось полює на кабана, хтось будує чергову дачку, ще для когось вершина бажань – гарний шопінг у Мілані. В мене вже не перший рік всі вільні гроші – це засіб пересування світом.
Розмовляла Наталка ГОЛОМІДОВА
gk-press.if.ua
