Причина, що викликала хвилю будівництва – підвищені коефіцієнти «зеленого» тарифу на електроенергію, що зафіксовані Законом України № 514-19. Закон сам по собі корисний для країні, от тільки з малою гідроенергетикою не все гаразд. Чи справді він допомагає досягти енергонезалежності України, спробуємо розібратись.
Розпочнемо з Закону № 514-19 «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення конкурентних умов виробництва електроенергії з альтернативних джерел енергії» що набув чинності 16 липня цього року. Ключовим поняттям цього та деяких нормативних актів, до яких ним вносяться зміни, є «зелений» тариф, за яким Оптовий ринок електроенергії (ОРЕ) зобов’язаний купувати надлишкову енергію в об’єктів альтернативної енергетики, в тому числі у приватних господарств.
«Зелений» тариф — спеціальний тариф, за яким закуповується електрична енергія, вироблена на об’єктах електроенергетики, у тому числі на введених в експлуатацію чергах будівництва електричних станцій (пускових комплексах), з альтернативних джерел енергії (крім доменного та коксівного газів, а з використанням гідроенергії – вироблена лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями).
Ці норми діяли і раніше, однак новим законом упроваджено низку додаткових стимулів до розвитку зеленої енергетики: за українську складову в обладнанні введено стимулюючу надбавку (хоча раніше ця норма була обов’язковою, що викликало критику громадськості та експертів) до спрощених і розширених умов продажу енергії ОРЕ. Зокрема, документом дозволено максимальну потужність приватних домогосподарств 30 кВт замість 10 кВт, як це було раніше. Для власників індивідуальної сонячної електростанції це скорочує період окупності установки і, відповідно, підвищує прибуток. Загалом закон № 514-19 заохочує генерацію альтернативної енергії в Україні, що у світлі вичерпання традиційних ресурсів, складної економічної ситуації, забруднення довкілля та вимог Кіотського протоколу є неабияким позитивом.
Однак, зосередимося на гідроенергетиці. Законодавством про «зелений» тариф встановлюється виключний пріоритет мікро-, міні- та малим ГЕС перед середніми та великими гідроелектростанціями. Отже, перші вважаються об’єктами альтернативної енергетики.
Технічно досяжний гідроенергетичний потенціал України оцінюється в 8,3 млрд кВт⋅год електроенергії. Із уведенням у 2008 році «зеленого» тарифу, бізнес-компанії почали активно відбудовувати або відновлювати закинуті мГЕС, що їх сотнями зводили за часів СРСР. Ще донедавна в сучасній Україні активно функціонувало 80 гідроелектростанцій потужністю менше 10 МВт, зараз уже 104, і нові об’єкти з’являються десятками, особливо на західній Україні, де гідропотенціал малих річок тільки Закарпатської та Львівської областей становить 70%, а кількість малих ГЕС, що перебуває на різних етапах планування, проектування та виготовлення дозвільної документації у Карпатському регіоні – більше 500.
Мотивація очевидна: сьогодні вартість 1 кВт⋅год, згідно Постанови НКРЕКП № 1637 від 28 травня 2015 р. становить від 2,7 до 4,5 грн для 104 мікро-, міні- та малих ГЕС, які зараз діють. Це у 2-3,5 рази вище, ніж було ще у 2013 році. А період окупності становить 3-4 роки проти 13-16 у Європі.
Утім, без комплексного підходу не вийде заварити навіть чашку чаю, не кажучи вже про такий складний концепт як мала гідроелектростанція, що існує на перетині як мінімум екологічних, соціально-економічних та законодавчих питань. Спеціалісти Всесвітнього фонду природи WWF дослідили, що високі цифри гідропотенціалу, наведені вище, у пропорції до загального обсягу виробництва електроенергії в Україні станом на 2013 рік становили усього 0,16% (для кількості 80 мГЕС). Тобто, навіть якщо за найближчий рік кількість мГЕС зросте, наприклад, до 200, на енергонезалежність країни це вплине незначним чином. До того ж, виробіток електроенергії на малих ГЕС залежить від гідрологічних умов та сезонних особливостей її споживання. Найбільше енергії Україна споживає взимку, саме тоді, коли об’єм води у карпатських ріках – найнижчий.
Переорієнтація з ОРЕ на окремого споживача у контексті малої гідроенергетики також не має сенсу саме через дороговизну ставки «зеленого» тарифу. Тобто,міф про те, що малі ГЕС забезпечують дешевою, екологічно чистою енергією віддалені регіони, вочевидь, було створено з метою виправдання перед громадськістю шалених темпів будівництва цих об’єктів, подекуди в обхід інших законів і здорового глузду. Навряд чи хтось купуватиме електроенергію за неконкурентноздатними цінами, у кілька разів вищими за ціни енергії традиційних великих ГЕС, ТЕС та АЕС. А от власникам більше чотирьох десятків компаній, що інвестують сьогодні в малу гідроенергетику, враховуючи схему обов’язкового викупу, фінансова вигода гарантована.
Утім, слід зауважити, що Законом № 514-19 зафіксовано й безперечний позитив: держава тепер закуповує не всю електроенергію, вироблену мГЕС, а тільки її надлишок, за вирахуванням обсягу витрат електричної енергії на власні потреби. Однак, куди саме та на яких умовах бізнесові структури розподілятимуть енергію і чи виграє від цього населення регіону — залишається питанням.
Тим часом, кумулятивний ефект впливу на систему водних артерій Карпат внаслідок будівництва 500 запланованих мГЕС не враховується ніким, окрім екологів. А це і ерозія, і зсуви грунту, і часткове пересихання або зміління річки, і загибель рідкісних рослин та риб внаслідок втручання в екосистему та механічних перешкод до міграції, і негативи для людей: від неможливості гірського сплавного туризму до впливу на господарську діяльність внаслідок вилучення частини долини річки. МГЕС будуються навіть на заповідних територіях, за застарілими технологіями, без планування, стратегічних оцінок та оцінок сукупного впливу на весь річковий басейн.
Щодо чистоти енергії, генерованої мікро-, міні- і малими гідроелектростанціями, то тут теж не все просто. Поширена думка, нібито мГЕС не спричинює викидів парникових газів, нівелюється тією обставиною, що якщо ГЕС потребує облаштування водосховища, то виділення метану, газу, парниковий потенціал якого у понад 20 разів вищий за СО2, – неминуче. Цей процес відбувається під час заповнення водосховища внаслідок розкладу органічних решток. Та й функціонування малих ГЕС жодним чином не впливає на паралельну роботу, наприклад, побудованих ще у 60-80 рр. ТЕС, які залишаються основним джерелом шкідливих викидів в атмосферу.
Тривають акції протесту, судові справи і навіть цілі фестивалі проти незаконного спорудження ГЕС, передачі у приватну власність та нищення живої і неживої природи – не тільки у Карпатах, а й у центральній Україні. Серед найвідоміших цинічних втручань у довкілля: міні-ГЕС на річках Черемош, Білий Черемош, Сарата (перебуває у складі іхтіологічного заказника, зведення мГЕС тут порушує численні норми законів та Кримінальний кодекс), Шипіт, Теребля, Случ, Рось, річки на Хустівщині, Рахівщині і багато інших випадків, які ще не висвітлені медійно.
У екологів, що збилися з ніг захищати природу від її «царя» – людини, є кілька порад до законодавців з приводу розвитку малої гідроенергетики:
1. Виділення особливо цінних річкових ділянок із законодавчим закріпленням природоохоронного статусу і заборони будівництва ГЕС на таких ділянках.
2. Виділення цінних річкових ділянок, на яких можливе будівництво лише екологічно найменш шкідливих ГЕС – наприклад, безгреблевих ГЕС природного стоку, а також заборона на повне перегородження русла річок будь-якими греблями або стінками.
3. Здійснення планування гідроенергетичного використання річок з урахуванням планів соціально-економічного розвитку територій, правового статусу земель.
4. Проведення якісної оцінки впливу на навколишнє середовище або обов’язкової державної екологічної експертизи проектів ГЕС, що базуватиметься на даних всебічних наукових досліджень.
5. Здійснення моніторингу впливу існуючих ГЕС на довкілля.
6. За умови погіршення екологічного стану річки або прилеглої території – для вжиття заходів для усунення негативного впливу ГЕС на довкілля як умови їх подальшої роботи; законодавчо закріплена можливість зносу ГЕС у випадку, якщо негативний вплив на довкілля не може бути усунений без такого зносу.
7. Виділення ділянок для будівництва ГЕС на підставі містобудівної документації, узгодженість їх з планами розвитку територій та рівний і конкурентний доступ до ділянок всіх суб’єктів господарювання (наприклад, на підставі аукціонів)
8. Надання переваги екологічно невиснажливим технологіям для освоєння гідроенергетичного потенціалу річок (наприклад, безгреблеві ГЕС природного стоку), які не мають негативного випливу на довкілля, притаманного дериваційним і греблевим малим ГЕС.
9. Оснащення малих, міні- та мікро-ГЕС капітального типу рибоходами, та/або іншими рибопропускними і рибозахисними спорудами і пристроями, здатними забезпечити міграцію всіх мігруючих аборигенних видів риб
10. Накладення мораторію на будівництво ГЕС до вироблення допустимих критеріїв і їх закріплення на законодавчому рівні.
Петро Тєстов, еколог МБО «Екологія-Право-Людина», який активно бере участь у кампаніях проти масового будівництва малих ГЕС, додає: «Нас, екологів часто звинувачують в «неконструктивному» підході, мовляв ми заважаємо своїми протестами Україна розвиватись. Але вибачте, малі ГЕС – це просто корупційна схема по наповненню кишень власників електростанцій. Їх будівництво жодним чином не призводить до енергонезалежності, проте дозволяє комусь добре заробляти за рахунок держави. Ми разом з колегами з інших природоохоронних організацій неодноразово звертались з колективними зверненнями до Президента України, Кабінету Міністрів України з вимогою звернути увагу на цю проблему – але жодної адекватної відповіді так і не отримали. Напевно питання захисту річок та зупинення корупційних схем їх не цікавить.»
Нам усім важливо усвідомити одну просту річ. Альтернативна енергетика – це не тільки про економію фінансових і паливних ресурсів, на рівні держбюджету чи споживача. Альтернативна енергетика з точки зору її глобальної мети – це, в першу чергу, про зниження шкідливих викидів в атмосферу, турботу про довкілля, намагання зберегти Землю для життя на ній, а не освоєння космічних технологій і вибору планети для переселення, залишивши по собі вбитий рай. Тож на рівні кожної найменшої гідроелектростанції знищення річок, флори і червонокнижної фауни в них не може бути виправдане вигодою від прибутків окремих структур, що зросли пропорційно до коефіцієнтів «зеленого» тарифу. Давайте залишимо право на альтернативність сонячним та вітроелектростанціям, а річки і життя в них – у спокої.
Спеціально для “України Комунальної” підготувала регіональний прес-секретар житлово-комунальних програм Громадянської мережі ОПОРА Ольга Проскура
