Мінська зустріч в черговий раз підтвердила – без визнання Росією своєї участі у протистоянні на Донбасі, чи без забезпечення „непрозорості” українсько-російського кордону, дипломатичні способи вирішення проблеми не коштують ресурсів, витрачених на підготовку переговорів.
Вчорашні переговори в Мінську залишили дивне відчуття ірреальності. Сторони поговорили про газ і про торгівлю, про економічні інтереси Росії і європейські перспективи України, про гуманітарну допомогу Донбасу, де насувається гуманітарна катастрофа, не зважаючи на приїзд гуманітарного конвою, який українська сторона називала гуманітарним вторгненням. Путін укотре довго і плутано розповів про втрачені ґешефти та інші економічні негаразди, які принесе Росії українська асоціація з ЄС. Склалося враження, що він переказує аргументи, рік тому озвучені незабутньому Віктору Федоровичу.
Сторони домовились продовжити переговори про газ, і потурбуватися, щоб експерти простежили, аби українська асоціація з ЄС не сильно вдарила по інтересах Росії. Сторони потисли руки, і чемно розійшлися. Якби не обличчя учасників, у стороннього спостерігача могло б скластися враження, що зустрілися двоє сусідів, яким треба розібратися з парою-трійкою економічних суперечностей. Які, крім решти, вирішили потішити своєю компанією третього сусіда – підстаркуватого диктатора, який скучив за міжнародним інтересом до своєї особи, і впродовж усього дійства виглядав без п’яти хвилин іменинником.
Питання припинення війни залишилося якось трохи за дужками.
Хоча ні, українська сторона розповіла за результатами переговорів і про „відповідальних за мирний процес”. З постпереговорних новин склалося враження, що цим повинні зайнятись навіть не дипломати з МЗС, а начальники генштабів. „Президент України також поінформував, що будуть проведені консультації між начальниками генштабів двох країн для забезпечення предумов мирного процесу на Донбасі” – саме так повідомили інформагенства. Хочеться вірити, що репортери щось не те почули – в іншому разі Міністерство оборони впору перейменовувати в Міністерство миру. Чи може, в нас непомітно трапився переворот, і начальник генштабу тепер вирішує взагалі всі питання?
За припинення постачання російської зброї і найманців відповідатимуть, явна річ, прикордонники. "Ми домовилися, що негайно почнуться консультації прикордонників, метою яких буде забезпечення реалізації цієї вимоги (встановлення контролю на кордоні України і РФ)", - сказав Порошенко. Про формат цих заходів уточнень не було. Якщо хтось забув – останні консультації російської сторони з українськими прикордонниками проходили в форматі обстрілу НУРСами з вертольотів, за підсумками – четверо вбитих і троє поранених.
На цьому фоні Путін теж не заморочувався з оригінальністю – він розповів, що потрібне перемир’я, а потім діалог сепаратистів з Києвом. І навіть пообіцяв по мірі сил допомогти налагодженню діалогу. Так ніби він дотепер мало працював на цій ниві.
Загалом, склалося враження, що ми спостерігаємо за командою „Титаніка” в момент, коли айсберг вже зробив свою справу, а команда продовжує радитись, скільки тисяч миль пройдуть двигуни без капремонту, хто організовує черговий розважальний вечір і куди поділась пляшка коньяку з кают-компанії. Той факт, що обом сторонам переговорів доводиться щодня читати про кількість цинкових гробів зі своїми солдатами обидва президенти стримано оминули. Як і той момент, що як мінімум одна, а можливо й обидві високі сторони, рухаються в бік соціально-економічного колапсу.
У сухому залишку зустрічі хіба що угода про звільнення незаконно затриманих – за тієї умови, звісно, що російська сторона її виконає. В Росії ж не можуть незаконно затримати, правда?
Останнім часом рідко доводиться погоджуватися із російськими колегами, але репліка „Комерсанта” про те, що президенти говорили різними мовами, схожими на російську, і в результаті переговорів їхні позиції хіба що віддалилися, скидається на правду.
Позиція, яку зайняло керівництво РФ, формально „самоусунувшись” від дій своєї армії на Донбасі, унеможливлює адекватний мирний процес, і вимагає від українського президента нестандартних рішень. Рішень, які могли б реально вплинути на сприйняття ситуації Володимиром Путіном, і переконали б його в тому, що продовження конфлікту не в його інтересах.
Якими будуть ті рішення – перекриття магістральних газопроводів, роздача зброї населенню і формування партизанських загонів, оренда в кредит якоїсь комерційної армії в США чи облаштування кордону по лінії перебування сил АТО станом на 24-00 – думати людині, яка взяла в руки булаву, і пообіцяла відповідати за цю державу. При тому думати – швидко. Бо наш айсберг уже п’ять місяців з нами...
