Мене били за кожну дрібничку і я сприймала це як належне, – історія жертви домашнього насильства

З 2018 року в державі діє Закон України «Про запобігання і протидію домашньому насильству», однак більшість з положень цього законодавчого акту набули чинності з січня 2019 року. Для України проблема домашнього насильства є вкрай актуальною, адже ситуація в багатьох українських сім’ях просто катастрофічна.

Соціальні потрясіння, Covid-19 та карантин тільки додали агресії, яку українці часто виплескують у родинах. Однак, чи дійсно документ містить реальні можливості для жертв домашнього насильства, чи це чергова спроба замилити очі суспільству? Пропонуємо розібратись.

«По суті цей закон став першим актом в незалежній Україні, який комплексно визначив види насильства: економічне, сексуальне, психологічне та фізичне. У документі також вичерпно характеризується, як саме таке насильство може проявлятися та у чому воно полягає. Це дозволяє чітко кваліфікувати дії кривдника і надати їм правову оцінку. Дуже добре, що у законі значно розширене коло осіб, які можуть бути як жертвами, так і кривдниками. Наприклад, жертвою домашнього насильства може бути колишня жінка, яка вже не проживає з кривдником спільно», – пояснює аналітик ГО «Правозахисна Група «СІЧ» Віктор Філатов.

Відомо, що від початку карантину кількість звернень на національну гарячу лінію із запобігання домашньому насильству, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації зросла приблизно в півтора раза.

«У період із січня по червень ми отримали 12 525 звернень на нашу гарячу лінію. За час карантину, в принципі як тільки він розпочався, до нас надійшло чимало дзвінків. Вони надходили й від жінок, й від чоловіків. Пік звернень – квітень-травень. Ми це обґрунтовуємо тим, що на ці місяці припало розуміння того, що карантин буде продовжуватись», – розповідає консультантка Національної гарячої лінії з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації ГО «Ла Страда-Україна» Олена Файдюк.

Ми поцікавились, як протидіють домашньому насильству в Івано-Франківську. Як нам повідомили, за І півріччя надійшло 176 звернень щодо вчинення домашнього насильства, з них 145 - від жінок і 31 - від чоловіків. На обліку в поліції перебуває 253 особи, з них 31 – жінки і 222 – чоловіки.

«Карантин вніс корективи, але робота триває. Не зважаючи на нові труднощі та обставини, які склались унаслідок Covid-19, ми все одно виїжджаємо на виклики за місцем проживання, комісійно обстежуємо. Робимо це у супроводі соціальних служб, медичних працівників, правоохоронців. Тобто, можна сказати, що алгоритм роботи не змінився, тільки додалося питання щодо захисту, а допомога постраждалим як надавалась, так і продовжує надаватись», – каже заступник директора міського департаменту молодіжної політики та спорту Назарій Куземка.

Історія Дарини (ім’я змінено)

Наша love story розпочалась у 2009 році. Я – студентка першого курсу, а він уже закінчує п'ятий. Тоді я тільки переїхала в Івано-Франківськ, друзів у мене тут не було, а його знаки уваги переносили мене в іншу реальність. Я настільки віддавалась людині, що коло мого спілкування розпочиналось і закінчувалось ним. А він же тільки підливав масла у вогонь: «Навіщо тобі ті гульки з дівчатами, краще посидимо дома!». Чесно кажучи, я сильно не пручалась – тоді в мені часто проявлялась інфантильність, а він же для мене був свідомим дорослим чоловіком.


Жінка помітно хвилюється. На запитання про те, чи такі дії чоловіка вже тоді не викликали у неї якогось занепокоєння – відповіді уникає. Усміхається, мовляв, перше справжнє кохання, за ним у вогонь, і в воду.


«Ми часто бачимо та відчуваємо тривожні дзвоники, але рідко надаємо їм значення, намагаємося відгородитись або знайти їм певне пояснення. Моя порада проста – довіряйте власним відчуттям і завжди прислухайтеся до них! Адже ніхто із психологів або інших людей не знає всієї правди, що насправді відбувається у сім’ї, в якій є домашнє насильство. А для того, щоб не стати жертвою насильства треба знати свої права, і, звісно, реагувати на ті дзвоники, що сигналізують про те, що щось не так», – пояснює спеціалістка-психологиня у сфері розслідування злочинів проти дітей Анна Козлова.

Знаєте, які б сварки у нас не були, що б він мені не говорив, але у день нашого весілля – мої очі палали, а серце горіло, – продовжує Дарина. Я була щаслива. Навіть проговоривши з психологом цей день до дрібничок, я все одно розумію, що це один із найкращих днів у моєму житті. А далі, на жаль, було не дуже солодко. Гірші дні тривали моментами. Часом декілька днів підряд, інколи вони затихали на тиждень-два, але згодом все одно повертались. Наші стосунки почали руйнуватись задовго до карантину, але коли його ввели, то все стало ще гірше. Розпочалось справжнє пекло.

Чоловік втратив роботу, постійно сидів вдома – ми залишились заперті в чотирьох стінах. Гроші закінчувались, запаси їжі теж, потрібно було платити за комуналку – я намагалась згладжувати кожен конфлікт і не акцентувати увагу на проблемах. Продуктами допомагали мої батьки  – те, що вони виростили в селі, те ми і їли. В Україні відтермінували оплату за комунальні – і ми відклали платіжки на кращі часи. Я розуміла, що це завчасно програшна ідея, але заперечувати чоловіку не стала. Мені здавалось, що в нас знову з’явився шанс на щасливе спільне проживання.

«Ізоляція, у якій змінюється звичний устрій життя, а також зміни робочого ладу – від зменшення заробітної плати до втрати роботи вплинули на збільшення випадків домашнього насильства. Такі чинники викликали занепокоєння і психоемоційне напруження. А, зазвичай, як у нас заведено знімати напруження: вживанням спиртного, що передусім знижує рівень контролю над власними діями, і як наслідок – кривдники зривають свою злість на близьких людях.

Якщо ж говорити про саму природу домашнього насильства, то звісно, що причин набагато більше – і сімейні цінності, приклади власної сім’ї, індивідуально-психологічні особливості людей, розуміння прав та обов’язків… На мою думку, питання збільшення випадків домашнього насильства пов’язане не з тим, що по факту випадків стало більше, а з тим, що просто люди стали частіше про це говорити. І це правильно, бо не мовчати про таке – вкрай важливо! Адже саме мовчання породжує безкарність та вседозволеність», – наполягає спеціалістка-психологиня у сфері розслідування злочинів проти дітей.

Пригадую, як в студентські роки ми перебували 24/7 разом – і нам було комфортно. Тому я дуже дивувалась, що цілодобове спільне життя стало таким проблематичним і неприємним. Я дратувала чоловіка майже всіма своїми діями – він відверто мені про це казав. А я… Я мовчала і  згладжувала суперечки.

Бувало, що ночами плакала, зачинившись у ванні. І завжди боялась, щоб чоловік цього не почув, бо ж думала, що це його засмутить. Тоді у мені ще була якась надія, що він мене кохає, а тогочасний побут – складні часи, які треба перебути. Я обговорювала це зі своїм психологом – і він мені сказав, що я вже тоді перейняла на себе роль жертви й несвідомо дозволяла кричати, ображати та принижувати себе. Тоді ж я ще не знала, що психологічне насильство переросте у фізичне.

«У період карантину, найбільше дзвінків було саме по факту психологічного насильства. Воно вживається однаково часто незалежно від гендеру: отримували звернення як від жінок, так і від чоловіків. Далі за кількістю дзвінків – фізичне насильство. Але, зрозумійте, якщо говорити цілісно, то дуже рідко бувають випадки, коли людина страждає тільки від одного виду насильства. Зазвичай люди, що до нас звертаються живуть у таких умовах роки: 5, 10, 15. Саме тому важливою є комплексна консультація, щоб людина зрозуміла, як захистити себе від будь-якого виду насильства», – пояснює Олена Файдюк.


Пригадую після чергової довгої сварки я сильно плакала, – розповідає Дарина, уникаючи мого погляду. Це було пізно вночі, тому думала, що чоловік міцно спить, але виявилось, що ні. Побачивши мене в такому стані, він шарпнув мене за плече і сказав, що я хвора істеричка, «яка не зрозуміло чому розпустила нюні». Уявіть, я пам'ятаю це дослівно – так ті слова вбились мені в голову. Зараз я розумію, що це був ще один із дзвіночків, які кричали про те, що треба тікати. Але куди мені було піти? Повертатись жити в село до батьків я не хотіла, а коштів винаймати житло у мене не було.


Запитую, чи зверталась жінка за допомогою до спеціалізованих служб, чи цікавилась можливістю пожити у притулку. Вона заперечно похитує головою і відводить погляд. Пояснити чому не робила цього – вона не може.


За словами Назарія Куземка, на сьогодні у Франківську спеціалізованих установ, що можуть надавати тимчасове місце проживання жертвам домашнього насильства, немає.

«Ми працюємо над тим, щоб створити такі установи.  Коли у місті є люди, що потребують такої допомоги, то їх скеровують у Центр соціально-психологічної допомоги у селищі Верховина. Цей заклад приймає людей з цілої області. Однак, ми отримуємо дуже багато закликів щодо створення таких спеціалізованих установ на території міста, чи то кризових кімнат, чи то притулків. Зараз є організація, що отримала серйозний грант, хоче співпрацювати з органами місцевого самоврядування – і відкрити кризову кімнату для жертв домашнього насильства в рамках пілотного проєкту на чотири місяці. Також паралельно працюємо над тим, щоб створити стаціонарний заклад у Франківську на базі Будинку нічного перебування, оскільки там розширилась житлова площа та роблять ремонти. Можливо, в недалекій перспективі саме там буде виділене приміщення для осіб, що постраждали від насильства. Але це ще в перспективі, зараз працюємо з громадською організацією, щоб запустити кризову кімнату», – наголосив заступник директора департаменту молодіжної політики та спорту.

Коли послабили карантин, то чоловік пішов підпрацьовувати. Ми рідше бачились, та дедалі частіше сварились. Він дорікав, що я не працюю, сиджу у нього на шиї, погрожував залишити мене без їжі, більшу частину якої давали мої батьки. Одного разу я почула у свою сторону звинувачення у тому, що я безробітна нездара, і мене ніколи не захоче ні один нормальний чоловік. Але передісторія така, що після закінчення університету я не пішла працювати, бо чоловік хотів, щоб я була зразковою домогосподинею, а в майбутньому – хорошою мамою. Поєднувати це з роботою, на його думку, жінці неможливо.

А дітей у нас так і нема. Я часто думала, що саме через це ми постійно сваримось. Чоловік дуже хотів дитину, та й я була не проти, але чомусь не виходило. Зараз вважаю, що це Бог вберіг. Бо як били мене, так могли б і завдати шкоди моїй дитині. Очевидно, що така модель сім’ї стала б для дитини прикладом наслідування у майбутньому. Звісно, мені сумно, що я не маю дитинки, але, можливо, у майбутньому Бог подарує мені таку радість. Все-таки я не повністю розчарувалась у чоловіках – і вірю, що є хороші та люблячі. До речі, тоді у моїй голові були думки, що якби я була чоловіком, то мене ніхто б не ображав. Бо хіба в нас є чоловіки, яких кривдять жінки?


Розповідаю Дарині, що від домашнього насильства в Україні страждають не тільки жінки, а й чоловіки. Вона не приховує здивування.


«Більшу кількість дзвінків ми отримуємо все ж таки від жінок. Цей відсоток складає 84,4. Проте є дзвінки й від чоловіків. Відповідно їхній відсоток – 16,6. Якщо порівнювати з попередніми роками, то це такий значний відсоток звертань від чоловіків. Найчастіше вони стають жертвами домашнього насильства з боку дружини чи інших родичів, з якими проживають», – стверджує консультантка Національної гарячої лінії «Ла Страда-Україна» Олена Файдюк.

Зі свого боку, психологиня Анна Козлова каже, що психологічно найбільше від домашнього насильства страждають діти:

«Навіть тоді, коли вони не є прямими учасниками, а тільки свідками. Коли дитина бачить насильство між батьками, які для неї є найважливішими людьми у житті – це змінює її внутрішній світ. Чомусь в таких ситуаціях батьки дуже часто забувають про дитину та про те, що їй психологічна допомога потрібна не менше. Дитина, яка стала свідком насильства у сім’ї – безпорадна, неможливо описати її біль від побаченого».


Дарина помітно знітилась, але ми продовжуємо нашу розмову.


Уперше мене вдарили у квітні. Це вже був такий пік карантину. Нерви здали. Я тоді виправдовувала чоловіка, мовляв, сама спровокувала: думки звертатись за допомогою і не було. Той вечір закарбувався у моїй пам’яті. До нас прийшли його друзі, а у квартирі було не прибрано. У його очах виднілась лють, але я не надала цьому уваги. Коли ж гості покинули нашу домівку, я отримала те, за його словами, «на що заслуговувала». Він з криками почав мною трясти: «Чого ти така дурна, невже не зрозуміло, що моє завдання – заробляти гроші, а твоє – підтримувати чистоту вдома?».

Тоді я вже не витримала і теж почала кричати на нього – була виснажена морально. У відповідь на свій крик я отримала ляпаса. «Морально втомилась вона!», посміявся з мене чоловік. Того вечора я вичистила квартиру до блиску: він був задоволений, а моя душа ятрилась. Ми лягли в одне ліжко, але тоді я остаточно відчула, що поруч зі мною абсолютно чужа мені людина. Щось в мені перемкнулось. Так, у нас і до цього були напружені стосунки, та чоловік мене раніше ніколи не бив.

Інколи у мене виникало бажання зателефонувати комусь, розповісти про те, як поводиться зі мною мій чоловік, але боялась, що він дізнається про це. Також хвилювалась, що мене почнуть засуджувати. Мовляв, непристойно виносити сміття з хати.

На це консультантка Національної гарячої лінії ГО «Ла Страда-Україна» Олена Файдюк каже, що їхнє завдання – допомогти, а не засуджувати.

«Існує певна процедура – стандарти консультування на гарячій лінії. Ми намагаємось встановити контакт: представляємось, повідомляємо, куди людина зателефонувала, цікавимось, як до неї звертатись. Якщо людина не хоче називати свої особисті дані, то вона може залишитись анонімною. Адже наша лінія працює за принципом анонімності та конфіденційності. Згодом ми запитуємо мету дзвінка, який конкретно запит – і відповідно до нього надається консультація.

Звернувшись на нашу гарячу лінію, постраждала особа може отримати інформаційну, юридичну та психологічну консультацію залежно від її ситуації. Спершу надається психологічна консультація, а згодом ми з’єднуємо людину з юристом. Але все залежить від запиту абонента. Наприклад, якщо у людини депресія, то їй надається виключно психологічна консультація.

Після надання консультації, ми підбиваємо підсумки, резюмуємо розмову, щоб нагадати та узагальнити, якими мають бути дії людини, що страждає від насильства. Якщо потрібно, то скеровуємо куди звернутись за допомогою».

Я так і продовжувала жити з кривдником: намагалась забути той вечір, бо щиро вірила, що таке більш не повториться. Хоча мені ніхто цього навіть не обіцяв – моя фантазія зіграла зі мною злий жарт. Бо мене вдарили вдруге, втретє… Причини агресії були різні – пересолена їжа, брудний посуд, «не такий» погляд...  Мене били за кожну дрібничку, але я була настільки психологічно зранена, що сприймала ці побої як заслужені. Найкумедніше, що чоловік не вибачався після зробленого, але я тоді думала, що він дуже шкодує. Я досі не розумію, чи це карантин так вплинув на моє бачення.

Останньою краплею стала сварка через комунальні послуги. Я тоді сказала, що карантин карантином, але ми повисли у боргах і треба щось думати. У відповідь я отримала не тільки порцію нецензурних слів, але й декілька ударів – куди сильніших, ніж зазвичай. Так, він вдарив мене тоді не вперше, але тільки після цього я почала думати критичніше.


Запитую у жінки, чи знала вона про Закон «Про запобігання і протидію домашньому насильству». Каже, що не знала і не шукала нічого про це, бо все одно до останнього виправдовувала вчинки чоловіка. Також Дарина додає, що українські закони за змістом не завжди зрозумілі для громадян.


На це аналітик ГО «Правозахисна Група «СІЧ» Віктор Філатов каже, що в документі дуже комплексно прописані заходи запобігання домашньому насильству, які дозволять владі своєчасно виявляти кривдників.

«Це можливо зробити навіть до того моменту, коли вони вже завдали жертві фізичних або моральних страждань. Для цього роблять аналіз статистики, роз’яснювальні роботи, інформаційно-просвітницькі кампанії. Окрім цього,  детально прописані заходи щодо допомоги жертвам домашнього насильства, які дійсно можуть врятувати від кривдника. Наприклад, психологічна та правова допомога, обмеження доступу кривдника до сім’ї, отримання безоплатних соціальних послуг», – стверджує чоловік.

Чоловік пішов спати, неначе нічого й не було, а я так і провела безсонну ніч у ванні. Коли він пішов на роботу – я зібрала речі і поїхала в село до батьків. І як би сильно мені не хотілось туди, але я зрозуміла, що там я принаймні в безпеці. Коли розповіла батькам, що робив зі мною чоловік, вони були шоковані. Запитували, чому я не втекла до них раніше. Відповіді у мене не було – я й сама дивуюсь тодішнім своїм діям.

Востаннє ми бачились у червні. Він приїхав до мене в село – хотів, щоб я повернулась. Обіцяв, що більше ніколи не скривдить мене, та я остаточно вирішила, що наші стосунки закінчились. Я пригрозила, що звернусь до поліції, якщо він не дасть мені спокій. Як бачите, вже серпень і від нього ні слуху, ні духу. Є два варіанти: або мій чоловік дуже боїться правоохоронців, або не так вже я йому потрібна.


Ділюсь з жінкою, що в Івано-Франківську є мобільні бригади з протидії домашньому насильству. Підрозділ під назвою «Поліна» має на меті врегулювати конфлікт, вжити заходів впливу на кривдника та захистити жертву.


«Ми комунікуємо з правоохоронним органами, зокрема із мобільною групою «Поліна», які займаються виключно викликами з приводу домашнього насильства. У цю мобільну групу входять два поліцейських:  чоловік і жінка. Це обумовлене тим, що люди по-різному йдуть на контакт. Все ж таки, мабуть, жінці жінку легше зрозуміти. Вони нас інформують про випадки насильства листами, а після цього ми з соціальними службами приїздимо за місцем проживання, складаємо акт, проводимо оцінку потреб постраждалих осіб. І тоді кожен соціальний працівник у межах своєї компетенції намагається допомогти постраждалому», – стверджує Куземка.

«Відбулося посилення відповідальності за домашнє насильство. На сьогодні кривдник може нести кілька видів відповідальності за застосування різних видів насильства до жертви. Цивільна відповідальність реалізується задля того, аби кривдник компенсував жертві моральну і матеріальну шкоду за завдані страждання. Також передбачена і кримінальна відповідальність: громадські роботи, арешт, обмеження волі до 5 років або позбавлення волі до 2 років», – резюмує Віктор Філатов. 

Я не знаю, чим пояснити свої дії, чого я так довго терпіла насильство. Може, тим, що не зверталась ні до кого за допомогою, закрилась у собі й намагалась самостійно викараскатись. Але це мені було не під силу, тому я все-таки звернулась до спеціаліста. Коли я пішла від чоловіка, то думала, що нас розділили гроші. Не могла сприйняти, що ми розійшлися давним-давно через чоловіка, який постійно тиснув, принижував, підіймав на мене руку. Своєю історією я хочу донести, що ніколи не потрібно терпіти насильство, боятись розповісти про нього та тримати все в собі.

«Позитивною рисою також є те, що у законі значно розширене коло органів влади та посадових осіб, які можуть виявляти та фіксувати випадки насильства в сім’ї. Сюди віднесені не тільки органи Нацполіції, а й сільські голови, органи опіки та піклування, медичні установи та заклади освіти, ба навіть звичайні громадяни. Усі вони мають право повідомляти про випадки домашнього насильства. Ці суб’єкти наділені достатніми повноваженнями, а відомості про кривдників будуть тепер систематизуватися в Єдиному реєстрі випадків домашнього насильства. Зрештою, така можливість – підтримка жертв, які дуже часто не можуть знайти в собі сили поскаржитися на кривдника», – наголошує Віктор Філатов.

Психологиня Анна Козлова наполягає, що ні в якому разі не треба терпіти насильство – його треба зупиняти та повідомляти про нього у правоохоронні органи. Жінка радить не читати зневірені коментарі у соціальних мережах про те, що ніхто нікому не допомагає. Бо стверджує, що завжди знайдуться люди, які підтримають. Найважливіше – не замовчувати випадки насильства.

«Моя позиція категорична. Я вважаю, що постраждалим необхідна висококваліфікована допомога психолога або психотерапевта. Ми ж прекрасно розуміємо, що після ситуації насильства людина змінюється. Дуже часто це призводить до особистісних змін: людина починає замикатися у собі, перестає довіряти іншим людям, у неї підвищується рівень тривоги... Я вважаю, що тільки з допомогою спеціаліста, а не начитавшись рекомендацій в Інтернеті, людина може отримати необхідну допомогу. Відповідаючи на це питання, я не хочу давати прямої відповіді. Кожен випадок індивідуальний, його треба розбирати разом із спеціалістом».

Куди звернутись за допомогою:


Коментарі ()

24.09.2022
Уляна Мокринчук

Фіртка поспілкувалась із психологинею Валерією Худзіцькою та дізналась, як продовжувати або почати працювати під час війни, не травмуючи себе.

109
20.09.2022
Тіна Любчик

Фіртка поспілкувалася з отцем Йосафатом Бойком, настоятелем парафії Святих Кирила і Методія в Крихівцях, про досвід волонтерства та благодійності у час війни.

754
16.09.2022
Тетяна Дармограй

Іванофранківець на фронті не вперше. «Шериф» захищав Україну від російської орди ще у 2014 році, коли окупанти вторглися на територію українського Донбасу. Тепер його бригада знову зупиняє російську армію на сході України.

2179
12.09.2022
Тетяна Дармограй

Фіртка поспілкувалась з головною психологинею благодійного фонду «Діти Героїв», що опікується дітьми, які втратили одного або обох батьків під час війни, Мартою Білик про те, як розмовляти про війну та її наслідки, не травмувавши.

771
07.09.2022
Андрій Левкович

Давні греки мислили час в багатьох іпостасях (як лінійний, циклічний, миттєвий…), головні з яких дві – час, як черга слідування подій і час невловної миті змін.

974
31.08.2022
Тіна Любчик

Журналістка Фіртки дізналась у Миколи Рожка, ректора Івано-Франківського національного медичного університету, наскільки заклад готовий до нового навчального року та як готуватимуть майбутніх медиків.    

1816

З 1 по 5 вересня на Запорізькій АЕС працювала місія МАГАТЕ. За результатами свого візиту вони представили звіт з фактами та рекомендаціями.

713

Татуювання на тілі людини явище не нове, і в сучасному світі доволі поширене, лише у нашому суспільстві до нього ставились і здається ставляться доволі стримано. До малюнків на тілі відносяться по-різному: хтось ними захоплюється,  а хтось подекуди

1241 1

Вважаю, що некоректно визначати, що церква продукує забобони. Кредо віри визначає «Вірую в єдину святу .. церкву», то ж святість і забобони несумісні.

1482

На щастя, переважна більшість держав світу розуміє справжню ситуацію в російсько-українській війні. Хто на кого напав, хто обороняє по праву свою територію, і де тут світла й темна сторона. Але в міжнародному праві та відносинах самого розуміння мало.

1632
24.09.2022

В області розпочали сівбу озимих зернових культур.  

89
18.09.2022

Аби на власні очі побачити, що навіть попри війну в Україні, підприємці не лише працюють, а й заробляють і дають роботу місцевим.

345
07.09.2022

Від жовтня в Україні знизяться ціни на гречку. Наразі аграрії вже зібрали 20 тисяч тонн гречаної крупи.

684
24.09.2022

Відомо, що на рештках костелу почали зводити дерев'яну будівлю у 1900 році. Відтоді 36 років у ній молилися жителі двох сіл — Креховичів і Брошнів-Осади.

145
18.09.2022

Депутати Івано-Франківської облради просять керівництво держави заборонити Українську православну церкву Московського патріархату в країні, ініціювати розслідування її діяльності та покарати винних за колабораціонізм.

340
12.09.2022

Зокрема, віряни молитимуться за мир в Україні, припинення війни та за всіх військових.  

545
02.09.2022

Кожного дня у соціальних мережах отець Іван Гнатюк проводить молитву онлайн, відповідає на запитання, дає поради.

1024
19.09.2022

На жовтень в Івано-Франківському академічному драматичному театрі  підготували  30 вистав, аби ця осінь була наповнена театральним теплом та незабутніми враженнями.

273
24.09.2022

Крім того, він наголосив, що світ "абсолютно справедливо" відреагує на так звані "референдуми", які окупаційна влада намагається зараз провести в Криму та в інших частинах України, які вона "поки контролює".

94
18.09.2022

Окрім того, керівництво Збройних сил наголосило, що «керується принципом єдиноначальності» і «не допускає всередині військового колективу розколів».

273
12.09.2022

Восьмого вересня на 97-му році життя померла королева Великої Британії Єлизавета ІІ.

665
07.09.2022

Співрозмовники приділили увагу безпековим гарантіям та обговорили участь Великої Британії у відбудові України.

622