Влада, яка дбає за власну кишеню більше, аніж за інтереси суспільства, громади, завжди дуже любить монополії. Водоканал, газ, сервіс паркування автомобілів, теплокомуненерго… - всюди, де є великі фінансові потоки, - є можливість для влади красти. Саме тому ці структури є такими ласими для контролю чиновників.
Тут я хочу зупинитися на доцільності існування в нашому місті, Івано-Франківську, такої структури як Теплокомуненерго.
Хоча СРСР розвалився двадцять три роки тому, в нас все ще багато радянського, «совкового». Й не лише у суспільних відносинах, але й у звичайному побуті. Зокрема, ми обігріваємо наші оселі під’єднавшись до колективної мережі роздачі тепла. Велетенські застарілі котельні та теплоцентралі залишились нам у спадок від брежнєвської епохи. Можливо тоді, у часи благословенного державою марнотратства, ця система була виправданою.
В добу індивідуалізації побуту та раціонального використання енергоносіїв споживачі тепла та гарячої води змушені часто в кілька разів переплачувати за енергоносії через втрати тепла на теплотрасах, через неефективне застаріле обладнання котелень. При цьому якість надання послуг часто стає темами анекдотів.
Відсутність теплої води влітку, відсутність вибору температурного режиму, холодні батареї поза опалювальним сезоном та інший спадок барачно-гуртожицького світу. Тим більше, що існує вихід: перехід на системи автономного опалення.
Україна знає вже приклади того, коли міста повністю відмовляються від підприємств Теплокомуненерго. Прикладом може бути і курортне Яремче, де також колись було Теплокомуненерго. Проте в цьому місті влада поступила прогресивно – всі помешкання були переведенні на автономне або локальне опалення. Не є таємницею те, що місцеві бюджети надають немалі грошові дотації для підтримки своїх Теплокомуненерго. В Яремчі ж вирішили – за ці кошти встановити автономні опалювальні системи для малозабезпечених сімей. Адже не є таємницею, що в кожному багатоквартирному будинку є кілька сімей, які неспроможні з різних причин оплатити такі видатки.
Влада яка дбає про людей, а не про фінансові потоки, до яких можна присмоктатися, завжди знайде спосіб як життя людей зробити комфортнішим. Окрім систем індивідуального опалення можливі проекти локальних будинкових (зокрема, дахових) котелень. Можна розробити систему кредитування для придбання систем опалення, або ж допомогти у відшкодуванні процентів за кредитами. Попрацювати щодо залучення грантових коштів для утеплення будинків та зменшення таким чином тепловтрат.
Кілька років наполегливої роботи і кожний івано-франківець буде регулювати теплопостачання за своїми потребами і можливостями, не витрачаючи кошти на підігрів землі навколо теплотрас та крадіжки чиновників на непрозорих тендерах, хабарах, відкатах та іншому.
І не будуть тоді франківці жартувати, коли мова заходить про відсутність в крані гарячої води та неможливістю прийняти душ поза опалювальним сезоном, - «та скільки там того літа»?
Той, хто каже, що ці проблеми вирішити неможливо – брехун, або ж неспроможний керівник.
Для прикладу – десятиліттями в сусідньому Львові кожна міська влада стверджувала, що вирішення проблеми цілодобового водопостачання в Львові неможливе. Проте теперішня владна команда питання вирішила і львів’яни вже забули про ті часи, коли вода подавалася «за графіком». Все питання в тому, чи влада має волю до вирішення проблем, чи вміє вона мислити та планувати стратегічно, чи довіряють їй потенційні інвестори? Чи сприймає вона (влада) свої посади як тимчасовий бізнес, коли треба швидше і більше «урвати», чи все ж вона сприймає їх як місце служіння громаді?
Припускаю, що міська влада так довго і вперто чіплялась за древню систему теплопостачання з однієї причини – на Теплокомуненерго можна було красти. Багато й безпечно.
Одним із своїх програмних завдань я бачу втілення давно назрілого проекту – переведення ВСЬОГО ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА на автономне та локальне опалення.
Вивчивши досвід Австрії, я готовий до здійснення цього амбітного проекту. Наші спеціалісти вже розробляють план «автономізації» опалення в місті, умовно розділивши міську територію на три рівні складності вирішення проблеми. Перший рівень – територія приватної забудови та сучасні мікрорайони на штиб вулиці Володимира Великого, де практично немає централізованого опалення. Другий рівень – центр міста, де розвинуті газові комунікації дозволяють відносно безболісно відмовитись від котелень. Третій рівень – спальні райони, що потребують певних ресурсів для того, щоби тамтешні мережі зробити більш диверсифікованими.
Але всі ці проблеми можна вирішити після того, як міський голова, депутатська більшість в міській раді та депутат Верховної Ради від міста будуть командою однодумців, що мислять прогресивно та стратегічно, системно і програмно.
Олександр Шевченко,
депутат Івано-Франківської обласної ради,
директор ТК "Буковель"
